— Це моє останнє слово, вибирай: чи ми, чи твоя мама! — плакала дружина. Якщо ти залишишся з нею, то обіцяю: ні мене, ні Анастасію ти більше не побачиш. Ніколи!

Виношувати дитину Риті було складно. Спочатку вона довго готувалася, повністю позбавилася шкідливих звичок, схудла на дванадцять кілограмів, пропила курс вітамінів. Чоловік теж змусив вести активний, правильний спосіб життя.

Вони зробили все, щоб дитина з’явилася здоровою. З першого по п’ятий місяць дівчину мучила нудота, а поява немовля на світ тривала близько 40 годин. Довгоочікувану дочку назвали Анастасією.

Вадим у пориві почуттів під вікнами палати фарбою написав вітання, за що отримав від завідувача відділення. Риту з малям виписали за три дні.

Забирали дитину урочисто, на виписці, окрім бабусь та дідуся, були близькі друзі Вадима. Рита мріяла лише про одне: якнайшвидше опинитися вдома.

Тож до свекрухи на урочисту вечерю не поїхала. Нехай справляють день народження Анастасії самі. Вадим поїхав із дружиною, пообіцявши матері, що буде пізніше.

До народження дочки у Рити та Вадима було все готове. У дитячій кімнаті вже чекали на свою господиню коляска, ліжечко та електрична гойдалка-шезлонг. Перепеленавши й нагодувавши доньку, Рита впала в ліжко. Вадима попросила не затримуватися: увечері дитину треба буде викупати.

Застілля у свекрухи проходило весело. Вадим приймав вітання та подарунки.

На питання про Риту відповідав охоче, пояснював, що його дружина втомилася та має право на повноцінний відпочинок. Хто захоче привітати її особисто з народженням доньки, може прийти до них у гості, коли Анастасія трохи підросте.

Вадим щовечора поспішав додому. Він, на відміну від деяких чоловіків, не залишав дружину без допомоги: охоче купав дитину, гуляв із нею та грав.

Коли Анастасії виповнилося місяць, Вадим відпросився з роботи, щоб сходити разом із дружиною на плановий огляд у педіатра. У поліклініці сказали, що з дитиною все добре — Анастасія швидко росла і чудово додавала у вазі.

Дорогою додому Рита та Вадим вирішили зайти до парку. Погода, попри пізню осінь, була тепла, і батьки вирішили: нехай Анастасія подихає свіжим повітрям.

Повертаючись додому, вони помітили стовпи чорного диму.

— Вадиме, подивися, здається, щось у нашому дворі горить!

— Не хвилюйся. Мабуть, баба Дуся вирішила клумби в палісаднику оновити, от і палить за будинком, біля смітника, старі покришки. Ти ж знаєш, вона так завжди робить.

Повз молодих людей, голосно завивши сиреною, промайнула пожежна машина. Рита відчула занепокоєння та попросила чоловіка прискорити крок.

Переживала дівчина не дарма — пожежна машина стояла біля їхнього під’їзду та гасила… Їхню квартиру! Єдине житло — згоріло.

Рита захиталася і впала на асфальт. Вадим, злякавшись, викликав швидку.

Прокинулася Рита від різкого запаху. Розплющивши очі, вона зрозуміла, що лежить у машині невідкладної допомоги.

— Вадим! Де Вадим? Покличте Вадима!

Чоловік відчинив двері, заліз усередину і сів поруч із дружиною:

— Вадиме… Вона… Вона згоріла?

— Ти тільки не хвилюйся, люба, тільки не хвилюйся!

— Говори мені правду! Негайно кажи!

— Так, квартира наша згоріла … Не повністю, звичайно, але жити там поки що не можна. Всі меблі та речі, незаймані вогнем, залиті водою та піною.

— Господи, як же так? Чому вона спалахнула?! Тепер куди ми підемо? А документи? Документи також знищено?

— Ні, люба. У мене є звичка одразу складати всі важливі папери у сейф. Я його із квартири вже забрав. Краї біля ящика, щоправда, стопилися, але замок цілий.

Хоча б гроші та документи залишилися при нас. За попереднім висновком, спалах стався через несправність проводки, це не підпал. А квартиру ми відремонтуємо згодом, речі купимо нові. Я знайду другу роботу.

Вийшовши зі швидкої допомоги, Рита заплакала. Дівчина притискала до грудей новонароджену доньку та думала, як їм тепер бути.

Батьки Рити жили в селі, за триста кілометрів від міста. Дізнавшись про трагедію, приїхав її батько, Валерій Миколайович, привіз памперси, одяг для дитини та Рити та гроші — всі заощадження, які в них були. Він, побачивши Вадима… про нього він чомусь не подумав і нічого для зятя не захопив.

Вадим не образився, головне, щоб дружині та дочці було тепло. Батько Рити запросив їх до себе. Хата велика, на всіх місця вистачить.

Для онуки виділять найсвітлішу, теплу та простору кімнату. Так далеко від міста Рита їхати боялася — раптом у доньки підніметься температура, а до найближчої лікарні треба їхати щонайменше три години.

У селі з лікарів — лише фельдшер, а з ліків — парацетамол, зеленка та йод. Та й Вадиму до роботи було б довго діставатися.

Вадим зателефонував матері, Юлії Дмитрівні. Свекруха Рити мала однокімнатну квартиру. Вона запросила сина із сім’єю до себе.

— Звичайно, Вадиме, приїжджайте. Ой лихо, лихо яке! Що думаєте робити?

— Спершу, мамо, нам би заспокоїтися. Ремонт робитимемо, відновлюватимемо житло.

— Вадимо, а де ж ти гроші візьмеш? Ремонт — справа недешева. Врахуй синку, у мене грошей немає. Нічим тобі допомогти не зможу.

— Та не треба, мамо, мені від тебе грошей. Валерій Миколайович трохи привіз, на роботі матеріальну допомогу через пожежу дадуть, у друзів візьму в борг. А краще з’їжджу до банку та оформлю кредит, щоб частинами потім зі знайомими не розплачуватись.

— Вадиме, синку, який кредит? Не думай навіть лізти в цю кабалу! Живіть у мене. Якось розмістимося. Люди он і в більш стислих умовах живуть. Нічого страшного.

— Гаразд, мамо, про гроші ми думатимемо пізніше. Скоро вже приїдемо, чекаємо на таксі.

— Добре, Вадиме. Я зрозуміла. Приїжджайте, я поки що вечерю розігрію.

У Рити від пережитого шоку геть зник апетит. Вадим умовляв дружину поїсти бодай курячий суп, вона ж доньку годує грудьми — звідки молоку взятися в голодному організмі?

Рита неохоче з’їла пару ложок бульйону, подякувала свекрусі за вечерю та гостинність і пішла у ванну. Відкривши кран у раковині, жінка заплакала.

Трохи випустивши пару, Рита вмилася, промокнула обличчя рушником та пройшла до спальні. Юлія Дмитрівна саме діставала з шафи ковдри, подушки та матраци.

Жінка попросила перекласти дитину з дивана на ліжко – треба було змінити покривало.

— Так, Рито, давай відразу обговоримо, хто де спатиме. Я, стара, на підлозі не засну, а Вадима на матрац я теж не покладу. Ти ж знаєш, у нього спина хвора, грижа. Не дай Боже простигне, на що ти житимеш?

На підлозі тобі з донькою матрац постіль, а синочок мій хай на дивані спить. Ти не хвилюйся, зверху на нього теплий плед накину, щоб вам від підлоги холодом не тягнуло.

— Та ви що, Юліє Дмитрівно, як новонароджену дитину можна на підлогу покласти? Для неї будь-який протяг небезпечний. Давайте хоч би я на підлозі ляжу, а Вадим нехай доньку до себе на диван візьме.

— І як ти собі це уявляєш? Він же не виспиться. Дитина маленька, вночі кілька разів на годування прокидається. Ні, то не піде. Лягай із донькою на підлогу на матрац, посунь його ближче до мого ліжка, щоб Вадиму відпочивати не заважати, — поставила перед фактом мати чоловіка.

Рита дивилася на чоловіка. Вадим сам не чекав від матері такої витівки.

— Мамо, ти що, смієшся? Ти хочеш покласти маленьку дитину на підлогу?! Навіть не думай, я ляжу на матрац, Рита з Анастасією — на диван. Моя спина якось це переживе.

Юлія Дмитрівна сином маніпулювала за допомогою сліз: якщо щось було не по ній, жінка похилого віку починала плакати. Так сталося і цього разу.

Щоб не розтягувати концерт до глибокої ночі, Вадим та Рита погодилися з таким розподілом спальних місць. Загойдувати Анастасію вийшли на кухню, щоб не заважати Юлії Дмитрівні заснути.

Пили чай, розмовляли та обговорювали подальше життя.

— Вадиме, що далі робитимемо? Грошей, які привіз тато, на ремонт не вистачить?

— Ні, люба. Потрібно додавати приблизно стільки ж. Рахуй, що наша квартира тепер є новобудовою. Її заново потрібно з нуля облаштовувати, починаючи зі стелі та підлоги, закінчуючи розетками, сантехнікою та меблями.

— У мене родові відкладені, ми їх так і не встигли витратити. Плюс незабаром декретні надійдуть. Напевно, треба буде трохи грошей віддавати Юлії Дмитрівні.

Зрештою, ми у неї живемо. Потрібно допомогти купівлею продуктів та оплатою комунальних послуг.

— Нехай тебе це не хвилює. З мамою я розрахуюсь сам. Ти, головне, не хвилюйся, щоби молоко не пропало. Донечка теж відчуватиме стрес, якщо відчує твоє хвилювання.

Повернувшись до кімнати, Вадим акуратно ліг на матрац, а Рита з Анастасією — на диван. Вранці прокинутися раніше за Юлію Дмитрівну вони не встигли, тому на подружжя чекав скандал.

— Вадиме, ти якого біса робиш на підлозі? Я скільки разів казала, що не можна лежати на холодному! Застудиш спину, нирки та взагалі всі органи!

— Мамо, не перебільшуй. Усе зі мною нормально! На підлозі не холодно і навіть м’яко, я чудово виспався.

— А в тебе, люба невістка, зовсім совісті немає! Я ж здається чітко пояснила, хто де спатиме. Це моя квартира, і тут я встановлюю свої правила, всім зрозуміло?

Рита та Вадим мовчки кивнули. Юлія Дмитрівна, піднявши підборіддя, гордо пройшла на кухню готувати сніданок.

— Я тут довго не витримаю, — прошепотіла Рита.

— Нічого, люба, потерпи трохи. Я постараюся якнайшвидше розв’язати питання з житлом.

Риті жилося зі свекрухою несолодко. Юлія Дмитрівна всіляко показувала, хто у цій квартирі господиня.

Жінка критикувала приготовлені невісткою страви та голосно журилася: «Це що ж, Вадим весь час їсть пересолену їжу?»

Одне добре — свекруха взяла на себе турботу про сина. Вона з’їздила в магазин, купила йому кілька костюмів, сорочок, черевики (хоча раніше стверджувала, що вона зовсім не має грошей).

Речі на роботу гладила сама, сорочки по-старому кип’ятила. Навіть краватку пов’язувала синові щоранку.

Рита не могла навіть вдень прилягти на диван. Якщо в неї видавалася вільна хвилина і дівчина хотіла відпочити, свекруха мовчки вказувала їй на матрац, що лежав у кутку кімнати.

Рита розстеляла його і лягала. З тих грошей, які привіз Валерій Миколайович, насамперед купили візок, аби хоча б Анастасія спала у теплі та комфорті. Рита не хотіла конфліктувати зі свекрухою і вночі лягала на підлогу.

Ремонт у квартирі робився повільно. Всі знайомі та друзі Вадима допомогли посильною сумою.

Грошей вистачило на закупівлю будівельних матеріалів. У кредит поки подружжя вирішило не влазити — адже ще потрібні меблі та побутова техніка.

Вадим практично щовечора їхав на квартиру, до матері повертався пізно, спав чотири-п’ять годин і вранці їхав на роботу. Відкрито Рита та Юлія Дмитрівна не конфліктували.

Свекруха намагалася вколоти невістку тишком-нишком: то воду гарячу в кухню включить, коли Рита душ приймає, то дитячі речі випере разом з дорослими.

Останньою краплею стала нещодавня витівка Юлії Дмитрівни. Рита поклала доньку на денний сон.

Вночі дівчина практично не спала, Анастасію турбував кишківник, мала кілька разів прокидалася з нестямним криком, і, щоб не будити Вадима, Рита йшла з коляскою в кухню, прикривала за собою двері й там заколисувала доньку. Вирішивши відпочити хоча б кілька годин, Рита розстелила матрац і прилягла.

Прокинулася вона від сильного болю в зап’ясті. Розплющивши очі, вона помітила, як Юлія Дмитрівна різко відійшла від неї.

— Чи можна руки свої по підлозі не розкидати? Мало не впала!

— Юліє Дмитрівно, навіщо ви мені на руку наступили? Адже можна було якщо не оминути, то хоча б переступити!

— Не бачила я руки твоєї. Повідомлення Вадиму писала, на екран телефону дивилася. А ти не лягай посередині кімнати. Я ж сказала — матрац розстилай впритул до мого ліжка.

— Але мені так незручно. Виходить, я всю ніч маю спати на одному боці?

— Поспиш, нічого з тобою не станеться. Не тобі умови диктувати! Скажи спасибі, що вас з Анастасією взагалі прийняли! Якби не я, жила б ти у селі у своїх батьків!

Рита розплакалася й одразу ж зателефонувала Вадиму. Чоловік відпросився з роботи та поїхав додому. Вадим заспокоїв дружину, що плакала, і, не соромлячись у виразах, лаяв матір.

— Мамо, як тобі не соромно? Ти ж чудово знаєш, що з доброї волі ні я, ні вона ніколи до тебе не переїхали б! Ти спеціально з нас знущаєшся!

— Ні, Вадиме. Просто хочу, щоб у моєму будинку жили за моїми правилами! Я маю на це право!

— Добре, я тебе зрозумів. Сьогодні ж ми підемо на орендовану квартиру. Живи одна за своїми правилами!

Вадим із начальством був у добрих стосунках, тож попросив аванс. Квартиру знайшли того ж дня — маленьку, однокімнатну, але затишну та недалеко від роботи Вадима.

Переїжджали пізно увечері. Речей у молодої сім’ї було небагато, тому впоралися своїми силами за годину. Юлія Дмитрівна на сина образилася, дзвонити йому перестала. Та й Вадим не нав’язувався, йому набридло терпіти таку поведінку матері.

КІНЕЦЬ.