– Мені набридло все це! Знаєш, я зрозумів, що не готовий до сім’ї! – Заявив чоловік.

– Сергію… – прошепотіла Віка, заколисуючи однорічного сина Мишка.

– І що ти пропонуєш? Тільки тепер зрозумів, що не готовий до сім’ї? Може, варто пошукати хорошого психолога?

– Збирай речі та йди! До мами, чи куди хочеш! Мені все одно!

– Ти серйозно? – Здивувалася Віка.

– Звичайно! Я втомився від вас. Від тебе та від дитини! Тільки проблеми та шум. Жодної допомоги! Жодної підтримки!

– Допомоги? – прошипіла Віка. – Ти живеш для себе, а я одна з дитиною! Тільки твоя мама іноді допомагає!

– Я зрозумів, що я тебе більше не цікавлю! – скаржився чоловік. – Ти не питаєш, як у мене справи, що в мене на душі… Тобі байдуже!

– Тому, що я втомилася, уявляєш?! Сиджу з однорічною дитиною, поки ти десь пропадаєш!

Коли Сергій почув цю фразу, він відчув, як спалахнули його нерви.

– Що я, не зрозуміло сказав? Збирай речі, та йди!

– Прямо зараз? – Запитала Віка. – Уже десята вечора. Ти хочеш виставити нас проти ночі?

– Так, – холодно відповів Сергій. – Ще одну ніч із тобою я не витримаю!

– Ну, дивись! – Віка витерла сльозу. – Ти такий сміливий, тільки поки твоя мати у від’їзді…

…Навіщо тобі цей підліток? – Дивувалася мама Віки.

– Чому одразу «підліток»? – спохмурніла Віка. – Ми з ним ровесники.

– Він ще в дитинстві застряг, тому і підліток. Ти через рік закінчиш університет, а він нічого не знає, нічого не хоче.

– Ну то й що! Я його кохаю! Ніколи так не закохувалась, мамо. Хай він хоч невдаха. Я не уявляю свого майбутнього без нього.

Мати похитала головою і зітхнула.

Віка не любила згадувати цю розмову. Та й часу не було. Курсові, прогулянки з подругами, стажування…

А ще незабаром у мами Сергія день народження, і Віка вже бігала кондитерськими, щоб замовити величезний торт для майбутньої свекрухи.

Щоправда, про майбутню свекруху поки що ніхто не говорив, але… Віка була впевнена, що коханий зробить їй пропозицію, і вони обов’язково одружаться.

І справді, Сергій зробив їй пропозицію прямо на очах у всіх, коли їм вручали дипломи. Він став на одне коліно з червоною коробочкою в руках. Віка розплакалася від щастя і сказала: Так.

Молодята вирішили не розписуватись одразу, а подати заяву під кінець осені – Віка хотіла зимове весілля. Її швидко прийняли працювати у фірму, де вона стажувалася під час навчання.

Віка завжди мріяла про таку роботу. Їй пощастило – знайшла чудову роботу одразу після університету, та ще й із гарною зарплатою. Усі мрії здійснилися!

Тільки трохи турбувало, що Сергій все ще не говорив про спільне проживання.

Коли вона спитала, він відповів:

– Давай поки що, поживемо окремо, щоб накопичити більше грошей. А потім знайдемо гарну однокімнатну в центрі.

Ця думка здалася Вікі розумною, і вона відкладала гроші з кожної зарплати на майбутню квартиру та весілля.

Вона хотіла купити шикарну весільну сукню, а ось просити гроші у нареченого чи свекрухи, якось соромилася.

Час летів швидко. І якщо Віка намагалася знайти додаткову роботу, щоб накопичити більше, то Сергій, як не дивно, лише прогулював співбесіди.

Він пишався тим, що навчався на фізика, тому «за першу ліпшу роботу» не збирався братися. Йому завжди щось не подобалося: то графік, то зарплата, то колектив.

– Відразу видно, які вони недалекі, – скаржився він Вікі. – Як із ними працювати?

– Ну, Сергію, – Віка заспокоювала його. – Адже ти їх всього двадцять хвилин бачив. Звідки ти знаєш, що вони погані? І тим більше – що з ними нестерпно працювати?

– Знаю! Інтуїція.

Через цю «інтуїцію» весілля довелося перенести на кілька місяців, бо Сергій взагалі не працював, і не міг дозволити собі навіть скромно посидіти у кафе після розпису. Весілля влаштували його батьки. У Віки ж була шикарна сукня, яка коштувала, як три її зарплати.

– Навіщо тобі це весілля? – не припиняла бурчати матір, навіть вже допомагаючи дочці одягнути білу сукню.

– Навіть весільну сукню тобі довелося самій купувати. Ти цьому чоловікові замість матері будеш… А коли діти з’являться, няньчитимеш і старшого, і молодшого. Може, передумаєш, поки не пізно?

– Мамо, ну навіщо ти так! – обурилася Віка крізь сльози. – Сьогодні найщасливіший день у моєму житті. Будь ласка, не псуй його!

Коли Віка кружляла в танці з чоловіком, вона справді була щаслива, як ніколи. Здавалося, у житті немає таких перешкод, які б вона не змогла подолати. Особливо, коли поряд її коханий, її чоловік!

Свекор та свекруха влаштували розкішне весілля – винайняли великий будинок за містом з видом на гори. Гуляли два дні. Коли настав час збиратися і повертатися в місто, Віка задумалася:

– Коханий, а коли ми шукатимемо квартиру? Вибач, я в цій весільній метушні зовсім забула. Ми ж хотіли у центрі? Ох … Думаю, доведеться винаймати, та дзвонити орендарям вже сьогодні.

– Я подумав… – почав Сергій. – Давай, поки що, поживемо з моїми батьками. У нас там чотирикімнатна квартира, простора.

– Але я думала, у нас буде своє гніздечко! Ми вже сім’я…

– Я поки не можу знайти хорошу роботу, – він дійсно пропрацював на новому місці всього тиждень, і Віка відчувала, що скоро він піде. – А поки що з батьками жити зручніше та дешевше.

Віка неохоче погодилася. Але настрій зіпсувався до самого вечора.

Жити разом було легко. Свекор працював допізна, а у вихідні його не було ні видно, ні чути. Зі свекрухою не довелося «ділити кухню» – вона була приємна, не втручалася, і не читала мораль. Але в серці все одно було порожньо – хотілося якнайшвидше переїхати, і жити окремо, своєю сім’єю.

Але шансів було замало. Її зарплати не вистачило б, щоб орендувати квартиру, та нормально харчуватися. А Сергій продовжував міняти роботу, як рукавички.

Коли він відмовився від усіх вакансій зі своєї спеціальності, почав ходити в інші компанії.

Кілька разів вона збиралася влаштувати скандал і висловити всі свої претензії, але щоразу в останній момент, зупинялася: вони щойно одружилися, навіщо відразу псувати стосунки? Можливо, Сергій сам усе зрозуміє, і нарешті подорослішає.

Поступово все почало налагоджуватися. Сергій таки влаштувався на постійну роботу, щоправда, зі скороченим робочим днем. Віка сподівалася, що він знайшов стабільне місце роботи.

Вона вважала, що згодом, він почне працювати повний день. Віка останнім часом почувала себе погано через нерви. Це не дивно, якщо накопичувати образи, замість того, щоб їх озвучити.

За кілька тижнів Віка дізналася, що причина ранкової нудоти – зовсім не нерви. Вона була при надії. Ця звістка злякала її – вона планувала хоча б кілька років почекати з дітьми. Але що робити, якщо так сталося.

Того ж дня вона розповіла чоловікові, і він буквально розквіт від щастя.

– Як це чудово! – Усміхався Сергій. – Я буду татом! Хіба це не диво?

Віка пробурмотіла щось невиразне. Думки її були далеко від цієї розмови.

– Що трапилося? Ти що, не рада?

– Рада, але … У мене стаж маленький, – пробурмотіла Віка. – Хтозна, які декретні будуть. А залишатися без доходу, особливо зараз – страшно…

– Не хвилюйся про гроші! Я влаштуюсь на підробіток!

Після таких новин питання про переїзд в орендовану квартиру вже не стояло. По-перше, її стан – це дорога справа, а по-друге, Віка розуміла, що свекруха допоможе з дитиною, бодай морально.

Сергій справді влаштувався на повну ставку, і навіть узяв підробіток. Щоправда, його вистачило лише на пів року. Потім він утомився, став нервовим і дратівливим.

Фінансово їм допомагали свекор та свекруха, яка, попри пенсійний вік, почала частіше їздити у відрядження, та брати додаткові завдання, щоб заробляти більше.

Коли з’явився Мишко, Віка вже не могла думати про гроші чи психологічний вік чоловіка. Вся її увага була прикута до малюка.

Син погано їв, і повільно набирав вагу, і Віка постійно хвилювалася за його здоров’я. Часу на чоловіка, звісно, ​​майже не залишалося.

Побачивши, що його ніхто не контролює, Сергій покинув роботу на повний день, та повернувся до вільного графіку.

Якось він прийшов з роботи рано, й одразу сів за комп’ютер. Віка осудливо подивилася на нього, гойдаючи малюка.

– Знову нема роботи? – спитала вона крізь зуби.

– Втомився! – відмахнувся Сергій. – Зараз хоч за комп’ютером посиджу, відвернуся. У мене тут така гра.

– Гра?! – Не витримала Віка. – У тебе син! Посидь із ним хоч іноді! Ти його на руках лише кілька разів тримав!

– Сидіти з дітьми – не чоловіча робота.

– Он як? Якщо ти такий строгий чоловік, чому тоді не працюєш нормально? Чоловік, якщо не допомагає з дітьми, має працювати, забезпечувати дружину та дітей!

– Звідки в мене сили працювати? – вів далі Сергій, а його рука вже тяглася до мишки та клавіатури. – Мишко всю ніч репетує без перерви! Заснути не можу!

– А як потім у такому стані працювати, тим більше підробляти? Якщо ти така розумна, поводься, як хороша мати. Заспокой малюка!

– У нього зуби починають лізти, звичайно, він плаче!

– Ну, а коли нічого зробити не можеш, хоча б не заважай мені відпочивати! – Сказав Сергій, і відвернувся до комп’ютера.

Віка почала робити зауваження чоловікові все частіше, але до серйозних сварок поки що не доходило.

Але чомусь, коли Сергій сказав зібрати речі та йти, вона не дуже здивувалася. Вона мовчки зібрала документи, цінні речі, пару костюмів для сина, викликала таксі, і поїхала до мами.

Вона не плакала. Навіть не злилася – тільки трохи на себе, за те, що весь цей час сподівалася, що її нероба-чоловік таки подорослішає.

Віка була впевнена, що коли свекруха повернеться з відрядження та дізнається, що сталося, вона влаштує Сергію сцену. Вона переконає сина перепрошувати.

Але очікування Віки не справдилися. Свекруха не з’являлася кілька тижнів, хоча вже мала повернутися.

Коли минув місяць, вона подзвонила, і веселим голосом промовила:
– Привіт, Вікторіє! Вибач, що довго не дзвонила, справ було багато. Як ти?

– Дивне запитання, з огляду на те що сталося, – майже прошипіла Віка.

– Зараз пару вихідних візьму, і з Мишком посиджу, дам тобі відпочити.

– Дякую, звичайно, але…

– Жодних «але», – засміялася свекруха. – Я посиджу з малюком, а ти поки що, сюрприз свій подивишся.

– Який ще сюрприз? – Віка не розуміла, що відбувається.

– Нову квартиру, – сказала свекруха.

– Яку ще квартиру? Ви про що, взагалі?

– Та я, як повернулася і дізналася, що Сергій накоїв, – свекруха зробила театральну паузу. – Зрозуміла, що ваш шлюб не триватиме довго. Навіщо він? Я б сама не стала на такого час витрачати.

– Ти вибач нас із чоловіком, що не змогли виховати єдиного сина справжнім чоловіком. Ну і я вирішила – міняю чотирикімнатну на дві двокімнатні.

– Квартира моя по документам. Отже, виходить все чесно: одну вам із Мишком, а іншу – нам із чоловіком.

Скоро оформлю на тебе дарчу. Роби що хочеш: можеш жити, а можеш здавати в оренду – буде дохід, поки в декреті, а твоя мама буде поруч. Обіцяю, що іноді допомагатиму з малюком.

– Ви серйозно?! Ви не жартуєте? Може, це у вас сімейне.

– Швидко збирайся, та йди дивися на квартиру, – свекруха тихо засміялася. – Їх дві на вибір – яка більше сподобається, таку й залишу для онука.

– А як же Сергій? – ахнула Віка.

– Він вже дорослий, – відмахнулась свекруха. – Хай іде на орендовану! А ти подавай на розлучення, та шукай нового чоловіка, поки молода…

Віка була дуже приголомшена вчинком свекрухи. Вона ніколи і уявити не могла, що та так вчинить, стосовно рідного сина! Всі стереотипи про недолугих свекрух, розтанули вщент.

І нехай їй не пощастило з чоловіком – зате свекруха їй дісталася від Бога. Вона посміхнулася – а й справді, у неї ж ще все життя попереду! І вона обов’язково буде щасливою…

КІНЕЦЬ.