Наталя сиділа в своєму кабінеті в офісі, безсилою дивлячись на комп’ютерний екран. Це був один з найважчих днів: серія зустрічей з клієнтами, перевірка важливих документів, нескінченні дзвінки.

Втома давала про себе знати, а дискомфорт у скронях лише підсилював відчуття втоми. Наталя поглянула на годинник — робочий день скоро добігав кінця.

— Ти сьогодні до мами? — почувся голос Сергія з телефону, коли вона набрала його номер.

— Я дуже втомлена, може, наступного разу? — її голос звучав розгублено, як наче вона намагалася знайти потрібні слова для вибачення.

— Ну, вона каже, що ти не хочеш йти, — почувся приглушений голос Сергія, в якому відчувалася розчарованість.

Наталя важко зітхнула — знову її свекруха, як завжди, намагалася маніпулювати ситуацією.

— Наталю, я приготувала твої улюблені пироги, — радісно сказала Лариса Олексіївна, свекруха її. — Ти ж любиш з картоплею і грибами? Приходь, побудемо разом.

Наталя заплющила очі, важко зітхнувши. Вже за роки спільного життя вона навчилася розпізнавати за такими “приємними” запрошеннями приховані вимоги.

— Добре, Ларисо Олексіївно, — зневірено погодилась вона. — Прийду десь через годину чи дві.

Вдома Наталя швидко переодягнулася і зібралася, на мить зупинившись біля дзеркала. У свої тридцять три вона виглядала старшою за своїх ровесниць — безсонні ночі та часті хвилювання давали про себе знати.

У квартирі свекрухи було затишно, пахло пиріжками. Лариса Олексіївна метушилася навколо столу, готуючи все до приходу невістки.

— Проходь, доню, сідай! — якось дивно промовила свекруха. — Сергійко, подай стілець для дружини!

Сергій слухняно підвівся. Наталя спостерігала за ним з невеликим сумом — у своїх тридцять шість він досі залишався “син мамин”, нездатний приймати рішення самостійно.

Під час вечері Лариса Олексіївна почала розмову знову:

— Як там робота, Наталю? Всі справи в порядку у твоїй фінансовій фірмі де ти працюєш?

— Так, все добре, — відповіла Наталя, намагаючись зрозуміти, до чого веде розмова.

— А правда, що зараз можна отримати кредит без довідок? — запитала свекруха, ніби між іншим.

Невістка насторожилася. Вона працювала в банку і добре знала, що такий розмови ведуть до серйозних наслідків.

— Для чого вам потрібний той кредит? — обережно запитала вона.

— Ой, ти ж знаєш, наша Таня з поверху вирішила робити ремонт, а я от все відтягую. Шпалери вигорають, ванна вже зовсім стара.

— Мамо, ми ж говорили, що не час для цього, — вставив Сергій.

— Коли ж тоді буде час? — заплакала Лариса Олексіївна. — Я й забула, коли востаннє робила ремонт! Усі навколо живуть, а я — як бідна родичка.

Наталя мовчала, повільно перемішуючи чай ложкою. Вони з Сергієм зараз майже не мали грошей, адже всі їхні фінанси пішли на ремонт машини Сергія, економили на всьому, на чому лише могли. А її власні заощадження – про них знала лише вона.

— Сергію, синку, — продовжувала Лариса Олексіївна. — Ти ж не дозволиш мамі жити у таких умовах? Я ж мати твоя.

Сергій поглянув на Наталю із запитальним поглядом:

— Може, ми таки візьмемо кредит? Мама справді потребує ремонту.

— Хто буде його виплачувати? — тихо запитала дружина.

— Ми з тобою, звісно. У мене ж робота є, — відповів Сергій, знітившись.

— Твоєї зарплати ледь вистачає на квартиру та продукти, — нагадала йому Наталя.

— Але ти ж в банку працювала і зараз працюєш у великій фінансовій фірмі, яка і кредитами займається теж! — втрутилася Лариса Олексіївна. — У тебе ж і зарплата більша, і премії!

Знову її гроші ставали загальним надбанням.

— Я не можу взяти кредит і не хочу, — рішуче заявила Наталя. — У мене є свої зобов’язання.

— Які ще зобов’язання? — здивувалась Лариса Олексіївна.

— Іпотека і кредит на чоловікову машину, — нагадала Наталя.

— Але ж у тебе є гроші! — обурився Сергій. — Я бачив виписку з твого рахунку!

Наталя застигла. Її особистий рахунок, який вона так ретельно приховувала, раптово перестав бути таємницею.

— Це мої заощадження, — тихо сказала вона. — На чорний день.

— Який ще чорний день? — обурилась Лариса Олексіївна. — Ти хочеш сказати, що вони важливіші за ремонт?

Наталя відчула, як її серце стиснулося від розчарування. Всі ці роки вона намагалася бути хорошою дружиною та невісткою, терпіти постійні проханння та позики, які ніхто не повертав. І ось тепер, коли у неї була хоч маленька фінансова незалежність, її хочуть забрати.

— Мої особисті заощадження — це результат моєї роботи, — сказала вона, встаючи з-за столу. — І вони залишаться моїми.

— Як ти можеш таке говорити? — вигукнула Лариса Олексіївна. — У сім’ї все має бути спільним!

Наталя подивилася на Сергія і зрозуміла, що він знову вибирає сторону матері.

— Знаєте що? — голос її став несподівано спокійним. — Я більше не можу так. Я йду додому.

Наталя залишила квартиру свекрухи і не поспішала додому. Дощ все не припинявся, а вона ішла під парасолькою, відчуваючи, як всередині все обривається. Кожен крок здавався важким, але водночас її душа була спокійною, ніби вона зробила останній крок до свободи.

Через кілька годин Сергій знову подзвонив.

— Ти де? Чому не приходиш? Ти не відповідаєш на мої дзвінки, — його голос звучав хвилююче.

— Я не прийду сьогодні, — відповіла Наталя. — Мені потрібно побути наодинці.

Мовчання по той бік лінії тривало кілька секунд, а потім тихий голос Сергія:

— Наталю, ну що ти, не роби так. Мама справді хвилюється, і їй треба допомога.

Наталя глибоко зітхнула.

— А хтось хвилюється про мене? Про мої потреби? Про те, як я кожен день працюю, і намагаюся побудувати своє життя, не звертаючись до інших за допомогою? — її голос тремтів, але вона не збиралася повертатися.

— Ми ж сім’я, Наталю. Має бути все спільним, — Сергій був розгублений, але вже не впевнений у собі.

— Сім’я — це коли всі разом приймають рішення. А не коли моя свекруха вирішує, як витрачати мої гроші, — рішуче відповіла Наталя і вимкнула телефон.

Весь вечір вона провела на самоті. Погуляла по місту, сиділа в кафе, пила гарячий шоколад і спостерігала, як люди поспішають додому, а вона відчувала себе вільною.

Наступного ранку Наталя відправилася до юриста. Вона не хотіла більше бути пасивним учасником цієї гри, де її фінанси і бажання ніколи не мали значення.

Кілька тижнів по тому вона подала на розлучення. Сергій, звісно, був дуже здивований. Він не міг зрозуміти, чому Наталя, здавалося б, робить це через такі дрібниці.

— Ти руйнуєш сім’ю заради грошей, — говорила свекруха, а Наталя лише мовчала, посміхаючись їй холодно.

Рішення суду було простим: квартира, яку вони придбали разом, мала бути продана, щоб погасити кредит. Залишки розділять між собою, а машина залишалася за Сергієм.

Наталя не переживала про машину, її метою була свобода, і вона її здобула. Всі її особисті заощадження залишалися її. І це був її остаточний переможний момент.

Після оголошення рішення, Лариса Олексіївна влаштувала суперечку, але Наталя залишилася спокійною. Вона більше не відчувала обурення чи злість — лише полегшення. Вона, нарешті, отримала те, що заслужила.

Коли вони покидали судову залу, Наталя спокійно сказала Сергію:

— Ти можеш забрати свої речі. У тебе є тиждень. Потім я виставлю квартиру на продаж.

Сергій мовчки кивнув, поглядом сповненим жалю. Це був кінець для нього, а для Наталі — початок нової етапу в житті.

Через кілька тижнів, вже в маленькій, але затишній орендованій квартирі, Наталя почувала себе вільною. Вона вирішила розпочати все спочатку.

Лише часті дзвінки чоловіка не давали їй це зробити. Сергій часто телефонував, вибачався, просив почати все спочатку, адже вони були щасливі разом.

Наталя не знає що робити, адже в душі кохає його й досі. Але чому він це робить? Чому хоче повернутися? Він дійсно щиро розкаявся, чи це все через гроші?

Фото ілюстративне.

Джерело