– Василю, а ти що тут робиш? Чому не попередив, що приїдеш? – стою і не вірю, що переді мною стоїть мій чоловік!

Можете уявити собі моє здивування, коли я на автобусній зупинці в Римі побачила свого чоловіка. Взагалі, я чекала, що з автобуса вийде дочка, але мої рідні вирішили зробити мені сюрприз.

“Невже він і справді вирішив перевірити, чи у мене тут хтось є?” – промайнуло у мене в голові. Адже останнім часом в наших з ним телефонних розмовах він лише про це і говорить. Від несподіванки я просто не знала, що мені думати.

В Італію на заробітки я поїхала ще 8 років тому, тоді мені було 52 роки, я втратила роботу, а нову знайти не могла. В принципі, я могла і не працювати, чоловік на той час непогано заробляв, а наша єдина донька вже була заміжньою і жила окремо.

Але якось до нас в гості прийшли свати, я знала, що мама мого зятя – заробітчанка, але бачилися ми з нею рідко. Проте саме вона придбала нашим дітям квартиру.

Сваха приїхала додому у відпустку і прийшла до нас в гості. Коли вона почула, що я залишилася без роботи, то відразу мені запропонувала їхати разом з нею в Італію, навіть пообіцяла, що на початках з усім мені допоможе.

Чоловік мій з самого початку сказав, що він проти, став мене просити, щоб я про таке навіть не думала, бо для нього важлива я, а не гроші.

“Скільки нам треба? У нас все є, і будинок, і все в будинку, проживемо якось” – переконував він мене.

Але сваха моя так гарно все описувала, яке в Італії чудове життя, і скільки там можна грошей заробити, що зрештою ми зійшлися на тому, що я поїду до неї в гості, все сама обдивлюся, і потім прийму рішення.

Сваха моя працює в Римі, місто мені дуже сподобалося, клімат мені дуже підходить, я стала себе навіть краще почувати. До того ж, майже відразу робота сама знайшлася – поряд з моєю свахою жила 85-річна самотня італійка, у неї ще не було бадантки, бо вона з усім сама справлялася, але коли вона побачила мене, то відразу захотіла, щоб я стала її компаньйонкою.

Те, що я не знала мови, її не засмучувало, вона сказала, що усьому мене сама навчить. І заплату відразу пообіцяла тисячу євро. Сваха сказала, що таку золоту роботу втрачати не варто, треба погоджуватися. І я залишилася.

Чоловік дуже важко пережив моє прийняте рішення, все питав – чого мені не вистачає. У нас і справді все було не настільки погано, щоб кудись їхати. Але хотілося, щоб було ще краще, і на старість треба було щось накопичити.

З часом Василь змирився, я висилала гроші йому, ми вирішили, що підправимо наш будинок, зробим все там до ладу, а решту відкладемо.

Чоловік мій вдома цей час не сидів, він теж працював і заробляв гроші, ми дочці з зятем машину допомогли купити.

В кожній нашій телефонній розмові чоловік все частіше мене питав, коли я, нарешті, додому збираюся. А я йому обіцяла завжди, що ще трошки.

А останнім часом чоловік заладив, що значить у мене в Італії хтось є, якщо я так вперто не хочу їхати додому. Він став серйозно ображатися через це, навіть казав, що розлучиться зі мною.

У мене в середині січня ювілей, 60 років. І дочка моя сказала, що з внучкою приїдуть до мене в Рим на кілька днів, місто хочуть подивитися, а заодно і моє свято відсвяткувати. Я запитала синьйору Анну, чи можна, щоб до мене родичі на тиждень-два приїхали, і вона відповіла, що без проблем.

Ми про все домовились, і я поїхала на автостанцію зустрічати гостей. І яким же було моє здивування, коли з автобуса вийшла не дочка, а з’явився мій Василь.

Виявилося, що таким був їхній план, чоловік зробив мені сюрприз. А дочка не змогла приїхати, бо її з роботи не відпустили.

Коли я прийшла з чоловіком до синьйори Анни і все їй розповіла, вона так розчулилася, що аж розплакалася.

Мій ювілей ми відсвяткували в гарному товаристві: я, мій чоловік, сваха і Анна. Ми пішли в гарний італійський ресторанчик, мені дуже подобається італійська кухня, і я хотіла, щоб і мій чоловік на все подивився, все спробував.

Його вразив і Рим, і Ватикан, і італійська кухня, але найбільше він дивувався мандариновим деревцям, густо вкритими плодами у січні. Ми живемо на околиці Риму, тут багато і мандаринових дерев, і лимонів, гарно так, що словами не передати.

Коли ж я запитала прямо чоловіка, чого він приїхав, то він відповів, що приїхав за мною, і без мене додому не поїде, каже, що толку з тих грошей, якщо не буде коли жити.

Може він і правий, мені 60 років, Василю 66. Та я не знаю, що мені робити? Як я скажу Анні, що кидаю її, адже весь цей час вона так добре до мене ставилася?

Як варіант, я навіть пропонувала Василю залишитися тут зі мною, але він не хоче, каже, що додому хоче, та лише зі мною. А що мені тепер робити, я просто не уявляю.

Джерело