-Мамо, я не знаю чи зможу тебе забрати до себе. Пробач. А що, ти не зможеш жити сама, а я до тебе приїжджатиму. Гафія запитливо дивилася на маму, очі її були повні суму.

Марія Миколаївна почувши ці слова, не могла втриматись, сльозинки потекли самі, вона пригадала якою була раніше, коли в очах горіли надії і мрії, коли ще була молодою, сильною і здатною подолати будь-які труднощі.

Але зараз усе змінилося. Втрата батька, невдачі в житті, постійне самотнє існування в чотирьох стінах перетворили Гафію на іншу людину.

Вона стала більш замкнутою, безбарвною. Її звичка до самотності стала настільки сильною, що навіть сама думка про те, щоб відкрити двері для когось іншого, ставала для неї важкою.

— Я не знаю, що мені робити, дочко. Мені так важко. Як ти думаєш, чи здатна я ще пережити все це? — голос Гафії був тремтячим. Вона заплющила очі, ніби намагаючись втекти від реальності.

Марія Миколаївна сиділа на стільці поруч, обережно тримаючи руки своєї матері в своїх, намагаючись не дати їй впасти в ще більший відчай. Вона чудово розуміла, що Гафії важко, але також знала, що з кожним днем самотність її матері може лише збільшувати її біль.

— Мамо, ти повинна думати про те, як почати жити знову. Ти не можеш продовжувати жити в цьому стані. Ти була такою сильною, ти все одно зможеш. Я вірю в тебе. Ти хочеш, щоб я тебе забрала до себе?

Гафія не одразу відповіла. Її погляд був втрачений, а в її думках — мільйони питань. Вона довго мовчала, просто сидячи на місці, вперта в своїх спогадах і переживаннях. Нарешті, після хвилини тиші, вона тихо промовила:

— Може, ти й права. Але я не знаю, чи зможу я адаптуватися до нового життя. Це ж зовсім інший світ. Я ж давно тут звикла… Та й що там, у тебе своє життя, і я не хочу бути на твоїй шиї.

Марія Миколаївна мовчки зітхнула, і, здається, сама трохи відчула ту важку ношу, яку її мама намагалась нести на своїх плечах. Вона знала, що звикнути до нових умов буде складно. Але вона також розуміла, що кроки до змін потрібні, щоб хоч якось змінити ситуацію на краще.

— Мамо, я розумію, що тобі важко. Але згадаєш, як ми разом жартували, мріяли про майбутнє, сміялися над життям? Ти в свої роки все одно була такою вогняною, сильнішою за багато інших! Ти не повинна втрачати себе, навіть зараз, у своїх пізніх роках. І я тебе не залишу, ти ж знаєш. Просто скажи, як я можу допомогти?

Гафія поглянула на свою дочку, а в її очах було щось нове — не зовсім надія, але хоча б бажання зробити крок вперед. Вона згадала своє молодше «я», свою активність, рішучість. Але скільки б вона не намагалася повернути це, це було складно.

— Я… Я просто не знаю. Може, мені треба дати собі час? — сказала вона, ніби шукаючи відповіді в своїй голові. — Але ти права, ти завжди була мудрішою за мене.

Марія Миколаївна не могла дочекатися, щоб побачити свою маму в тому стані, який вона була раніше. Вона знала, що її підтримка дуже важлива, тому що Гафія не могла залишатися наодинці з власними думками і болем.

— Ми знайдемо способи. Ти пам’ятаєш, як ми любили разом ходити на прогулянки? Може, це допоможе, як тоді, коли ти вчила мене не боятися своїх страхів? Як ти думаєш?

Гафія тихо кивнула головою. Їй хотілося відчути те ж саме, але водночас була певна невпевненість у своїх силах.

А тепер, давайте зупинимось на мить. Як ви думаєте, чи справді самотність може так сильно впливати на людей?

Кілька днів потому Гафія приїхала до Марії Миколаївни в гості. І хоча це було нелегко, вона зробила перший крок до змін.

Не було легко, не все одразу почало змінюватися, але кожен день приносив маленький результат. Вони почали виходити на прогулянки, разом готувати їжу, дивитися фільми, як це було колись, у їхні найкращі часи.

— Мамо, ти помітила, як ти вже почала сміятися більше? Ти забула, що таке сміх? — запитала Марія Миколаївна, бачачи, як її мати поступово відроджує своє старе «я».

Гафія дивилася на свою дочку з неприхованим захопленням.

— Мабуть, я справді забула, що значить радіти. Ти мені допомогла, навіть не знаючи, наскільки це важливо для мене.

А ви коли-небудь проходили через подібні ситуації, коли намагалися допомогти своїм близьким пройти важкі часи? Які поради дали б іншим, хто опинився в подібному становищі?

Джерело