Наталя втомлено зітхнула, її погляд упав на стос рахунків за комунальні послуги. Іпотека з’їдала левову частку сімейного бюджету. Хоч якісь гроші у сім’ї водилися лише завдяки її дошлюбній квартирі.

Житло здавалося, але за кошти орендарів оплачувалися рахунки, купувалися продукти. Чоловік Костянтин повністю переклав ведення бюджету на Наталю. І це починало її дратувати.

– Костю, ти не бачив квитанції за минулий місяць? – Наталія переглядала виписку з банківського рахунку. – Щось я не можу знайти переказ від орендарів.

Костянтин знизав плечима, не підводячи голови від телефону.

− Поняття не маю. Може, вони просто затримали оплату?

Наталія насупилась. Орендарі завжди платили вчасно, це було дивно. Вона вирішила зателефонувати їм, але телефон був недоступний. Ще більш спантеличившись, вона відправила їм повідомлення, але відповіді не було.

Дні йшли, а гроші так і не надходили. Наталя почала серйозно турбуватися. Вона спробувала обговорити ситуацію з чоловіком, але Костянтин лише відмахнувся:

– Та кинь ти, напевно все вирішиться. Може, вони мають якісь проблеми. Дай людям час.

Але Наталя не могла просто чекати. Вона вирішила з’їздити у свою квартиру, та особисто розібратися в ситуації.

Піднявшись на потрібний поверх, Наталя подзвонила у двері. На її подив, відкрив їй син чоловікового брата Дмитро, підліток років п’ятнадцяти.

– Привіт, а ви як тут? – спитав хлопчик.

Наталя розгубилася:

– Я господиня цієї квартири. Ти про це не знав? Це я тебе хочу запитати, ти як тут опинився?

– Бабуся сказала, що тепер ми тут живемо, – безтурботно відповів підліток.

У Наталі земля пішла з-під ніг. Галина Іванівна – це ж свекруха! Як таке можливе? Коли це сталося? І чому вона нічого не знає?

– А де … де колишні мешканці? – Ледве видавила з себе Наталя.

– Не знаю, – знизав плечима Діма. – Коли ми приїхали, тут уже не було нікого. Бабуся сказала, що квартира тепер наша.

Наталя зрозуміла, що ситуація виходить з-під її контролю. Вона швидко попрощалася з Дімою, і буквально вибігла з під’їзду. Сівши в машину, вона не могла змусити себе завести двигун. У голові крутилися десятки запитань, але відповіді не було на жодне.

Дома Наталю чекав сюрприз – в гостях була Галина Іванівна. Свекруха сиділа за столом, попиваючи чай, і щось захоплено розповідала Костянтину. Побачивши невістку, вона якось дивно посміхнулася:

– А ось і наша мандрівниця! Де ти була, Наталю?

Наталія, все ще перебуваючи в шоці від побаченого, не знайшла що відповісти. Вона лише подивилася на чоловіка, чекаючи пояснень. Але Костянтин ніби уникав її погляду.

– Костю, можна тебе на хвилинку? – Нарешті видавила з себе Наталя.

Вони вийшли на балкон. Наталя, намагаючись говорити спокійно, запитала:

– Ти не хочеш мені нічого розповісти? Наприклад, чому в моїй квартирі живе твій племінник?

Костянтин занервував:

– Ну… розумієш… Мама запропонувала… Загалом, Дмитру треба десь жити, поки він навчається у коледжі. А твоя квартира все одно порожня більшість часу…

– Порожня? – Наталя не вірила своїм вухам. – А як же орендарі? А як же гроші, які ми отримували за оренду? Дохід, який нас виручав, забув?

– Ну… Мама сказала, що це все одно копійки… – промимрив Костянтин. – І що краще допомогти сім’ї, ніж віддавати чужим людям…

Наталія відчула, як у неї усередині закипає лють. Вона стиснула кулаки, намагаючись стриматися:

– І ти, звичайно, не вважав за потрібне обговорити це зі мною? Це ж моя квартира, Костю! Моя власність! Навіть, коли я почала питати, ти нічого не сказав – це підло!

– Та кинь ти, – Костянтин спробував обійняти дружину, але та відсторонилася. – Ми ж одна родина. Яка різниця, чия власність?

– Велика різниця! – Вигукнула Наталя. – Особливо, коли рішення ухвалюються за моєю спиною! Ви мали нахабство вигнати мешканців! З якими я не мала жодних проблем! Чому я не можу з ними зв’язатися, що ви їм наговорили?

− У них договір оренди закінчився, ми й вирішили не продовжувати, все так збіглося. Все пройшло нормально, ніхто не скривджений.

– А як же я… Так, ну тебе! Наче зі стіною розмовляю.

Вона повернулася в кімнату, де сиділа свекруха. Та продовжувала пити чай.

– Галино Іванівно, – Наталя ледве стримувалася. – У мене до вас запитання. Чому ви розпоряджаєтеся моїм майном? Хто дав вам таке право?

Галина Іванівна підняла одну брову:

– Про що ти, люба? Я порадилася із сином, і просто дбаю про сім’ю. Дмитрику треба десь жити, а ця квартира все одно вам не потрібна, вам же є де жити.

– Не бійся, за комуналку батьки платитимуть. Діма не сидітиме у тебе на шиї. Не спитали тебе, бо були впевнені, що ти не відвернешся від сім’ї.

− Ви навіть не розумієте, що наробили! Квартира не пустувала. Квартира здавалася, та приносила дохід! Ми й так у боргах через іпотеку. А ви відібрали у нас джерело грошей! – не витримала Наталя.

– Заспокойся, Наталя – похитала головою Галина Іванівна. – За копійки ж здавали квартиру! Зате тепер житло приносить користь сім’ї.

Наталія здивовано дивилася на свекруху. Потім перевела погляд на чоловіка. Вона чекала підтримки, але Костянтин лише винно опустив очі.

– Ні, – тихо сказала Наталка, ковтаючи сльози. – Ви не розпоряджатиметеся моєю квартирою! Не дозволю! Діма повинен з’їхати, і я знову здам квартиру орендарям.

Галина Іванівна різко встала:

– Ну, ні! Ця квартира тепер є наша сімейна власність. Костю, скажи їй!

Костянтин мовчав, не наважуючись втрутитися в конфлікт між дружиною та матір’ю. Наталя зрозуміла, що залишилася одна проти двох.

– Ви не маєте права! – Вигукнула вона. – Я подам в суд, якщо знадобиться!

– Ой, не сміши мене, – посміхнулася Галина Іванівна. – Хто тобі повірить? У нас свідки є, що ти сама дозволила Дімі там жити.

Наталя завмерла, намагаючись осмислити почуте. Невже весь цей час за її спиною плелася така хитра інтрига? Вона подивилася на чоловіка, шукаючи підтримки, але Костянтин лише відвів погляд.

– Костю, невже ти згоден з цим? – тихо спитала Наталя.

– Ну, мама має рацію, – невпевнено почав Костянтин. – Сім’я – найважливіше. І потім, це ж не надовго…

Щось усередині Наталії надломилося. Вона майже вибігла з кімнати. Наталя звинувачувала себе за наївність.

– Як я могла бути такою сліпою? Не помітити зради чоловіка!

Зачинившись у спальні, вона почала гарячково збирати документи на квартиру. Вона так просто не здасться.

Наталя була готова йти проти чоловіка, свекрухи, та всієї родини. Але квартира нізащо не дістанеться цим жадібним і нахабним людям.

Скоро у двері пошкрябався Костя:

– Наташ, поговорімо. Я впевнений, ми зможемо знайти компроміс…

Але Наталя не відповіла. Вона сиділа на ліжку, дивлячись на фотографію на тумбочці. Вони були такі щасливі на фото.

Як багато змінилося з того часу! І як Наталя могла не помітити, що чоловік поступово перетворюється на маріонетку в руках владної матері?

Наталя розуміла, що так просто відкараскатися від Галини Іванівни не вийде. Але нею рухало бажання довести, що свекруха не має впливу на невістку. Вона зобов’язана зробити все, щоб показати: справедливість і правда завжди перемагають.

Наталія набрала номер подруги, яка працювала юристом:

– Алло, Марино? Терміново потрібна твоя допомога. Здається, я опинилася в дуже непростій ситуації…

Марина уважно вислухала подругу і відразу запропонувала зустрітися. Вони зустрілися в кафе, щоб обговорити ситуацію.

– Наташа, те, що зробили твій чоловік і свекруха – це не законно, – впевнено заявила Марина. – Ми можемо подати позов про незаконне вселення, та стягнення втраченої вигоди.

Наталія кивнула, відчуваючи, як усередині наростає рішучість:

– Я готова йти до кінця. Але спочатку хочу ще раз поговорити із Костею. Можливо, він одумається.

Повернувшись додому, Наталя побачила Костянтина на кухні. Чоловік мав винний вигляд, але все ще намагався виправдатися:

– Наташ, ну зрозумій, це ж сім’я. Дмитру правда треба десь жити, поки він навчається.

Наталія глибоко зітхнула, намагаючись зберігати спокій:

– Костю, а я хіба не сім’я? Чому ти не порадився зі мною, перш ніж ухвалювати таке рішення? Нехай винаймають йому квартиру, яка проблема? Чому мене це повинно напружувати?

– Я… я просто не хотів тебе засмучувати, – промимрив Костянтин. – Мама сказала, що так буде краще для всіх.

– Краще для всіх? – Наталя відчула, як усередині закипає гнів. – А як же наша іпотека? Ти подумав, чим ми платитимемо за цю квартиру без доходу від оренди?

Костянтин розгублено знизав плечима:

– Ну, якось впораємося. Може, я візьму підробіток…

Наталя зрозуміла, що розмова марна. Чоловік явно не усвідомлював всієї серйозності ситуації.

– Знаєш що, Костю? Я подаю на розлучення, – твердо сказала Наталя. – І через суд повертатиму свою квартиру.

Костянтин зблід:

– Що? Наташа, ти з глузду з’їхала? Через якусь квартиру зруйнувати сім’ю?

– Не через квартиру, Костю! Через зраду! Ти обрав бік матері, а не дружини. Я більше не можу тобі довіряти! Подумай, чи впораєшся ти з іпотекою без мене?

На наступний день Наталя подала заяву на розлучення. Новина швидко дійшла до Галини Іванівни, яка примчала до них додому з криками:

– Ти що твориш, невдячна! Ми тебе в сім’ю прийняли, а ти?!

Наталя спокійно відповіла:

– Галино Іванівно, ви самі зруйнували наші стосунки, коли вирішили розпоряджатися моїм майном без моєї згоди. Ви постійно сунете ніс, куди вас не просять, але цього разу ви перейшли межу дозволеного.

Свекруха почервоніла від злості:

– Так, як ти смієш! Мій син має право на цю квартиру не менше за тебе!

– Ні, не має! Квартира – моя дошлюбна власність. І я відстоюватиму свої права в суді. Пам’ятаєте, іпотеку ви теж нам нав’язали, спільне майно, площа більша, що тепер робитимете?

– Мені іпотечна квартира тепер не потрібна, я погоджуюся на компенсацію. А Костя її не потягне, самі виплачуватимете, чи теж кого підселите?

Галина Іванівна вибігла з квартири, голосно грюкнувши дверима. Костянтин винувато подивився на дружину:

– Наташ, може, все-таки помиримось? Я вмовлю маму, Дімка з’їде …

Але Наталя була непохитна:

– Пізно, Костю. Ти вже зробив свій вибір.

Почався тривалий і виснажливий процес розлучення, та судових розглядів. Наталя з подивом дізналася, що Галина Іванівна, якимось чином, встигла оформити на Діму тимчасову реєстрацію в її квартирі. Це ускладнювало справу, але Марина запевняла, що вони все одно виграють.

Під час одного із судових засідань з’явився несподіваний факт. Виявилося, що Костянтин на прохання матері, підробив підпис Наталі на документі про згоду на вселення Діми. Це стало переломним моментом у справі.

– Костянтине Сергійовичу, ви розумієте, що вчинили кримінальний злочин? – суворо запитала суддя.

Константин зблід, і розгублено подивився на матір. Галина Іванівна схопилася з місця:

− Ваша честь, це непорозуміння! Ми просто хотіли допомогти хлопчику…

Але суддя була непохитна:

– Закон є закон. Підробка документів – серйозний злочин. Кримінальну справу обов’язково буде порушено.

Наталія була збентежена. Вона й подумати не могла, що Костянтин здатний на такий вчинок. У цей момент вона остаточно переконалася, що ухвалила правильне рішення про розлучення.

Після цієї події справа швидко вирішилася на користь Наталії. Суд визнав вселення Діми незаконним, та зобов’язав його негайно виселитися. А чоловік і свекруха мали виплатити Наталці компенсацію за недоотриману вигоду.

Коли все закінчилося, Наталя була готова розплакатися. Камінь звалився з її плечей. Більше ніхто не претендував на дошлюбну квартиру. Але ціною цієї свободи стало розлучення. Наташа більше не могла так легко довіряти людям.

Набагато пізніше Наталя розбирала речі у квартирі. Вона випадково натрапила на альбом. На підлогу випали світлини.

На них Наташа та Костя обіймалися, та щасливо посміхалися. На кілька хвилин Наталі стало сумно.

– Ні, минулого не повернути, – сказала Наталя сама собі, і закрила альбом. – Але в мене є майбутнє, і воно залежить тільки від мене.

Через кілька місяців Наталя зустріла Марину. Подруга була стурбованою:

– Наташ, ти чула новини? Костянтина засудили за підробку документів. Дали умовний термін.

Наталя похитала головою:

– Не чула. Я намагаюся не стежити за новинами про них.

– І правильно робиш, – схвалила Марина.

– До речі, як твої справи? Вже знайшла нових орендарів?

Наталія посміхнулася:

– Знаєш, я не стала здавати квартиру. Переїхала туди сама. Вирішила почати життя з чистого аркуша.

Подруги обійнялися. Марина розуміла, через що довелося пройти Наталі, і захоплювалася її стійкістю.

– Ти молодець, Наташка. Я пишаюся тобою, – щиро сказала Марина.

Наталя вдячно кивнула. Попереду на неї чекало нове життя, і це був перший крок йому назустріч.

Наталія милувалася заходом сонця на балконі, коли задзвонив телефон. На екрані висвітлилося ім’я Костянтина. Після секундного вагання, Наталя впевнено відхилила виклик.

– Це в минулому, – сказала вона.

– На мене чекає щасливе майбутнє. І Кості там немає місця. Наташа достеменно знала – все буде добре.

КІНЕЦЬ.