– Мамо, ми мусимо їхати! Ми спробуємо заробити грошей в Італії. Тільки так ми розпрощаємося з боргами. Ти зможеш приглянути за дітьми?, — серйозно сказала Наталя, дивлячись мені в очі.

– А хіба в мене є вибір?, – відповіла я і взялася за голову. Дівчатка ще зовсім маленькі. Як я буду давати собі з ними ради?, – прокручувала я в голові.

– Ми в Італії швидко заробимо потрібні кошти і повернемося. Все буде добре, мамо! Без цього ми не впораємося з боргами, — пояснив Дмитро, тримаючи мою руку.

Коли Наталя і Дмитро вирішили поїхати за кордон, залишивши мене з двома онуками, я не знала, що чекати. Оля, їй чотири роки, і Карінці п’ять — вони завжди були моїм світлом. Але фінансові труднощі змусили мою доньку і зятя шукати заробіток за межами України.

Спочатку все було нормально. Наталя працювала у перукарні, а Дмитро на будівництві. Але з часом доходи стали недостатніми, а борги зростали. Дмитро вирішив зареєструвати власний транспортний бізнес. Він купив старенький фургон і почав перевозити товари. Робота вимагала багато часу та сил, часто він був у дорозі кілька днів поспіль.

Наталя, після закриття перукарні, працювала на різних роботах: прибирала в будинках, мила вікна. Вона робила все, щоб забезпечити сім’ю, але навіть цього не вистачало. Зрештою, вони прийняли рішення поїхати до Італії. Вони були рішучі: це був їхній останній шанс стати на ноги.

Залишившись з онуками, я швидко зрозуміла, наскільки це буде складно. Оля і Карінка сумували за батьками, часто плакали, бо хотіли поруч бачити маму і тата, а тут я – бабуся. Мені було важко балансувати між доглядом за ними та власними думками про дітей, що далеко.

Одного вечора Наталя подзвонила:

– Мамо, трапилася неприємність на дорозі. Дмитро у клініці, але все обійшлося. Автомобіль потрібно здати на металобрухт, бо страховка не покриває збитків.

Я була розгублена. Діти не розуміли, що сталося. Я обіймала їх, намагаючись прихистити від страху. Вони виглядали щасливими, але я відчувала, що щось змінилося.

Життя з двома маленькими дівчатами стало ще складнішим. Карінка почала бунтувати, каже, що я її не розумію, а Оля почала мочитися вночі. Лікар пояснив, що це реакція на стрес. Я знала, що потрібно бути сильною для них, але іноді відчувала, що цього недостатньо.

Місяці минали, а потім і роки, а Наталя з Дмитром були на чужині. Так, іноді на Різдво чи Великдень вони приїжджали до нас по черзі. Діти раділи їхньому поверненню, але після кожного від’їзду залишалося більше сліз і суму. Я намагалася знайти спосіб допомогти їм, але сама почувала себе виснаженою.

Одного разу Наталя сказала:

– Мамо, ми з Дмитром вирішили випробувати ще один варіант. Ми поїдемо до Нідерландів. Там більше можливостей.

Цього разу я знала, що це означає довгий час без батьків. Онуки ще більше замкнулися в собі. Я спробувала знайти підтримку серед сусідів, але ніхто не міг замінити батьківську любов.

Життя тривало, але з кожним днем мені все важче було спостерігати за їхніми труднощами. Я часто думала про те, чи було правильно залишити їх зі мною. Чи були у них інші варіанти? Чи могли б вони влаштовувати своє життя тут, в Україні?

Минуло ще два роки. Наталя з Дмитром нарешті повернулися з Нідерландів з хорошими новинами: вони знайшли в Україні стабільну роботу і зможуть забрати дітей до себе. Я була щаслива, але водночас боялася змін. Онуки вже звикли до відсутності батьків і потребували більше уваги та підтримки.

Повернення Наталі і Дмитра було святом для всієї родини. Діти знову раділи – мама і тато поруч. Але я розуміла, що попереду ще багато викликів. Догляд за дітьми, які пережили стрес через відсутність батьків, вимагав від мене більше сил і терпіння.

Тепер, коли все нарешті здається стабільним, я часто задумуюся: чи правильно було залишати дітей самих? Чи могли ми знайти інший шлях, щоб разом подолати труднощі? Можливо, я щось не помітила або не зробила правильно.

А ви, дорогі читачі, стикалися з подібними ситуаціями? Як ви справлялися з розлукою сім’ї і які рішення приймали, щоб зберегти гармонію вдома?

Поділіться своїм досвідом і порадами – мені дуже важливо почути вашу думку.

Джерело