— Як водиться, ще й мені дорікнули, що я все рахую і заздрю, мама сказала, що я й у дитинстві так поводилася, це в мене дитячі ревнощі ніяк не минають, – злиться Ліля.

— Які вже тут ревнощі! – вважає подруга. – Чим тобі дорікати, подумали б, а чи такі вже безпідставні твої образи! І вже зізналися б, нарешті, що в них є улюблена молодша донечка Діаночка і старша, як її там…

— Та я вже в принципі звиклася, що я на других ролях, просто особливо цинічно з вуст мами це все прозвучало. І, якби не зачепили мою дитину, я б рукою махнула: не жили гарно, годі й починати, – відповідає Лілія. – Просто до абсурду вже дійшло. І головне, мама завжди і всюди наголошує, що «своїх дівчаток» вони люблять однаково.

Нещодавно зайшла розмова, ми у свекрухи всі були на іменинах. І ось подруга матері чоловіка щось таке сказала, мовляв, вона свого часу не наважилася завести другого, щоб не ділити свою любов між дітьми. Мовляв, завжди хтось ближче, а наша мама встала на диби прямо!

— Не кажіть дурниць, от у нас із чоловіком дві доньки, то ми їх обох любимо однаково, ставимося до них однаково, вони обидві для нас дорогі рівною мірою! – проголосила мама улюблене.

Однак Лілія вважає, що слова мами сильно розходяться зі справами. Їй було всього 5 років, коли в їх сімʼї зʼявилася Діана. вона була слабенькою, з нею, що називається, носилися. Їздили по лікарях, не дихали в її бік, коли дівчинка спала, влаштовували нічні пильнування по черзі, якщо хворіла.

І, зрозуміло, балували. Були навіть певні продукти в холодильнику з розряду: «Не чіпай, це Діаночці, їй для підняття імунітету треба». Лілі було прикро, так, вона була здоровою дитиною, навіть хворіла раз на кілька років, але вона ж теж була маленькою, їй хотілося і ласощів, і фруктів.

— А жили небагато, – зітхає Ліля. – І десь я розумію, що батьки багато чого не могли нам дати, а вже дати обом відразу – точно. Але аж надто все нарочито було: Діана перехворіла – Діані купуються обновки, іграшки. Діана в лікарні лежить – на полиці в холодильнику недоторканні солодощі та фрукти для сестри. Гаразд, прожили, пережили.

Лілії 27 років, вона вийшла заміж 3 роки тому, жили на орендованій квартирі, зараз живуть в іпотечній однокімнатній. В’їхали в неї буквально за кілька днів до появи на світ малюка. І жінка щаслива: нехай житло ще багато в чому не облаштоване і не обставлене, але зате по орендованих кутах із немовлям не поневірятися.

— Почекати довелося, на вторинному ринку купували і на паралельну угоду чекали, мали в’їхати в травні, а в’їхали тільки в серпні, коли мала зʼявитися дитина ось-ось, – пояснює Ліля.

Доньці Лілії зараз трохи більше року, вона росте активною здоровою дитиною, але про поповнення жінка не замислюється навіть. І не тому, що побоюється: як ділити любов між двома дітьми, а чи не вийде так, як у неї та сестри. Просто умови не дозволяють. Навіть коли вона вийде з декрету, одразу іпотеку вони з чоловіком не погасять. А до нової іпотеки на двокімнатну зараз і зовсім не підступишся.

— І тут я дізнаюся, що мої батьки взяли в борг у рідні велику суму, збираються потім ще й кредит платити за Діану. І не на щось узяли, а сестрі на квартиру, уявляєш мій стан? І не однокімнатну їй стару беруть, а двокімнатну. Мама так і висловилася: «А як жити з дитиною в однокімнатній барлозі?» Тобто, ми з чоловіком і дитиною живемо, нам ніхто й пальцем не поворухнув допомагати, а сестрі все й одразу?

— А вона дитину чекає? Заміж збирається?

— Чекає, – усміхається Ліля. – Закінчила тільки інститут і залетіла. Ой, це був цирк. У сестри – неземне кохання. Вона за цим хлопцем бігала сама і ось – сталося, є контакт і є наслідки, тільки хлопець цей, по-моєму, не горів бажанням одружитися.

Діана, звичайно ж, билася в істериці, погрожувала батькам, що що-небудь із собою зробить. Потім почала шантажувати батьків, що вона зробить переривання і нехай залишиться без дітей потім, але дитина в статусі одиначки їй не потрібна.

І врешті-решт вона заявила, що Дмитро з нею не хоче одружуватися і дитинку цю не хоче, бо немає умов у їхньої потенційної сім’ї, немає квартири. Дмитрик звідкись здалеку, він їй порадив позбавитися дитини, мовляв, без квартири вона не потрібна, а отже, одружуватися теж нікуди поспішати.

І батьки сестер «попливли». Як же так! Їхня Діаночка готується зробити жахливе, треба обов’язково зберігати внука чи внучку, створити сім’ю, а вони допоможуть.

— І квартиру беруть на себе, і платити будуть самі, і в боргах будуть. Батько вже ще одну роботу знайшов, мама шукає, – продовжує Ліля. – А знаєш, що мені сказали крім того, що я заздрісна? Не вгадаєш!

— Діаночка в положенні, йдеться про майбутню дитину, тож ми не стільки доньці молодшій допомагаємо, скільки онукові, – повчально промовила мама.

А на запитання Лілі, чому ж про її доньку бабуся з дідусем не дбали, не кинулися допомагати їм із чоловіком, було дано таку відповідь:

— Ну ти ж заміжня була, ви б із зятем могли якось почекати з дитиною, якщо відчуваєте, що умов немає. А Діаночка, якщо їй не допомогти зараз, або малюка загубить, або матір’ю одиначкою залишиться. Онук наш має зʼявитися в сім’ї й крапка. Дмитро ж на ній не одружиться, якщо жити ніде буде.

— Ось і вся різниця, – розводить Ліля руками. – Я могла почекати, я ж заміжня була, а Діаночці треба, вона ж маля чекає і незаміжня. Як воно? І я при цьому поводжуся як ревнива і розпещена дитина.

А ви що скажете?

КІНЕЦЬ.