Вона вже давно помітила, що з чоловіком щось негаразд. Іноді він зникає на кілька годин, але якщо запитати, де він був, завжди готова зручна відповідь, щось на кшталт «вибирав у магазині електроніки нову соковижималку» або «дивився на качок у парку» — спробуй доведи, що це було не так.

Вікторія з самого початку знала, що вона більше розумна жінка, ніж красива, і тому вона зробила все, щоб їхній шлюб був ідеальним. Насамперед вона стала тією самою ідеальною жінкою, і не без причин вважала головною своєю заслугою директорську посаду чоловіка у найбільшій корпорації.

Коли вони одружилися, він був звичайним менеджером. Вони винаймали крихітну однокімнатну квартиру з видом на магістраль, їли на вечерю дешеву піцу і ходили щоп’ятниці до місцевого Будинку культури, де крутили старі фільми.

Вікторія наполягла на тому, щоб Ілля вступив на заочне відділення, сиділа над його курсовими ночами та розсилала резюме до найкращих компаній столиці. Ні, якби він сам не хотів, нічого й не вийшло б, її чоловік зовсім не був бичком на мотузочці, якого треба вести.

Він швидше був заглухлою машиною, яку треба трохи підштовхнути, щоб вона помчала вперед. Потім Вікторія взялася за себе – тоді зарплата чоловіка вже дозволяла це робити. Вона змінила в собі все, що можна було змінити, найняла особистого тренера і дієтолога, загалом, як там говорила Коко Шанель – «Не буває негарних жінок, бувають ліниві».

Крім того, вона здобула другу вищу освіту, весь час розвивалася і самовдосконалювалася. Вони чудово жили, хіба що, без дітей – але це було їхнє спільне рішення.

Своїх не вдалося, а усиновлювати вони не були готові. Справ і так вистачало – робота, світське життя, громадська діяльність та все те, що супроводжує життя успішних людей.

Ось і зараз Вікторія розуміла – коханка є закономірним етапом для такої людини, як Ілля. Але вона так довго будувала своє ідеальне життя, що не могла ним ризикувати. Тому вона вирішила з’ясувати в чому справа, хто вона, ця жінка, яка намагається вкрасти її чоловіка.

Можна було б найняти приватного детектива, або що там ще роблять у таких випадках у фільмах, але Вікторії не хотілося виносити сміття з хати, тому вона вирішила впоратися самотужки. Ілля був не особливо уважний, кидав свій гаманець і телефон де завгодно, так що через тиждень вона мала вже достатню інформацію. І вона її збентежила.

У нього точно хтось був – він купував два квитки до якогось кінотеатру, у закусочній замовляв два шматки піци, при цьому одну з ананасами, а він ненавидів ананаси.

Вікторія не знала, на що їй більше сердитись: на те, що він їй зраджує, або на те, що п’є колу – вони вже багато років, як перейшли на здорове харчування і ніколи не їли такої гидоти.

Вікторія була розумною жінкою і вирішила не влаштовувати одразу скандал. Зрозуміло, що це якась продавчиня чи офіціантка, і це зовсім несерйозно, інакше він водив би її в ресторани та галереї, а не до піцерії та кіно.

Що ж – вона просто буде ще ідеальнішою, щоб в Іллі не було сумніву в тому, хто має бути поруч із ним. Своє стеження вона не припиняла, але в іншому поводилася бездоганно, створювала ідеальні умови в їх і без того ідеальному будинку.

Якось чоловік, збираючись до своєї коханки, що було вже зрозуміло – зазвичай він йшов до неї без піджака та краватки, Вікторія звернула на це увагу – раптово сказав:

— Нам треба поговорити.

Вікторія дуже злякалася, але знаку не подала.
— Я тебе слухаю, любий.

Вона знала, що він їй зараз скаже — що в нього є інша, але… Невже він збирався до неї йти?

— Ти не хочеш … Ні, загалом, давай так – поїхали сьогодні зі мною? Тільки обіцяй мені не злитися. Ти завжди така тямуща, така чуйна — я більше не можу тебе обманювати.

“Ну ось, — подумала Вікторія, — він точно хоче все мені розповісти”.

Вікторія вирішила було послатися на термінові справи – йогу чи трансляцію віденського симфонічного оркестру, але… Вона була не з тих, хто ховає голову в пісок.

— Добре, — сказала вона. — Зараз тільки переодягнуся.
— Стривай, — зупинив її Ілля. — Можу я тебе попросити надіти сьогодні щось простіше. Ну, джинси та футболку, наприклад?

Все зрозуміло — він вирішив познайомити її зі своєю коханкою, і не хоче, щоб Вікторія затьмарила її. Але навіщо йому це потрібно?

На зміну страху та обурення прийшла цікавість. Чесно кажучи, чоловік уже давно її нічим не дивував, тож…

Вона зробила, як він просив, хоча це було не так просто — джинси вона вже давно не носила і насилу знайшла одні, які залишала для виїздів за місто, хоча і туди вона зазвичай одягала дорогі трикотажні костюми. Чоловік зустрів її з усмішкою.

— Ти маєш гарний вигляд, — сказав він.

Зрозуміло — хоче підсолодити пігулку, Вікторія чудово знала, що в джинсах вона виглядає не дуже – ноги у неї короткі та криві, це ніякою операцією не виправити.

Дорогою вона нервувала, а чоловік весело насвистував якусь знайому мелодію, яку Вікторія ніяк не могла згадати, і це дратувало її ще більше.

Коли він припаркував машину біля присадкуватої будівлі зі стінами, що облупилися, Вікторія подивилася на нього з подивом.

— Тут кіноклуб, старі фільми показують. Пропоную подивитися, — сказав чоловік.

Ще одна пігулка — це він на прощання, чи що? Сумнівне задоволення, там, мабуть, ще й сидіння дерев’яні.

Сидіння, звичайно, виявилися не дерев’яні, але незручні крісла як на зорі їх юності. Зал був напівпорожній, що не дивно – показували старий фільм «Пірати Карибського моря», першу частину вони ходили на нього колись давно, правда, тоді їм доводилося тиждень на квитки відкладати.

Коли Ілля купив відро попкорну, Вікторія не втрималася і мало не спопелила його поглядом.

— Люба, ну один раз …

Дивно, але запах попкорну та знайомий фільм геть-чисто вивітрили з її голови думки про коханку. Їй було… добре?
Після фільму чоловік запропонував повечеряти.

— Але ж ми не забронювали столик! — нагадала Вікторія.
Вона озиралася в очікуванні того, що ось-ось з’явиться його коханка.

— Та сходимо тут поряд у піцерію.
Все зрозуміло офіціантка, вона так і думала.

Коли чоловік замовив два шматки піци та колу, Вікторія втратила останню краплю терпіння.
— Ти що, збираєшся це їсти? — спитала вона.

Ілля анітрохи не зніяковів, посадив її за стіл, узяв один шматок і з таким апетитом відкусив його.
— Спробуй, — сказав він.

— Ти ж раніше любила піцу.

Вікторія подивилася на пластикові прилади, зітхнула. Взяла пластиковий ніж, відрізала крихітний шматочок, почепила його на вилку. Ілля похитав головою, взяв шматок у руки і простягнув їй:
— Кусай.

Вікторія послухалася. М-м-м… Смачно як! Вона сама не помітила, як з’їла весь шматок. Ілля сидів задоволений, усміхаючись.

— Добре, — сказав він.
— Та що ж таке! — обурилася Вікторія.

Навколо гомоніли люди, ходили туди-сюди, молодь за сусіднім столиком кидалися картоплею, голосно грала музика.
— Наче нам знову по двадцять років, — сказав Ілля.

Вікторія подумала, ось чим, напевно, відрізняється ця інша жінка – їй, напевно, двадцять років.

— Ну, де вона? — Запитала Вікторія.
— Хто? — здивувався чоловік.
— Коханка твоя.

Він подивився на Вікторію з подивом.
— Побійся бога, яка коханка?
— Ну, а з ким ти минулого разу в кіно ходив?

Ілля посміхнувся.
— З тобою. Я завжди лише з тобою ходжу.
— Ти мені тут не бреши! Я все знаю, бачила твої чеки.

Ілля довго мовчки дивився на неї, а потім розсміявся.
— І ти гадала, що в мене інша жінка? Так… Ну, взагалі-то, це справді дивно. Ні, люба моя, нікого в мене немає. Так, квитки я брав два, уявляв, що ти сидиш поряд. І навіть цю піцу з ананасами завжди брав, згадуючи, як ти її любиш.

Доводилося з’їдати, що вже. Зате мені знову здавалося, що нам по двадцять років і все так легко і просто. Вікторія не могла йому повірити — навіщо він усе це каже?

— А хіба зараз все складно? — обережно спитала вона.
Ілля підняв на неї очі.

— Звичайно! Ці нескінченні переговори, засідання, поради директорів. Прийоми, виставки, вечері. І завжди краватка ця, піджак, від якого немає чим дихати… А тут, — він обвів руками піцерію. — Тут я можу побути собою.

Вікторія уважно на нього подивилася і спитала:
— Виходить, у тебе немає іншої жінки?
— Звісно, ​​ні!

Вона посміхнулася.
— Ходімо погуляємо, як раніше?

Вони йшли набережною в натовпі студентів та молодих батьків і почували себе абсолютно щасливими.

КІНЕЦЬ.