Приходжу додому із роботи. Зачинено зсередини. Стукаю. Мені жінка відчиняє. У моєму фартуху і з моєю пательнею в руках. Я здивувалася. Вона мене в будинок запросила і повідомила, що мій чоловік незабаром прийде і мені все пояснить.

Вдома — суцільний безлад. Скрізь валізи та мішки з одягом. Розібрані меблі вздовж стін стоять. Якісь діти грають з іграшками моєї дитини. Заходжу на кухню, питаю її — хто вона така і що вони тут роблять. Вона знову мені про чоловіка каже, що він усе пояснить.

Що я могла подумати? Вона не родичка — усіх його родичів я знаю. Не колишня дружина — у нас у обох перший шлюб. Подруга? Знайома? Сказала б, не почала інтригу створювати. Коханка?

Ну, звичайно! Привів її до нашого будинку. зараз прийде, скаже мені, щоб я речі збирала. Логічно? Логічно. Я хапаю жінку і тягну її до виходу з квартири.

Вона верещить, діти починають плакати. Притягла до коридору і сказала збиратися. Дала 10 хвилин, щоби їх у нас вдома не було. Вона вперлася. Сказала, що я пошкодую і що мій чоловік мені цього не пробачить. Ну точно — коханка. Останні сумніви розтанули.

Йти з квартири ця жіночка відмовилася. У нас квартира на мене оформлена, хоч і куплена у шлюбі. Чоловік є співвласником, але про це ніде не написано.

Я викликала поліцію. Сказала, що до моєї квартири проникли та грабують. Я не збрехала — у неї все ще була у руках моя пательня. І звідки я знала, навіщо їй? Може вона саме її вкрасти прийшла?

Поліція приїхала одночасно із чоловіком. Він почав заспокоювати правоохоронців. Розповів їм, що дав ключ від квартири своїй родичці, а мене не попередив.

Мене налякали штрафом за хибний виклик. Варто було поліцейським піти, як ця дама почала скаржитися моєму чоловікові на мою неврівноваженість. Так йому й сказала, що мене треба лікувати.

— Хто це і що вона тут робить? — я ледве стримувалась, щоб не кричати.
— Це Фаїна. І в неї зараз важкий час. Поки вона поживе в нас, — сказав чоловік.

— Хто вона така? — Почала кричати я.

— Заспокойся. Вона дружина Антона, пам’ятаєш, я тобі розповідав — ми з ним служили разом. Він загинув, коли боронив нашу державу, а його мати вигнала Фаїну з дому. Їй нема куди йти. Вона не працює — у декреті, виплати ще не призначили.

Квартира не Антона була, а його мами. Тож поки Файка поживе тут. Я винен Антону. Люба, це не обговорюється. Мій чоловік говорив, а на обличчі цієї жінки розцвітала посмішка. Та вона й не була схожа на невтішну вдову, яку вигнали з дітьми з дому! Ні слову не повірила.

— Мишко, ти будеш рагу? Я там зварила… — кокетливо моргала своїми беньками ця вдова.

Тут я знову зірвалася. Я відібрала у неї свою пательню, пішла на кухню і вилила її рагу в унітаз. Нічого дивного, що її з хати виперли, нахабну таку.

— Ти хвора, чим я дітей годуватиму? — заверещала ця Файка.
— Не кричи, ти в гостях. Не подивлюся на дітей, вилетиш звідси. Зрозуміла?

Чоловік попросив не сваритись. Я відмовилась. Мені у квартирі ця дама не потрібна.
— Це й моя квартира також, не забувай. Треба буде Файці та дітям реєстрацію впо зробити. Ти сама поїдеш, чи мені спочатку через суд свою частку треба буде виділити?

І ця ще ширше либитися почала. Я сказала чоловікові, щоб він сам сходив до садка за дитиною, зібралася і пішла. До подруги. Для мозкового штурму.

— Може, їй справді потрібна допомога? — Припустила Оля, моя найкраща подруга, майже сестра.
— Ні. — похитала я головою. — Ті, кому потрібна допомога, так не поводяться. Вони просять. А ця стоїть, як господиня.

Щось тут не так. Та й на жінку, яка втратила чоловіка, вона не схожа. Ось уяви ти овдовіла…

— Я ще навіть незаміжня! — Перебила мене Оля.
— А ти уяви, що маєш чоловіка. Так ось. Ти овдовіла, тебе виперли з дітьми надвір. Але тобі дав притулок друг твого чоловіка. І ти стоїш йому чарівно посміхаєшся, а його дружина для тебе — пусте місце. Та не буває так!

— Може, вона сама по собі така всім усміхається.
— Ні. Є тут якась таємниця, і я до неї докопаюся. Давай ноутбук! — сказала я.

Я подивилася всіх друзів чоловіка і знайшла трьох Антонів. Одному 46 років, він не міг бути побратимом мого чоловіка. Другий — син наших приятелів. А ось третій — він точно, і на сторінці є лайки від цієї Файки.

— Ось він. Був у мережі місяць тому, — тицьнула я пальцем на екран.
— Поглянь родичів, на прізвище.
— Зараз знайду.

Ми знайшли якусь Тетяну. Зважаючи на все, сестру цього Антона. І я написала їй. Висловила співчуття з приводу Антона і запитала, за що вигнали його дружину.

Дівчина була оффлайн і ми почали терпляче чекати на відповідь. Тетяна відповіла десь за годину. Вона подумала, що я шахрайка. Написала, що її брат живий і попросила її не турбувати.

Я знову їй написала, пояснивши все. Відповідь була така — купа іржучи смайлів і порада — гнати аферистку-Файку до біса. Якщо коротко, то Файка — марнотратка. І Антон, поїхавши у тривале відрядження, залишив гроші на дружину та дітей своїй матері.

А Файка спробувала випросити гроші собі на щось там. Їй було відмовлено. Тоді вона здала свою квартиру на 5 місяців до повернення чоловіка, отримала всю суму відразу і почала думати, куди ж приткнутися з дітьми. Так, щоб безплатно.

Тоді вона згадала розповіді Антона про мого чоловіка, за яким був борг. І написала йому, набрехавши. Ми з Олею попросили у Тетяни номер телефону її брата і відразу зібралися до мене додому, виселяти уявну вдову.

Ой, бачили б ви обличчя мого чоловіка, коли я дала йому телефон, і він почув голос свого товариша. Живого та здорового.

За Файкою приїхала її свекруха. Видавши невістці потиличник, вона забрала і брехуху, і онуків. Поки її чоловік, батько Антона, разом із моїм чоловіком виносили речі.

На чоловіка я образилася серйозно. Не порадившись, він притяг до нашої оселі цю жінку. Загалом, я залишила чоловіка з дитиною, а сама поїхала з Олею продовжувати бенкет.

З Тетяною ми продовжили листування, навіть зустрітися домовились. Насамкінець вона написала, що не пощастило її братові з дружиною. І знаєте, я з нею згодна.

Чоловік присягнувся, що більше такого не повториться. І ніхто не переступить порога нашої квартири без моєї згоди.

На згадку від Файки мені залишилися джинси — вона встигла якісь речі розпакувати, і забула ці штани в нас. Новенькі, з біркою, якраз мого розміру. Я їх собі залишила, як компенсацію моральної шкоди.

КІНЕЦЬ.