Тепер у мене щоразу буде паніка перед приїздом мами чоловіка. Я вийшла заміж пів року тому, але свекруха до нас гостювати ще не приїжджала. І оце приїхала на ці вихідні.

І все було добре. Вона й готує смачно, і говорити з нею цікаво. Але їхні стосунки з моїм чоловіком мене, якщо чесно, дуже здивували.

Просто коли ми ввечері сиділи, дивилися з Максимом фільм, підійшла його мама, взяла табуретку, сіла перед ним і каже:

— Почухай мені спинку!

Максим навіть не здивувався. Він просто натиснув на паузу, усміхнувся, як ніби це цілком нормально, і почав чесати їй спину. Я сиділа поруч і намагалася виглядати незворушною, але всередині було відчуття, ніби мене перенесли в паралельний світ.

— Ой, тут трошки вище, — уточнила вона.

— Отак?

— Угу, добре. І ти бачиш, які я родимки маю на спині? Слід би до спеціаліста піти, а то я все думаю та думаю, або часу нема.

Мені хотілося крикнути: «Що тут взагалі відбувається?!» Але я мовчала, ковтаючи чай, який раптом втратив смак.

Наступного ранку стало ще цікавіше. Я прокинулася рано, щоб приготувати сніданок, а свекруха вже була на кухні. Вона місила тісто й одночасно вела жваву розмову з Максимом, який сидів за столом.

Раптом вона підійшла до нього, взяла його за підборіддя і сказала:

— Ти чого такий худий? Дружина тебе не догодовує?

— Мам, я нормально харчуюся. І, до речі, я вже дорослий.

— Та дорослий, дорослий, я ж нічого не кажу. А як у тебе шкіра така суха? І бороду ти все одно не вмієш нормально підстригати.

Вона тут же витягнула з кишені якийсь крем і почала мазати йому руки, поки він бурмотів:

— Мам, ну досить. Я сам.

— Ага, «сам», — і гмикнула так, ніби це найбільший жарт у світі.

А потім був обід. Я намагалася сидіти спокійно й підтримувати розмову, але після того, як вона почала розповідати, як у дитинстві купала Максима й співала йому колискові аж до шістнадцяти років, мені стало трішки моторошно. Вона ще додала:

— У мене ж він єдиний. Я все життя присвятила йому. Як він виріс, навіть не знаю, так швидко час минув. От звикла, що він завжди поруч. А тепер ти його забрала.

Сказала це зі сміхом, але мені здалося, що в її очах була справжня туга.

Увечері, коли ми вже вкладалися спати, Максим побачив, що я якось занадто довго мовчу.

— Що сталося? — запитав він, натягаючи футболку.

— Та нічого. Просто, ну, я до такого не звикла. Твоя мама дуже тебе любить.
— Ага, вона така. Але вона добра, правда?

— Правда, — сказала я.

Але в голові крутилися інші думки. Тепер я розумію, що цей приїзд був лише початком чогось дивного. Я, звісно, розумію, що він у неї єдина дитина, але це якийсь перегиб.

Мені доведеться якось звикати. Або знайти спосіб встановити межі. Тільки як це зробити так, щоб не зіпсувати стосунки ні з коханим чоловіком, ні з його мамою?

Але найбільше мене збентежила порада моєї подруги, з якою я поділилася своїми спостереженнями і емоціями. А Катя мені така: “Оленко, розлучайся і не думай, там нічого  вас не вийде!” Чому моя подруга так думає?

Джерело