– Я ненавиджу вересень! Ненавиджу осінь! – скаржилася Аліна мамі. – Знову свекруха вчепиться кігтями зі збиранням урожаю, та заготівлями на зиму. Коли ця жінка наїсться? У неї не живіт, а безодня!

Ангеліна Львівна осудливо помахала вказівним пальцем:

– Некрасиво це! Доню, не можна так казати!

Дівчина підскочила з крісла і, зробивши зарозуміле обличчя, демонстративно пройшлася по вітальні, зображуючи павича. Жінка не змогла стриматись і голосно засміялася.

– Ах, ти пустунка! Прийму твої слова та поведінку за жарт.

Аліна присіла на диван поряд з мамою, поклала їй голову на плече, і засмученим голосом промовила:

– Чому Єлизавета Геннадіївна не така добра, як ти? Тільки й знає, що лаяти, вказувати на помилки та промахи. Начебто вона, чи її донечка – ідеальні!

– Дівчинко моя, для кожного батька його дитина найкраща. Свекруха не ставиться до тебе погано, вона просто хвилюється за свого сина. Щоб він був нагодований, доглянутий, коханий. Будь-яка мати діє з найкращих спонукань.

– Ну-ну. Він не курча, щоб його оберігати. А цілком собі дорослий чоловік, що вміє сам за себе постояти. Особливо, переді мною!

Ангеліна Львівна дбайливо погладила дочку по голові, й поцілувала в чоло:
– Все буде гаразд. Повір! Ви одружені лише рік. Мине час, і ви звикнете одна до одної.

– Хотіла б я вірити в це, але навряд чи, – розчаровано відповіла Аліна. – Я можу змиритися з будь-якими вадами, але ненавиджу, коли люди починають зображати з себе аристократів. Не бувши ними, звичайно.

– А ти спробуй прийняти родичів такими, якими вони є. Без засудження та нав’язування своїх поглядів. Тепер це твоя родина.

– Ага, нехай Єлизавета Геннадіївна змушує мене орати на своїй дачі, докоряє за кожну помилку, а я, як ослиця покірно стоятиму, і махатиму головою. Мило! Які в тебе ще рекомендації будуть, мамо?

Ангеліна Львівна уважно подивилася на дочку і, примруживши очі, запитала:
– Скажи, ти кохаєш Кирила?

– Звичайно! Що за дивне питання? – впевнено відповіла Аліна. Дівчина з нерозумінням дивилася на матір.

– Саме заради своїх почуттів до чоловіка, ти маєш зробити все можливе, аби налагодити стосунки зі свекрухою та його сестрою. Вибираючи чоловіка, ти автоматично обираєш його сім’ю. Хоч би спробуй. Обіцяєш?

– Добре, – невдоволено промовила Аліна. – Але, якщо не вийде, я відірвусь на повну. І ти не станеш мене зупиняти. Домовились?

– Якщо ти не переходитимеш рамки пристойності. Сподіваюся, я тебе добре виховала! – з надією сказала Ангеліна Львівна.

Повернувшись додому, дівчина одразу взялася за приготування вечері. За годину-дві має повернутися Кирило. Від мами. Він щоп’ятниці заїжджав до батьків, щоб відвідати Єлизавету Геннадіївну та старшу сестру.

Жінки мешкали разом. Попри те, що його сестрі вже минув двадцять другий рік, вона не збиралася заміж, вважаючи шлюб – добровільним здаванням за ґрати.

– Навіщо мені наглядач? – Заявляла Юлія. – Тут я живу і радію життю, насолоджуюся щодня. Я сама собі господиня. А як тільки надягаєш обручку на палець, «починається ранок у колгоспі».

– Приготуй, помий, почисть, прибери, попрасуй… Ви знущаєтесь? Навіщо мені ця мука? Я вийду заміж лише в одному випадку. Якщо одного разу збожеволію.

Найцікавіше, що Єлизавета Геннадіївна не засуджувала доньку за подібні погляди, а схоже, навіть заохочувала.

– Так, так і є. А ще ти завжди будеш чужою у сім’ї чоловіка. З відкритою душею та серцем тебе там ніхто ніколи не обійме. Але якщо полюбиш…

Однак було помітно, що жінка категорично не хотіла розлучатися зі своєю дочкою. І якби та вийшла заміж, то, швидше за все, привела б нареченого у мамину квартиру.

До життя сина Єлизавета Геннадіївна ставилася спокійніше, обґрунтовуючи все фразою «він же хлопчик». Хоча й тут намагалася все тримати під контролем. Особливо невістку.

– Кохана, я вдома! – задоволено прокричав Кирило, коли ввійшов у квартиру. – Скучив до божевілля!

– Це добре! – грайливо відповіла дружина. – І ти, між іншим, дуже вчасно. Я саме досмажила деруни з кабачків. Смакота! Поки в душ сходиш, я накрию на стіл.

Закінчивши з вечерею, чоловік урочисто промовив:

– Було дуже смачно! Дякую! Тепер можна зі спокійною душею збиратись на дачу. Завтра з самого ранку поїдемо.

Аліна до останнього сподівалася, що свекруха дала їм спокій, але успіх був не на її боці.

– А Єлизавета Геннадіївна з Юлею без нас не впораються? – Аліна невдоволено скривила обличчя.

– Ні. Залишилося ще дуже багато роботи. Особливо із заготівлями на зиму. А у мами ще спину прихопило, тож усе лягає на наші плечі.

Дружина невдоволено зітхнула:

– Кирило, мені набридло. Чесно! Я втомилася орати на дачі. Мало того, що ми все літо просиділи на грядках, тепер і осінь туди відлітає. У мене складається враження, що це наш город, а не твоєї мами. Або вона нас просто експлуатує!

– Люба, не драматизуй. Я знаю, яка ти в мене емоційна, – добродушно промовив Кирило. – Але давай не перебільшуватимемо.Тим більше мама для всіх намагається. І нам дасть різносолів. Хіба завадить у господарстві?

– Та ну його! – обурилася Аліна. – Я краще всю зиму кашу їстиму, ніж усе літо боротися з бур’янами.

Кирило нічого не відповів дружині, й мовчки пішов робити чай.

– Прошу, не ігноруй мене! – не вгамовувалась дружина. – Я хочу, щоб ми навчилися знаходити спільні рішення одразу. Інакше ми назбираємо стільки негативу, що в майбутньому не зможемо впоратися з ним.

– Аліна, я дуже втомився за тиждень. Ще будуть не прості вихідні. Чи можна хоча б пару годин відпочити? Ні про що не думати. Просто приємно провести час! Чи я не заслужив?

– Пробач, – опустивши очі, тихо відповіла дружина. – Я просто поділилася тим, що мене турбує.

Молодий чоловік зітхнув і добродушно посміхнувся:

– Добре. Тоді давай так. З урожаєм і заготівлями розбиратимуся я і Юля. А ти займешся будинком. Зокрема, приготуванням їжі. Як тобі ідея?

– У будь-якому разі нам усім чотирьом потрібно буде харчуватися. Інакше працівники з нас вийдуть так собі. А ти диво-кухар! Готова поринути в улюблену справу?

– Безперечно! – Зраділа дівчина.

Тільки Єлизавета Геннадіївна не захопилася витівкою Кирила.

– Звичайно, нехай твоя дружина прохолоджується, а мама з хворою спиною мучиться. Молодець, синку! Це те, що я заслужила від тебе.

Але молодик повністю ігнорував «схлипування» жінки. Коли вона зрозуміла, що будь-які маніпуляції не прокотять, вирішила зайти з іншого боку, та відірватися на невістці.

– Ні, кабачки не тушкуй. Придумай щось інше. Вони в мене вже впоперек горла стоять.

– Добре. Тоді може борщ, чи розсольник? Що ви хочете?

– Я бажаю, щоб усі справи з урожаєм було закінчено. Ти можеш допомогти? Ні! Тоді не роби вигляду, що тебе це хвилює.

Згадавши слова мами, Аліна вирішила не сперечатися зі свекрухою, та мовчки продовжила готувати обід.

– Хто такими величезними шматками ріже картоплю, велика кухарка?
– уїдливо підколола жінка невістку. – Я у першому класі краще готувала, ніж ти.

– Чудово! Але сьогодні у вас немає вибору. Або ви будете їсти те, що я поставлю на стіл, або залишитеся голодною. І так, змушувати та нав’язувати їжу, я не буду.

Свекрусі не подобалося буквально все. Як стоять склянки, лежать серветки, та навіть колір борщу.

Юля підтримувала Єлизавету Геннадіївну, і підтакувала кожному її невдоволенню.

– Аліно, я, звичайно, розумію, що ти любиш мого брата. Але із сіллю точно перебір. Це просто неможливо взяти в рот. Вирішила нас позбутися?

Дівчина голосно засміялася на весь будинок.

– Припиніть! – не витримав Кирило. – Ви поводитесь, як дві сварливі бабки. Якщо так не подобається, не їжте. А я в захваті від усього, що подає моя дружина. Вона могла взагалі сюди не приїжджати.

– Просто розвалитися вдома на дивані, та дивитися улюблені серіали. Проте Аліна виявила повагу. Будьте і ви люб’язні поводитися належним чином! Чи ви так не вмієте?

Більше родички жодного разу за вихідні не виявляли нахабства стосовно Аліни. Однак не залишали можливості кинути гордовитий погляд, чи пробурчати лайку за спиною.

– Ви можете говорити вголос. Якщо сміливості, звісно, ​​вистачить! – сміялася невістка. – Хоча це навряд чи. Впевнена, що вам не дуже хочеться позбавлятися чоловічої робочої сили. Кого запрягати будете?

– Ти ж сама провокуєш сварку! А потім скаржишся! – обурювалася сестра. – Ти прийшла в нашу родину. Якби виявляла повагу, все було б добре. Але, мабуть, ти спеціально намагаєшся нас посварити. Не вийде!

Аліну сильно зачепили слова Юлі, та нахабна поведінка Єлизавети Геннадіївни. Після повернення додому, дружина виставила Кирилові ультиматум:

– Я не поїду більше на дачу твоєї родини. Ні мене, ні мою працю там ніхто не цінує!

– Люба, прошу. Хоча б ти залишайся спокійною. Нехай вони поводяться, як хочуть. Ти знай, що це не зі зла. У будь-якому випадку тебе ніхто не хоче образити, чи принизити. Повір!

– Ти серйозно, чи жартуєш? – гукнула дівчина. – Твоя мама та сестра тільки тим і займалися, що кидали на мою адресу шпильки. А я мушу терпіти?

– Знову драматизуєш і перебільшуєш! Припини, Аліна! Займись справою! Так буде найкраще!

Образа душила дівчину зсередини. Ні, вона зовсім не хотіла втратити чоловіка, не хотіла з ним сваритися чи псувати стосунки. Але після всього, що сталося, дружина мріяла поставити на місце і Кирила, і зухвалих родичок.

Декілька днів сімейна пара не розмовляла.

Кирило приходив з роботи, й одразу сідав до телевізора. Аліна зачинялася в кімнаті, й проводила вечори за переглядів роликів, та читанням оповідань.

Хоча в глибині душі вона точно розуміла, що так довго тривати не може. Тепер їхні стосунки перетворилися на справжній дитячий садок. Потрібно йти миритися, але як…

І тут на думку дівчини спала довгоочікувана геніальна ідея.

– Коханий, пробач мені. Я поводилася безглуздо! – Мило «проспівала» Аліна. – І тебе образила, і свекруху із сестрою. Просто все в одну мить навалилося, і я розлютилася. Намагатимуся стримувати емоції в майбутньому.

– Ти мене лякаєш, – недовірливо відповів чоловік. – Якби ти прийшла і випустила на мене всіх «тарганів», що причаїлися, це було б більше схоже на правду.

– Тут справа в іншому. Я надто тобою дорожу!

Кирило міцно обійняв дружину.

– Нікого й нічого немає дорожчого за тебе. Запам’ятай! – відповів юнак.

– Я рада, але це ще не все. Я хотіла б помиритися і з родичками. Ти не будеш проти, якщо я завтра запрошу в гості на вечерю твою маму та сестру?

– Я тільки “за”! Тим більше, я матиму можливість допомогти тобі в приготуваннях.

– Домовилися!

Невістка зателефонувала Єлизаветі Геннадіївні, вибачилася, та озвучила запрошення.

– Ось такою ти мені більше подобаєшся! Інша розмова! Звісно, ​​прийдемо. Ми завжди йдемо назустріч тим, хто поважає нас.

Наступного дня Аліна від самого ранку відправила Кирила в крамницю за продуктами.

– Усе купи за списком, причому, вибери найякісніше! Хочу, щоб вечеря вийшла нереально смачною!

Далі невістка почала діяти за планом. Щойно молодик повернувся додому, дружина повідомила йому неприємну новину.

– Коханий. Мене щось нудить і слабкість з’явилася.

– Може, до лікаря? – Занепокоївся чоловік.

– Ні-ні. Все минеться. Мабуть, невелике отруєння. Не хочу зривати вечерю. Може, ти сам приготуєш? Під моїм чуйним керівництвом.

– Ти впевнена, що все гаразд?

– Звичайно! Давай почнемо, а то не встигнемо.

Надвечір стіл ломився від різноманітних страв.

– А ти молодець! – похвалила дружина Кирила. – Не думала, що ти впораєшся. Але дуже помилилася!

– Сам від себе в шоці! Сім потів зійшло, доки приготував! Як не крути, а на жіночу працю я почав дивитися зовсім по-іншому.

Аліна хитро посміхнулася і почала чекати гостей.

Родички заявилися без подарунків, та пляшечки. Чого й слід було чекати! Як тільки вони опинилися за столом, приступили до улюбленої справи.

– Невістка, що за олів’є! Хіба це можна їсти? А курку як пересолила! Ти ніколи не навчишся готувати!

– Ви впевнені? Все так погано? – уточнив Кирило.

– Краще гризти траву на полі. Напевно, смачніше буде. Але мабуть молодість Аліни дається взнаки. Будемо просити Бога, щоб якось вона стала гарною господинею.

– Дивлячись на її картопляне пюре, це ніколи не станеться. На жаль!

Кирила вистачило ще на двадцять хвилин “компліментів”. Цього вечора він по-справжньому зрозумів Аліну і те, що їй раніше доводилося переживати, практично щодня.

– Провалюйте звідси! – розлютився молодик. – Ви нічого не вмієте цінувати. Нікого не поважаєте, окрім себе. Моя дружина вже прекрасна господиня. А з вас людей ніколи не вийде.

– Самозакохані особи, які не бачать нічого далі за власного носа. Моїй дружині нездужало. Я провів на кухні цілий день, намагався вам догодити. А що отримав натомість? Щоб я вас більше не бачив у своїй квартирі. Ідіть! Без чаю із цукром!

Жінки зрозуміли, що наробили. Вони намагалися виправдатися, знайти правильні слова, але було запізно. Молодий чоловік виставив недолугих за двері.

– Я так провчила родичок, що вони назавжди забудуть дорогу до нашої оселі! – Задоволено сміялася Аліна. – Думали, що найрозумніші, а зіграли самі проти себе, трясця її матері!

КІНЕЦЬ.