Коли я почала зустрічатися з Михайлом, то не знала, що його мама на заробітках. Та і мене то мало цікавило.

Тільки на весілля дізналася, що Катерина Василівна працює в Португалії. Вона не приїхала на святкування, хіба привітала по телефону та надіслала 100 євро. Сказала, що має якісь проблеми з візою та не може виїхати.

Ну але пропустити весілля єдиного сина через звичайні документи… Мені здається, що це були дурні відмовки.

За 8 років пані Катерина вкрай рідко приїздила у гості. Здавалося, що вона наче забула, що має родину в Україні. Вже про якісь гроші чи передачку продуктів я навіть не заїкалася.

Вперше я познайомилася з пані Катериною на хрещенні Марка. Ну хоча б таке свято не пропустила! Тільки погостювала 2 дні, потім поїхала знову:

– Я не можу, мене сеньйора чекає. Як я ще потім гроші зароблю, скажи?

– А ви не думали залишитися в Україні? У вас є вже онук, ми вас..

– Ага, я там нормальні гроші мала. А тут за копійки спину гнути? Смішна чи що?

Мені спершу було якось образливо. От в інших подруг нормальні свекрухи, допомагають їм з дітками, у гості приходить, на дачу запрошують чи в село забирають. А в нас такого нема. Ще я хотіла, аби мій Марко відчував любов бабусі. Та хоча б могла передати онукові цукерки чи машинку іграшкову.

Я сама сирота, мене виховувала покійна бабуся. І ми після весілля жили у неї, бо не мали гроші на окрему квартиру.

Нещодавно ми почали робити ремонт у кімнаті сина. Поставили новий ламінат, купили ліжечко, письмовий столик, аби уроки робив та ще дощечку для малювання.

Однак, Марко страшенно хотів швецьку стінку. Побачив колись у свого однокласника і йому сподобалося. Тим паче, влітку він з Михайлом часто займалися на дитячому майданчику, там були тренажери. Не буду зараз я взимку гнати дитину на холодну вулицю.

Нам грошей на стінку не вистачило, ми ще позичали в друзів на ремонт. Я не хотіла засмучувати сина, а тут ще й свекруха про себе нагадала:

– Я приїду скоро, аби нормально свята провести. Тим паче, що стільки часу вдома не була. А то якраз і Різдво, і Новий рік. Щось так за вами скучила. Що Маркові привести на подарунок від Миколая?

– А він хоче швецьку стінку. Нам, як на зло, не вистачало, бо ремонт дорого вийшов.

– Ну то я приїду і куплю.

Я зраділа, адже нарешті у свекрухи прокинулися почуття до онука. З нетерпінням чекала її приїзду, вдома все поприбирала, приготувала багато смаколиків, навіть Наполеон зробила!

Катерина Василівна приїхала, сіли до столу перекусити:

– Ой, я геть забула. Он, тримай, це Маркові подаруночок, – і ставить на стіл пакунок з цукерками та 100 євро.

– А ви ж обіцяли…

– Слухай, ну я тобі наймичка в тій Португалії? Чи рабиня Ізаура? Думаєш, мені ті євро на голову просто так впали?

– Ні. Просто ви обіцяли допомогти. Стільки років ні слуху, ні духу. А тут тільки 100 євро та цукерки?

– Не подобається – то я гроші заберу.

І свекруха дійсно забрала гроші та цукерки, розвернулася та поїхала геть. Чоловік нічого не говорив. Але я бачила, що він дуже засмутився з такої поведінки рідної матері.

Ну от що зараз 100 євро? Це максимум 4 тисячі гривень, а нормальна стінка коштує мінімум 7-10 тисяч гривень.

Бабуся стільки років не питала та не піклувалася про свого онука. Чому вона така жадібна жінка?

От я сказала чоловікові, що дам свекрусі другий шанс. Якщо вона все-таки одумається та купить Маркові подарунок, то я запрошу її в гості на свята. Адже знаю, що вона не має до кого піти на Різдво.

КІНЕЦЬ.