Ірина наводила лад у квартирі. Втомилася. Вирішила випити чай із ромашкою. Дзвінок у двері. Цікаво, хто там завітав? Син у відрядженні, і нікого вона не чекала у гості.

Відчинила двері. Там стояла висока симпатична жіночка, років тридцяти п’яти, у строгому пальті, з довгим русявим волоссям.

– Доброго дня. Ви мати Андрія Лук’янова?

– Доброго дня. Так, це я.

– Я хотіла б поговорити з вами про Андрія.

– Проходьте. Пальто ось сюди можете повісити.

Не схожа на шахрайку. Ірина спокійно впустила її.

– Сідайте. Чай будете? – ввічливо запропонувала вона гості.

– Ні, дякую. Мене звуть Катерина, я працюю разом з Андрієм. Річ у тім, що він хоче одружитися зі мною.

Ірина з подивом подивилася на жінку. Ось це новина! Нічого син не говорив про це. І взагалі вона не знала, що в Андрія стосунки.

Два роки тому він страждав від розлучення. Дружина пішла від нього, заявивши, що він не виправдав очікувань, безперспективний і бідний чоловік їй не потрібний.

Добре, що хоч не встигли подумати про планування дитини. Квартира, в якій вони жили, належала Ірині та дісталася їй від бабусі.

Тож дружині нічого не дісталося.

Андрій зробив там ремонт та продовжував жити. Періодично приїжджав у гості до матері, зідзвонювалися.

– І що ви йому відповіли?

– Категорично відмовилася. І зараз ви зрозумієте чому і схвалите моє рішення.

Три роки тому загинув мій чоловік в аварії. Я залишилася одна з двома дітьми, сином та донькою.

Дуже допомогла мені робота. Я поринула в неї з головою, і навіть обійняла керівну посаду.

Звичайно ж, мені було самотньо. Дуже сумувала за чоловіком.

Допомагали батьки та свекруха. У неї, крім мого чоловіка, не було дітей. Батьки переїхали потім далеко від нас, а свекруха завжди поряд.

І ось до нас у колектив прийшов Андрій. Розумний, освічений, з почуттям гумору.

З перших днів почав надавати мені знаки уваги. Зізнаюся, що це було приємно. Не більше.

Про нові стосунки я й не думала. На той момент минуло два роки, як я стала вдовою.

Але поступово я придивлялася до Андрія, і зрозуміла, що він дуже хороша людина, добра, і моє серце відтало. Ми почали зустрічатись.

Але я одразу сказала, що діти у мене на першому місці, і серйозних стосунків я не планую. Його це влаштовувало. До певного часу.

Він вирішив, що хоче одружитися зі мною. Та слухати нічого не хоче.

– Так, а від мене ви чого хочете? – Ірина не розуміла, до чого Катерина веде.

– Впевнена, що вам не сподобається невістка з двома дітьми, та ще я й старше на три роки. Мати дітей більше не планую. А це несправедливо буде, адже Андрій ще молодий чоловік, який може знайти іншу жінку і матиме дітей.

І вам, як матері, звісно захочеться своїх рідних онуків, а їх не буде. Андрій виховуватиме чужих дітей. Вам це потрібно?

Ну яка свекруха захоче, щоб син одружився з вдовою з «причепами»? Тому переконливо прошу поговорити із сином, щоб він зрозумів мою ситуацію.

Вас, як мати, він точно послухає. Або йому доведеться звільнитися.

Бо стосунки далі продовжувати ми не зможемо. Він наполегливо вимагає уваги, я вже втомилася пояснювати йому.

Ірина розгубилася. Ось справді, складна ситуація…

– Добре, Катерино, я поговорю із сином.
– От і чудово. Я знала, що ви зрозумієте мене. Як мати. Дякую. Ось мій номер телефону, про всяк випадок.

Катерина пішла. А Ірина довго дивилася у вікно. Звичайно ж, їй хотілося онуків, своїх, кровно рідних.

І те, що Катерина вже має двох своїх дітей, їй не зовсім подобалося. Це ж серйозний крок. Виховувати та утримувати їх. І головне, що вона не збирається більше мати дітей.

Андрій все життя роститиме чужих дітей. І навіщо це потрібне? Жінка, звісно, ​​гарна. Чому не знайде молодше і без дітей.

Ну, чи хоча б з однією дитиною. А тут двоє одразу… Ну якій матері справді таке сподобається? Дивно просто, що вона так прийшла і сама все розповіла.

І що вона повинна тепер сказати синові – не одружуйся, у неї діти? Чи він послухає її? Ірина зателефонувала мамі та все розповіла. Вони мали добрі стосунки, і вона завжди прислухалася до її думки.

– І що мені тепер робити, мамо? Андрій приховував від мене цю жінку, і тут я почну відмовляти його одружуватися? Абсурдна ситуація, звісно.

– Коли мій батько помер, мати залишилася з трьома дітьми. Тяжко було, дуже. Допомогти нема кому. Вона ж з дитбудинку. А родичі батька її не визнавали з перших днів.

Я старшенька була, жаліла мати, з дітьми помагала по господарству. Ще й у школі на п’ятірки навчалася. Коли мама раптом заявила, що вирішила зійтись із чоловіком, я закотила істерику.

Навіщо він потрібний? Адже живемо дружно, навіщо чужа людина в будинку?

Дурна була, не розуміла, що мама — жінка, якій хотілося кохання та турботи. Він поранений із війни прийшов, кульгав. Але з золотим серцем виявився.

Мама до смерті прожила з ним і була щаслива. Стільки турботи та любові нам дав, як не всякий рідний батько дасть.

І ми полюбили його. А якби мама так і залишилася сама?

Ми після школи роз’їхалися, хто куди, своє життя почалося. А вона була не самотня.

Він доглядав, коли вона злягла, готував, прав, все по дому сам робив. І жодного разу мама не пошкодувала про свій вибір. І він також.

Видно було, що кохають одне одного. І не побоявся трьох дітей.

Тож донька, не лізь. Самі розберуться. Кохає він її сильно, якщо готовий взяти з дітьми. І вона кохає. Це очевидно. Просто боїться.

Це ж така відповідальність і з її боку. Їй легше відмовити йому та жити далі.
Ірина нічого не сказала синові.

І справді, він доросла людина, самостійна. І не їй вирішувати, з ким йому жити. Не факт, що взагалі послухає її, лише стосунки зіпсують. Нехай сам розбирається.

Яким же було здивування Ірини, коли до неї заявилася колишня свекруха Катерини. Це сталося через тиждень після тієї розмови. Ірина мала вихідний, займалася домашніми справами.

– Доброго дня, Ірино. Я до вас із серйозною розмовою. Звати мене Маргарита. Я свекруха Катерини. Чи можемо поговорити?

На порозі стояла невисока повненька жінка, у квітчастій куртці та береті. У руках нервово стискала сумку.

– Доброго дня. Ну, проходьте, коли вже прийшли.

Маргарита зняла куртку, обережно повісила на вішалку. Ірина запросила її до вітальні, вказавши на крісло.

– Катерина прекрасна мати, дбайлива, любляча. І все їм вистачає. Я постійно на зв’язку, допомагаю, як можу. Після того як загинув мій Віктор, всю любов віддала онукам. Син у мене єдиний був, – Маргарита відразу почала говорити, сівши в крісло.

– І з Катериною ми ладнаємо. Я хороша свекруха, завжди підтримаю і допоможу порадою. Але я проти її стосунків із вашим сином. Не потрібний він їй. І дітям також. Розумієте мене, сподіваюсь?

Я Катерині відразу сказала, коли дізналася про Андрія – ну навіщо йому потрібна вдова з двома «причепами»? Подумай головою! Ну, чого тобі не вистачає? Навіщо незрозуміло, кого в будинок тягнеш? Він же дітям іграшки приносив солодощі. Так хотів підкупити.

Тим більше вона більше не народжуватиме. Навіщо йому та їй це треба? Ось я живу одна багато років. Чоловік кинув мене, негідник. І нічого. І вона чудово зможе прожити без чоловіка!

Ось і підтримайте мене і Катерину, хай він відстане від неї. А то дивлюся, очі у неї спалахнули, коли він про одруження заговорив.

А я вправила їй мозок і до вас відправила. Щоб з сином поговорили. Адресу вона знала вашу.

І що? Він як дзвонив та приїжджав, так і продовжує. Ви що, не переконали його? Мати ви чи хто? Навіщо вам невістка з чужими дітьми? Це мої онуки! І жодні інші бабусі їм не потрібні!

І свекруха у Катерини лише одна! І взагалі, пам’ять про мого сина не дозволю стерти! Вигадала теж шашні заводити з підлеглим! Ганьба!

Ірині стало зрозуміло, звідки вітер дме. Усі ці слова – вдова з причепами та інше, говорила свекруха, а Катерина лише повторила.

Переконала, що вона не може більше вийти заміж і бути щасливою. Тому що так хочеться свекрусі. Боїться втратити невістку. І онуків.

– Знаєте, Маргарити. Катерина та Андрій дорослі люди, і вони самі можуть розібратися у своїх відносинах. Я не маю права лізти у це. Так само як і ви. Адже ніхто не заборонить спілкуватися і бачитися з онуками. І я не претендую на цих дітей. Вони ваші онуки.

І мені хотілося б кровно рідних мати. Але якщо син так вирішив, то я прийму цей вибір. Подобається це мені чи ні.

Адже це його життя. Тож я ніяк не можу вплинути. Вони явно кохали одне одного, і, можливо, житимуть довго і щасливо.

І мій син дуже порядна і хороша людина. Тому не дозволю відгукуватися так про нього.

Я шкодую про вашу втрату. Цей біль нестерпний. Але у вас є онуки, вони продовження вашого сина.

І вони хочуть бачити свою маму щасливою. Тож дайте їй цей шанс.

– Ну, як я можу бажати їм щастя, як? Я тоді стану не потрібна відразу, адже я колишня свекруха.

– Ні, звичайно, ви дуже потрібні дітям, вони вас люблять. А Катерина може і має бути щасливою. Подумайте про це. Не псуйте їй життя.

Маргарита пішла. Видно було, що їй було неприємно слухати Ірину. Але, можливо, вона посіяла їй зерно сумніву.

Вона була самотня. Онуки та невістка – все, що в неї залишилося. І тут якийсь чоловік хоче влитися в їхній такий затишний і спокійний світ.

Ірині захотілося допомогти їм. Увечері, коли Андрій був удома, вона все розповіла йому.

– Мамо, вибач, що приховував. Я дуже кохаю Катерину, а вона мене. Справді, що вона каже – це її свекруха. Вона залякує її, вигадує аргументи. Бачиш, і до тебе дісталися. Вибач, що втягнув у це. Катерина вже втомилася і вирішила здатися, і закінчити стосунки.

Але я бачу, як вона цього не хоче. І тому такий наполегливий. І мене зовсім не лякають діти.

Я зможу стати добрим вітчимом. А там, дай Боже, може й народить ще. Ця свекруха вселяла, що не зможе народити більше, ні до чого це. А їй ще й сорока років немає.

– Складна ситуація, синку. А знаєш, що… Запросімо Катерину до нас у гості. З дітьми. А що як погодиться?

Свекруху я з одного боку можу зрозуміти, чи боїться втратити їх. Але, з іншого боку, вона не має права вказувати, як їй жити та з ким.
Андрій знизав плечима.

– Навряд чи Катерина погодиться. Але спробуй. Ти ж дипломат у мене, може й домовишся.
Катя відмовилася прийти.

– Вибачте, Ірино, але це ні до чого. Нічого не вийде.

– Катерино … Давайте так. У суботу я чекатиму на вас з дітьми. Накрию стіл. А ви подумайте, що ви відчуваєте насправді до Андрія. Якщо є почуття, то не роздумуйте, приходьте.

А якщо ні, тоді Андрій назавжди залишить вас і ви його ніколи більше не побачите. І, будь ласка, не кажіть нічого Маргариті. Вирішите самі собі, ви хочете бути щасливою чи жити весь час за її вказівкою? Ми вас чекатимемо.

Хоч як дивно, але Катерина прийшла. З дітьми. Вони спочатку переймалася, а потім із задоволенням їла пюре з куркою.

– Я поговорила зі свекрухою, сказала все, що відчуваю. І переконала її, що ми завжди будемо поряд, будемо раді їй. І що я хочу простого жіночого щастя… Андрію, я зрозуміла, що не повинна відмовлятися від шансу стати щасливою…

А потім було скромне весілля, на якому були присутні батьки Катерини, Ірина, близькі родичі та друзі. Усі бажали їм щастя. Маргарита не прийшла, хоч Катерина запрошувала її.

Через рік Катя народила синочка, і клопоту побільшало. Але це був радісний клопіт. Ірина і колишня свекруха допомагали чим могли, і всі непорозуміння залишилися в минулому.

КІНЕЦЬ.