– А твоя нахаба з тобою знову не приїде до мене, так? – Запитала Валентина Федорівна сина телефоном.

– Вона…

– Мамо, припини так говорити про Олю! – перервав її син. – Вона все-таки моя дружина!

– І що? А я твоя мати! Але це не означає, що я повинна удавано посміхатися твоїй Ользі! – награно ласкаво сказала вона Вові.

– Та ти просто можеш не говорити про неї, і все! Цього цілком достатньо!

– Ха! Та зараз! Я не збираюся ні під кого підлаштовуватися! Якщо мені не подобається твоя дружина, я буду не просто говорити про це, якщо мені треба буде, я кричатиму про це всьому світу! Тому, що це стерво мені не просто не подобається, а я її ненавиджу!

– Це все через те, що вона облила тебе тоді холодною водою, коли ти її за випадково поламаний кущик помідорів відходити хотіла? Ти досі на неї зла?

– Так! Зла! А ти ще після цього й одружився з нею! Якби твій батько не втік від нас, коли ти маленьким був, повір, він би її разом з тобою тоді покарав за таке! – гарчала у слухавку Валентина Федорівна.

– Та мені начхати на нього і на те, що б він зробив! А щодо Олі, мамо, ти сама до неї руки почала простягати! А вона просто боронилася!

– Ти ще й на її боці? – Закричала мати.

– Ось! На тобі! Рідний син проти мене! Мабуть, вона тебе добре ублажає, так?

– Ой, все! Навіть слухати більше не можу! Набридла ти зі своєю постійною агресією! Я обіцяв до тебе приїхати наступними вихідними, але беру своє слово назад! Просто тому, що мене це вже не на жарт дістало! – Наїхав Вова на матір за такі слова.

– Як це – береш назад? Я ж чекаю на тебе, синку, – розгубилася Валентина Федорівна.

– А раніше треба було думати! Перш ніж такими словами та звинуваченнями розкидатися! – сказав він сердито. – Все! Бувай!

Щойно Володимир скинув дзвінок, він практично відразу відчув себе винним перед матір’ю. Як би сильно вона його не діставала і не дратувала періодично, але він її все одно любив.

Тим більше, що, крім нього, у Валентини Федорівни нікого більше не було з рідних. Сама вона була сирота, потім вийшла заміж за батька Володі, але той кинув дружину з п’ятирічним сином, і втік.

Ось так і вийшло, що вона почала поступово озлоблятися на весь світ, але, так само як і раніше, продовжувала любити свого колишнього чоловіка. На жаль, але кохання – незрозуміла штука…

А ось Вова навіть чути нічого про батька ніколи не хотів, бо ріс з матір’ю, яка поступово божеволіла. І за це він звинувачував лише батька.

Але свою дружину він матері ображати не давав. А Валентина Федорівна розлютилася на неї, коли Вова та Оля ще в школі навчалися. Вони були однокласниками, та ще у випускному класі почали зустрічатися.

Оскільки вони жили в маленькому містечку, де всього було дві школи, мати Вови знала всіх його однокласників і, як тільки зрозуміла, що у сина роман, досить швидко з’ясувала, з ким саме.

Ось із цього часу й пішла її ненависть до Ольги. А все тому, що вона боялася, що наречена забере у неї сина. Єдину рідну людину!

Щось подібне певною мірою й сталося, бо після школи Вова з Олею поїхали вчитися в інше місто, а після навчання, там і залишилися. Знайшли роботу, розписалися, взяли квартиру в іпотеку.

А Валентина Федорівна так і жила у тому самому маленькому містечку одна. Як таких друзів у неї не було, бо коли чоловік втік, вона перестала довіряти взагалі всім.

Зрада батьків, які покинули її у дитинстві, потім ще й чоловіка, залишила в її житті дуже глибоку вавку, яку так просто не залікувати.

Вова їздив до матері, коли у нього виходило, але з кожним роком його приїзди були все рідше і рідше. Не тому, що він не любив матір, ні.

Просто він працював багато, так само як і Оля, часу часто не було навіть просто відпочити, бо вони хотіли якомога швидше погасити іпотеку.

Та й плюс до всього, навіть коли в нього видавалася така нагода поїхати до матері, він цього не робив, бо характер у Валентини Федорівни ставав все гіршим і гіршим…

– Сьогодні з мамою розмовляв телефоном. – Розповів Вова дружині після того, як приїхав додому.

– І як вона? Все ще мене ненавидить? – посміхнулася Ольга.

– Ну… Краще точно ставитися не стала…

– Це її вибір, її думка, я на нього ніяк не можу вплинути, тож… Мені все одно! – Розвела вона руками.

– Та я так втомився вже від цих образ! Сил просто нема!

– Я, якщо чесно, не знаю навіть, що тобі тут порадити! Я до твоєї мами нормально завжди ставилася, що в школі, що потім, коли вже на навчання ми поїхали з дому. Але після того, як вона на мене кидатися почала… Все! Мій ліміт був вичерпаний!

– Я знаю!

– То що ти хочеш від мене? Підтримки та співчуття?

– Не завадило б!

– Знаєш, натомість ти б краще свою маму до психотерапевта якогось відвіз, бо в неї явно щось не так з головою!

Володя невдоволено глянув на дружину після цих слів.

– Я її не намагаюся образити, милий … Просто це само по собі ненормально – так сильно всіх ненавидіти! І хто знає, може, вона б і подобрішала до мене! А то за помідор якийсь нещасний на мене кидалася…

– Та там не в помідорі справа ж була, Оль!

– Серйозно? А в чому? У тому, що я її облила водою? Так вона перша почала, а я не збираюся спокійно стояти, коли на мене хтось мчить з кулаками!

– Я тоді взагалі допомагати їй прийшла, бо тебе з практики на вихідні не відпустили! І дуже добре, що ти тоді без попередження приїхав, майже вчасно! Хоча, якби ти сказав мені заздалегідь, що приїдеш, я б і не пішла до твоєї матері того дня, зі своїми залишилася б, але…

– Я зрозумів, зрозумів, Оль! Навіщо повторювати все це мені мільйонний раз?

-Тому, що ти раз по раз, після розмови з матір’ю задаєш мені ті самі питання! – пояснила дружина Володимиру.

– Я хвилююся за неї.

– Розумію! Але що ти можеш тут зробити? Поїхати назад жити до неї? Кинути мене?

– Ні, звичайно!

– Тоді все, що міг, ти вже зробив! – уклала Ольга.

Але Володя не хотів зупинятись на цьому. Він ще мав час до того, як поїхати до матері наступних вихідних, тож почав думати, та вигадувати.

Син знав чудово, що Валентина Федорівна через свій характер, та й не тільки через нього, ніколи в житті не піде до лікаря. Вона ненавиділа все це. Але та порада, що Вові дала дружина, ніяк не йшла в нього з голови. І він вирішив зробити трохи по-іншому.

Знаючи, що йому ніколи в житті не затягти матір до психотерапевта, психіатра, психолога, ні до кого з подібної сфери діяльності, Вова почав шукати фахівця, який зможе допомогти йому заочно, не приводячи маму до нього, а просто розповівши про її проблему.

Він чекав якихось порад від фахівців, але здебільшого наривався на відмову. Ніхто не міг сказати йому, в чому саме тут проблема, доки Володимир не приведе свою матір до них на огляд.

Усі говорили лише своє припущення. Але їх можна зрозуміти. Вони своєму реальному пацієнту можуть поставити неправильний діагноз, а тут їм просто розповідали про людину, тож, як вони можуть дистанційно допомогти? Все просто – ніяк!

Але люблячий син не припиняв спроб знайти фахівця, який йому порадить хоч щось варте, а не відправить додому.

До цього приїзду Вова не зміг знайти нікого. Всі фахівці, як він говорив потім, були некомпетентні.
Але він не здавався.

Обійшовши вже майже всіх, хто міг би допомогти йому з матір’ю, Вова сам почав потроху здавати психологічно. Він часто почав лаятися з дружиною, причому через дрібниці.

Почав на роботі поводитися дивно, через це його навіть викликали до керівника, і повідомили, що якщо з його вини знову буде якийсь скандал чи чубанина, то його відразу звільнять, і навіть не залишатимуть на двотижневе відпрацювання.

Але зрештою Володимир знайшов людину, яка хоч щось могла порадити, як фахівець! Тільки це був не дипломований психолог. Він працював вдома, та просто запустив оголошення про надання психологічної допомоги в інтернеті на сайті.

Вова одразу йому зателефонував, щоб записатися на консультацію, яка проводилася на кухні, поки той готував собі макарони.

Ця людина порадила Вові знайти корінь усіх проблем, які довели його матір до такого стану. Цей чоловік зробив висновок після розповіді сина, що всі проблеми криються тільки в його дружині.

Він наголосив, що вона сама має поїхати до Валентини Федорівни, та перепросити за все. За всі незручності, які завдала його сім’ї, за те, що холодною водою облила його матір, за все те, чого навіть не робила – головне, щоб дати зрозуміти матері, що невістка бере на себе провину за все. І від цього вона вже сама почне мати здоровий глузд.

Вова, як сільський дурник, повівся на всі слова цього псевдофахівця, і поїхав додому, щоб умовити дружину зробити все, що сказав “лікар”.

– Прямо поспішаю, аж падаю! Невже ти припустив, що я бігатиму і кланятимуся в ніжки твоїй матусі! Вже розбіглася! – Заявила Ольга чоловікові після того, як вислухала його.

– Тебе ніхто не просить бігати та кланятися, Оль! Тобі просто треба вибачитись перед нею! Тут немає нічого складного! Якщо ти боїшся, що вона знову може почати буянити – я можу поїхати з тобою, і не дозволити їй цього зробити!

– Ти сам себе чуєш?

– Звісно! – Запевнив її чоловік. – То що? Коли ми поїдемо? Коли ти зможеш?

– Ніколи! Я не збираюся до неї приїжджати! Ні з тобою, ні без тебе!

– Олю, ти себе поводиш, як справжнісінька егоїстка! У тебе є можливість допомогти людині, та не просто людині, а моїй мамі, твоїй свекрусі, але ти упираєшся, і не хочеш нічого робити!

– Та тому, що це марення сивої кобили, Вова! Тобі якийсь сумнівний мужик на своїй кухні сказав, що це розв’язання всіх проблем, пов’язаних із твоєю матер’ю, і ти одразу кинувся виконувати його вказівки!

– Просто він має рацію! І він єдиний, хто мені хоч щось порадив, не просячи привезти до нього маму! А значить, що він фахівець кращий за тих, хто сидить у цих усіх клініках та кабінетах! – Заявив Вова дружині.

– Та він тобі все це сказав лише для того, щоб ти йому заплатив! Все! Загадка століття розгадана! Бо якби він тобі взагалі нічого не сказав, то ти розвернувся б, і пішов! А йому гроші терміново, мабуть, потрібні!

– Та неправда все це!

– А ти справді думаєш, що людина, яка не отримала нормальної освіти, і приймає «пацієнтів» на своїй кухні за приготуванням макаронів, не потребує грошей? І не зробить всього, що тобі треба, аби ти заплатив?

– Та мені до цього немає жодної справи! Для мене головне, щоб його порада допомогла, і для цього треба, щоб ти поїхала зі мн…

– Я вже раз тобі сказала: НІ!

– Та яка ти дружина після цього, Ольго?! – Закричав Володя на неї. – Ти не хочеш допомогти ні мені, ні моїй мамі! А вона, між іншим, заслуговує, щоб ти…

– Що? Прибігла і впала їй у ноги, благаючи про прощення за те, що в неї дах поїхав ще до появи мене в її житті? – перекричала Оля чоловіка.

– Я зрозумів, у чому річ, – тихо сказав Вова після цього. – Я все зрозумів…

– І що ти там зрозумів?

– Ти просто насолоджуєшся тим, що у моєї мами проблеми, а ще ти насолоджуєшся тим, що я страждаю через це! Тобі все це подобається, тому ти і не хочеш поїхати допомогти нам обом!

– Ти себе чуєш? – Не повірила тому, що почула Ольга. – Я цим насолоджуюся?!

– Звісно! Ти ж справжнісінький пожирач енергії! Я читав про таких як ти в інтернеті! Ви насолоджуєтесь стражданнями інших, особливо, якщо самі в них і винні!

– Вова, я зрозуміти не можу, це у вас сімейне, чи що? У тебе теж дах із місця зрушуватися починає?

– Ага! Давай, запереч очевидне!!! Звісно! Якщо я розкусив твою гнилу натуру, то в мене теж не всі вдома одразу?! – Знову перейшов він на крик.

– Саме! І за такі слова…

– Що?! Що ти мені зробиш? – Не міг уже спокійно розмовляти Вова.

– Якщо ти не припиниш всього цього – то я просто піду від тебе.

– Підеш, значить?! Так котись! Зроби так, як зробив мій тато з мамою! Вихід знайшла? Чи ти думаєш, що якщо ти мене кинеш, розлучишся зі мною, я потім тебе не знайду і не примушу за все відповісти? За маму, за себе?

Від того, що Оля зараз бачила якийсь маніакальний блиск в очах чоловіка, якого вона любила ще зі школи, вона зрозуміла, що все… Більше вона не може залишатися з ним, більше вони не сім’я…

Вона дуже хотіла б йому допомогти, але ніяк цього зробити не могла, бо почала його побоюватися. Тому, на жаль, довелося зробити вибір, бо він її загнобить своєю ненавистю. Краще вона піде, та знайде інше щастя в житті, тільки вже без Вови.

Коли Вова пішов кудись, нічого не сказавши при цьому дружині, вона швидко зібрала найнеобхідніші свої речі, документи та деякі дрібниці, і поїхала до подруги. Потім вона подала на розлучення, та поділ майна. Винайняла квартиру – і була така.

А Вова повернувся жити до своєї матері, так само озлоблений на весь світ, як і вона. Але різниця була в тому, що після приїзду сина додому, Валентина Федорівна стала набагато спокійнішою, та врівноваженою, а ось Вові це ніяк не допомогло…

КІНЕЦЬ.