– Так різноманітності захотілося! Ми ж з тобою постійно, скільки разом живемо, тільки вдома сидимо, і вдома все відзначаємо! – якось неохоче пояснив він своїй співмешканкі.

Таня майже одразу зрозуміла, що тут щось нечисте. Вони з Максимом жили разом уже три роки, і він ніколи нічого подібного не пропонував їй.

– Лише через це? – Зацікавлено запитала вона його.

– І все?

– Ну… Так… – невпевнено відповів Максим.

– Ось я прямо відчуваю, що ти брешеш! Що ти задумав?

– Вже прямо запитала Тетяна свого чоловіка.

Максим задумався, подивився на Таню винними очима, важко зітхнув, і відповів нарешті:

– Гаразд! Там Сашко хотів Новий рік із друзями зі своїми у нас тут зустріти! Ось я і вирішив, чому б нам з тобою тоді кудись не вибратися!

– Я не маю на увазі твоїх галасливих друзів, ресторани якісь, де буде повно людей. Я думав, що ми з тобою цілком можемо зняти номер у якомусь готелі, відзначити там, а надвечір наступного дня повернутися додому!

– Ого! Ось це план “Барбаросса” у тебе! Сам придумав, чи, і на це тебе подвиг твій син?

– Ну… Взагалі, так… Це Сашко все вигадав! – чесно відповів Максим.

– Ну, що ти на це скажеш? Ідея ж непогана! Так?

– Вона могла б бути непоганою, тільки якби її придумав ти сам, і в цьому плані не фігурував би твій син! – так само чесно та прямолінійно відповіла Максиму Таня.

– А так…

– Стривай! А що не так із Сашком? – насупився він відразу.

– З чого б тобі почати, – замислилася Таня.

– Він мене вже обікрав двічі! Він…

– То я тобі все повернув після тих випадків! – обурено заступився він за сина.

– І що? Це скасовує той факт, що твій син мене обікрав, чи що? Мені так не здається!

– Але ж він тоді був підлітком! Він це вже переріс, Тань! Досить до нього ставитися, як до злочинця! Він все ж таки мій син!

– Востаннє це було рік тому, а тому робимо висновок, що твій син досі підліток! Те, що він вступив зараз в технікум, не робить його старшим і розумнішим! Часто буває навпаки!

– Повірити не можу, що ти досі його так не любиш! Він у тебе взяв лише десять тисяч востаннє з гаманця, які я потім за нього тобі й віддав! Але ти все одно…

– Лише?! Лише десять тисяч?! – засміялася й обурилася Таня від такої відповіді. – Та ти сам заробляєш тільки вдвічі більше! І кажеш тепер мені це з такою зневагою, наче це твій п’ятихвилинний заробіток!

– Скільки б я не заробляв – це моя справа, люба! Ми з тобою цей момент обговорювали, коли ще збиралися з’їхатися!

– То я й не претендую на твої гроші, Максиме! Вони мені не потрібні! Мені й своїх цілком вистачає! – відповіла вона.

– А щодо квартири на Новий рік для твого синка та його дружків, одразу кажу – ні! Подальшому обговоренню ця тема не підлягає, раз твій Саша для тебе святіший за всіх святих, і ти не бачиш, що за син у тебе насправді виріс!

– Нормальний у мене син! Чоловік виріс! – заступився Максим за Сашка. – І не тобі взагалі говорити про нього, зрозуміла? Якщо своїх немає – то й у виховання чужих не лізь!

– То я нікуди й не лізу!

– От і не лізь! Я сам розберуся з ним, якщо цього вимагатиме ситуація! А то взяла моду! – розлютився Максим.

– Але й ти до мене не лізь із цим усім теж! Я тобі, здається, вже казала, що мені немає справи до бажання твого Сашка! Але ти все одно спробував йому звільнити мою квартиру на Новий рік! Хоча…

– А чому б і ні, Тань? Хлопець вже дорослий! У нього друзі такі самі! Десь же їм треба відзначати свято!

– То хай винаймають подобово! Нехай їдуть усім натовпом до твоєї колишньої дружини, й там роблять, що хочуть! Але не до мене!

– Знаєш… І добре, що ти не маєш дітей! Нікому б не порадив таку матір, як ти! – ображено сказав Максим.

Таня нічого не стала йому відповідати, вона просто гордо встала, і пішла з вітальні.

Зайшовши в спальню, вона розплакалася, адже тема дітей для неї була дуже болючою, і Максим це чудово знав.

Вона хотіла нормальну сім’ю, хотіла дітей, але через лікарську помилку, цієї можливості її позбавили. Через це і розпалися два її попередні шлюби.

А з Максимом вони зійшлися, були парою, жили разом, але вже ніхто з них і не думав про узаконення цих стосунків. У Максима був син, на момент початку стосунків Сашкові було вже п’ятнадцять років.

А Таня не могла мати дітей, тож сенсу у шлюбі ніхто вже не бачив. Та й мороки менше, якщо раптом розлучитися доведеться.

Максим зрозумів, що йому доведеться відмовити синові з квартирою, бо не вдалося умовити Таню надати молоді місце для проведення свята.

Хоча він сам, якби це була його квартира, навіть розмовляти із Сашком на цю тему не став би. Він і машину йому ніколи не давав, коли той просив кілька разів. А якщо це чужа квартира, то й робити, мабуть, можна все, що заманеться.

Сину він потім зателефонував, та сказав, що Таня навідріз відмовила йому з’являтися на Новий рік у них удома, навіть для того, щоб він привітав свого батька.

Та й взагалі вона його дуже не любить після минулих витівок, коли Саша крав гроші у Тані з гаманця. Через що син Максима і причаїв велику образу на співмешканку свого батька.

Вся ця історія більше не виринала в розмовах Максима і Тетяни. Кожен з них обдумав її у своїй голові, та намагався забути, щоб це не заважало їх подальшому спокійному та розміреному спільному життю.

У новорічну ніч Максим та Таня були вдвох. Тихо відсвяткували, привітали телефоном всіх друзів та рідних, подивилися телевізор із новорічними передачами, та пішли незабаром спати.

А близько четвертої ранку у квартирі пролунав дверний дзвінок. І було таке почуття, що на нього просто хтось натиснув, і не відпускав.

Таня одразу підскочила з ліжка, як ошпарена, і побігла до дверей, захопивши з собою халат. Накинувши його, вона подивилася в «вічко».

На сходовому майданчику стояв Сашко, син Максима, і якийсь натовп малоліток. Навіть через «вічко» було видно, що вони вже всі хмільні, тому Таня не стала відчиняти двері, натомість вона пішла будити Максима.

– Там твій син прийшов із якоюсь великою компанією, Максиме!

– Невдоволено сповістила вона сплячого чоловіка, якого не зміг розбудити навіть дверний дзвінок.

– Максим!

– Закричала Тетяна.

– Га?! Що? – різко підірвався він, і відразу скривився від гучного вереску дзвінка.

– Ще раз кажу: там приперся твій синок, і невідривно дзвонить у двері! Іди поговори з ним, Максиме!

– Якщо він прийшов у гості до нас, то він і зайде сюди! З нами посидить!

– Ага! А може, ми ще всю його зграю сюди запустимо, і я між ним усіма ходитиму, щоб ігристого підливати?! – обурилася Таня, коли Максим уже підвівся, і підперізував свій халат.

– Ні, звичайно! Але й не відчинити буде не ввічливо!

– Мені зараз абсолютно не до ввічливості! Мені треба, щоб цей шум припинився – раз! І друге, щоб твій син забрався геть від моєї квартири!

– Тобто ти хочеш, щоб я просто його вигнав у ніч? Ти нормальна, Тань, взагалі?

– Так! Так, я нормальна! Він уночі прийшов сам. Точніше, з гоп-компанією своєю, от нехай разом усі й валять звідси! Що за мода така взагалі? – Таня вже не могла нормально розмовляти.

Мало того, що через дзвін говорити доводилося голосніше, щоб його перекричати, а тут ще й Максим її ніби спеціально намагався допекти. І йому це дуже добре вдавалося.

Але він все ж таки пішов до вхідних дверей, а Таня залишилася в спальні, хотіла випити пігулку від головного болю.

Але не встигла вона навіть дістати аптечку, як дзвінок стих, а в коридорі з’явився гучний гомін. Ще вона почула, як зачинилися вхідні двері, а гомін нікуди не подівся.

Бажаючи якнайшвидше розібратися в цій ситуації, Таня вийшла в коридор.

– Ну, з Новим роком тебе, стара!

– Закричав на всю квартиру Сашко, а вся його дружна компашка заіржала за його спиною. – Не з’являтися, кажеш, у тебе у квартирі, так?!

– Пішов геть звідси! – Злісно відповіла Таня хлопцеві.

– Ага! Розбігся! Ми святкувати прийшли взагалі-то! Нам же обіцяли вільну хату, а те, що якась нікчема тут буде вештатися, для нас не проблема! Так, народ?! – Закричав він.

– Так! – відповіли ті хором своєму ватажку.

Але Таня не стала чекати нових образ, вона підбігла до натовпу, відчинила вхідні двері, й почала їх насильно звідти випихати, вони у відповідь тільки пручалися, та іржали хором.

Максим стояв мовчки, поруч зі своїм сином. Слова «проти» йому не сказав за те, що цей негідник так ганьбить і знущається з його коханої жінки.

Коли Таня виштовхнула всіх малолітків, вона одразу накинулася на Максима.

– Та як ти міг пустити їх сюди, а потім навіть не заткнув цьому покидьку рота? – тихо, але дуже сердито запитала вона Максима.

– По-перше, це мій син! Покидьками своїх уявних дітей можеш називати! А по-друге, я б і не виганяв Сашку, він все ж таки до мене прийшов! Що ж тут такого? – посміхнувся Максим.

– Що ж тут такого?

– Трохи істерично повторила за ним і посміхнулася Таня.

– Що тут такого?! Та він мене брудом поливав при всіх! При тобі! А ти стояв, і посміхався разом з усіма!

– Я говорив йому, щоб він цього не робив, Таню! Але…

– Ах, ти говорив йому? А що ж ти йому повідомлення не написав, чи листа поштою не відправив? Га?

– Та що ти так чіпляєшся до нього постійно? Він же лише хотів тут повеселитися з друзями! Ти ж заборонила, ото хлопець і образився! Чи ти чогось іншого чекала?

Таня не знала, як ще пояснити Максиму, що він, як її чоловік, повинен був постояти за неї.

– Ну? Що ти замовкла? Сказати нема чого? Тоді й мовчи далі, а я пішов…

– Тоді забирай свого синочка, Максиме, і котіться з ним разом із моєї квартири! А якщо з’явитесь на моєму порозі – вас іншою житлоплощею забезпечать швидко!

– Що?! – обурився він раптом.

Для Максима було не звично, що Таня так жорстко на все відреагувала. Адже вона завжди терплячою була, а зараз він навіть побачив іскри ненависті в її очах.

– Що чув! Ти тут більше не живеш із цього моменту! Тож прямо зараз можеш починати збирати речі!

– Ага! Розбігся! Я спати пішов, та й тобі не завадило б, дивишся, добрішою будеш, коли прокинешся!

– Якщо ти зараз ляжеш спати, то прокинешся лише у відділенні поліції!

– Та ти цього не зробиш, – почав він говорити і осікся, коли Таня дістала з кишені халата свій телефон.

– Тетяно…

– Я сказала: швидко почав збирати свої дрібнички, і слідом за своїм дитятком – вперед, і з піснею!!!

– Закричала вона ще раз на Максима.

– Гаразд! Гаразд! Ти тільки слідкуй за язиком! Я все зрозумів! – Підняв він руки вгору на знак того, що здається.

І потім справді пішов збирати свої речі у валізу, з якою він три роки тому і переїхав до її квартири.

Ближче до шостої ранку Максим, уже готовий до від’їзду, при параді стояв у дверях квартири, поряд зі своєю валізою.

– Тань, може ми з тобою…

– Геть пішов!

– Спокійно, але грізно перебила вона його, не даючи ніяких поблажок, або простору для маневрів.

– Але, Тань! Куди мені зараз?

– Мені до цього абсолютно немає жодної справи! Та й ти не маленький – розберешся! До речі, ключі від квартири не забудь залишити.

Максим неохоче дістав з кишені куртки ключі, відстебнув, жбурнув їх Тані під ноги, і вийшов з квартири.

А Таня лишилася сама. І більше, після цієї нічної історії, вона взагалі не хотіла жодних стосунків. Нехай краще до старості буде одна, зате більше нічого подібного з нею точно не станеться. А там, час покаже.

Як кажуть – не зарікайся…

КІНЕЦЬ.