– Чому ви постійно грюкаєте з ранку, і шумите на кухні? – невдоволено спитав зять свою тещу. – У власному будинку немає спокою! Якщо ви живете у нас, то повинні поводитися тихо.

Любов, зніяковівши, почала виправдовуватися:

– Я відвела Віку в дитячий садок, і вирішила приготувати сніданок. Я переживаю, що ви п’єте порожній чай вранці, от і приготувала оладки.

Зять Олексій насупився:

– Скільки разів вам повторювати, я не снідаю вранці, я п’ю каву! Ні, ви просто знущаєтеся з мене? Я лягаю пізно, і встаю важко. Для мене цінна кожна хвилина сну, а ви гупаєте! Ви це робите на зло. І ваші оладки, кому вони потрібні?

З цими словами Олексій кинув філіжанку з недопитою кавою в раковину, і пролунав дзвін розбитого посуду.

Люба втрималася від того, щоб сварити зятя. Вона підійшла до раковини, й почала прибирати уламки. На шум зі спальні виглянула дочка Люби, двадцятисемирічна Марина, та невдоволено пирхнула:

– Мамо, припини вдавати. Ти ж знаєш, що ми з Льошею – сови. Краще ми не їстимемо з ранку, зате зможемо поспати зайві пів години.

– Я хотіла якнайкраще, дочко.

– Краще ти б жила у Кості!

Мати здригнулася, уколовши руку уламком.

Костя, її старший син, знайшов собі дівчину в сусідньому місті, й переїхав туди. Він працював програмістом, винаймав квартиру і приїжджав до матері лише у свята, та, іноді, у вихідні.

А тут ще й Марина розлучилася з чоловіком і прийшла до матері з чотирирічною донькою на руках. Вона дивилася на матір поглядом побитого собаки, й просила пустити їх пожити.

Було нелегко: онука Люби, Віка, з’явилася на світ слабенькою та хворобливою, тому дівчинка часто плакала. На щастя, Тамара, сусідка Люби, в минулому медсестра, приходила, та допомагала з онукою.

Син Тамари, Олексій, почав залицятися до Марини. У минулому вони були друзями, і, схоже, дитяча симпатія переросла у справжнє почуття.

Коли Марина оголосила, що Олексій зробив їй пропозицію, Люба тихо плакала від щастя, і дякувала небесам за таке диво. Тамара щодня приходила, та ділилася своїми переживаннями з Любою.

– Любочко, я взяла кредит на п’ятдесят тисяч гривень. Не питай навіщо, хочу, щоб син одружився по-людськи.

– Шикарного весілля не буде, але на сукню для нареченої, каблучки, і невеликий бенкет у кафе, з найближчими родичами, вистачить. Сестра моя, та що з села, пообіцяла допомогти з м’ясом, овочами та рибою на стіл.

Тетяна дивилася на Любу з такою надією, що Люба відчула себе її боржницею. На той момент у Люби не було власних коштів, а її кредитна історія була зіпсована. Це сталося з кількох причин.

Жінка брала гроші в борг на навчання дочки, яка не змогла самостійно вступити в університет. У результаті донька здобула освіту, але якою ціною! Вона змусила матір влізти у борги.

Зараз Люба була б рада допомогти з весіллям, але в неї вже не було грошей. Адже донька з онукою жили в неї, та вимагали додаткових витрат.

Тому видавала заміж доньку Люба з великим полегшенням, і чекала на момент, коли дочка перестане тягнути з неї всі соки, й переїде до чоловіка.

Проте все сталося по-іншому. Під час весілля, коли Люба, захмелівши від червоного, плакала, дивлячись на наречену, Тамара обійняла її:

– Любо. Яка пара гарна! Зізнаюся, мені завжди подобалася Маринка, і я вже люблю її, як рідну дочку. А якщо ти подаруєш молодим свою квартиру і переїдеш до мене?

– А що, ідея чудова. Я живу одна у двокімнатній квартирі, якщо син Льошка з’їде, куди мені цілих дві кімнати? Переїжджай до мене, житимемо разом.

Люба здуру і погодилася. Захмеліла, стала зговірливою, ось сусідка і поспішила з пропозицією.

Після весілля Тамара приходила до сусідки-родички щодня. Поки молоді жили то у Тамари, то в Люби, обидві бабусі дбали про Віку разом.

– Любонько, – розливалася солов’єм Тетяна. – Яке весілля було гарне, так? Я поки що виплачую кредит, але вже думаю про те, як допомогти нашим молодим.

– Хочу, щоб у невістки з’явилася шубка. Подивися, яка вона у нас гарна й тендітна, а норкової шуби в неї немає. Я Льоші запропонувала дві його зарплати відкласти, й купити норку Марині.

Люба пригощала сусідку чаєм і хитала головою, відчуваючи сором. А для сорому причини були.

Маринка зовсім не має нічого цінного: ні золотих сережок і ланцюжка, ні каблучки, ні хороших дорогих чобіт. Шуби в неї ніколи не було, навіть пристойної сукні немає.

Адже гарний одяг – це свого роду посаг для дівчини. Тамара брала у сина гроші, та з гордістю водила молоду невістку по крамницях, не забуваючи запросити й Любу.

У Торговому центрі Тамара вибирала для Марини вбрання, модні спідниці, штани, сумки, кофточки, оплачувала покупки на касі грошима Олексія, і посміхалася на весь рот, промовляючи солодким голосом:

– Ой як добре, як пощастило синові, таку красуню в дружини відхопив, що не надягни – ну все Марині личить! Не можна такою гарною бути! Я б скупила пів магазину для неї!

Марина хвалилася матері то новенькою каблучкою, то іграшкою, яку купив Вікі чоловік. Любов тільки бентежилася, і заламувала пальці рук. Їй зі свого боку ні зятю, ні донькі не було чого подарувати.

– Ну то що, Любо, – вчасно підкотила сусідка.

Та ще й вибрала зручний момент для розмови, коли вони всі вечеряли в кафе.

– Пам’ятаєш, на весіллі ти обіцяла подарувати квартиру дітям?

Люба ледь не подавилася шматком курки, бо на неї очікувально дивилися і дочка, і зять Олексій, і сусідка.

– Я, обіцяла? – здивувалася Люба.

Тамара лагідно посміхнулася:

– Звісно. У мене, до речі, і відео з весілля є, де ти говорила про це. Так що я не брешу. А ось ти забула, подруга!

Тетяна відразу ж дістала з сумки планшет, ввімкнула його, і почала показувати подружжю і Любі той момент, про який йшлося.

Дивно, але оператор, який знімав весілля, виявився поряд, і зняв все на відео. Попри музику, слова Люби були виразно чутні, і на відео вона справді погоджувалась подарувати свою квартиру дітям.

Люба зніяковіла. Сусідка приперла її до стіни. Зять Олексій уже обіймав дружину, і від щастя розцвів:

– Навіть не знаю, що й сказати. Тітко Люба, ви не жартуєте, і справді подаруєте нам квартиру?!

Люба майже поступилася, і готова була кивнути головою, щоб гідно вийти з ситуації, але несподівано в її сумці задзвонив телефон. Це дзвонив син.

– Мамо, я приїду на вихідні додому. Скучив, побачитися з вами хочу!

Син був у тривалому відрядженні, тому не зміг бути присутнім на весіллі сестри. Чесно кажучи, Марина, коли виходила заміж, була особливо засмучена, що її весілля пройде без брата.

Її стосунки з Костею завжди були складними, не було тієї близькості та кохання, які зазвичай притаманні членам сім’ї.

Багато в чому Марина сама була винна у цьому. Змалку вона ревнувала маму до брата, і завжди перетягувала увагу на себе. Тож Костя виявився суперником для рідної сестри.

Дзвінок сина швидко привів Любу до тями. Вона повернулася до столу, але тепер присутність дочки і нових родичів викликала в неї не трепет, як хвилину тому, а сильне занепокоєння.

Сусідка Тамара взагалі здалася Любі потворою. Вона жадібно дивилася на Любу, і чекала від неї відповіді.

– Ну то що? – з новою силою взялася за вмовляння Тамара. – На чому ми зупинилися? Ах так, говорили про квартиру, яку ти подаруєш дочці.

– Тож вирішімо, коли до нотаріуса підемо. До речі, я дружу з однією дівчиною-нотаріусом, у мене навіть номер її телефону є. Прийме нас будь-коли, можна навіть зараз до неї сходити.

Тут Люба встала з-за столу, і поспішила відкланятися.

– Ви вибачте, але я не можу поки що подарувати Марині квартиру. Мені потім самій не буде де жити, до того ж у мене ще син є. Квартиру звичайно ж заповім дітям у спадок у рівних частках, а зараз вибачте.

Люба вибігла з кафе, перш ніж рідні почали висловлювати свої емоції. З того дня Тамара разом із сином змовилися, та змінили тактику. Син сусідки приніс усі свої речі з дому до Люби, та заявив:

– З вами житиму! І крапка!

Перші кілька місяців Олексій поводився, як гість: був чемний і ввічливий, але потім, побачивши, як Марина огризається на матір, наважився, і теж почав підвищувати голос на тещу.

Доньку Віку Марина переселила в спальню матері, а сама жила у своїй кімнаті разом із чоловіком.

У результаті Люба перетворилася на порожнє місце. Вона виконувала обов’язки няні та прибиральниці у власній квартирі.

Їй доводилося дбати про чистоту та порядок, а також готувати їжу. Але, попри всі зусилля, вона стикалася з постійними зауваженнями, та претензіями.

Молода сім’я почала виживати Любу із квартири.

– Мамо, ти могла б жити зі свахою, – раз у раз покрикувала Марина. – А не заважати нам тут! Нам самим місця мало, не розвернутися, ще й ти вічно під ногами плутаєшся!

Терпіти все це більше не було сил. Після чергової такої ранкової суперечки на кухні, Люба відвела внучку в садочок, і повернулася додому.

Зять із дочкою були на роботі. Люба зібрала всі їхні речі в сумки та пакети, і довго підглядала у вічко за сусідкою, поки та вийде з квартири у справах.

Вона викликала майстра, і поки той міняв замки у квартирі, Люба перенесла всі речі дітей та онуки до дверей квартири сусідки.

Після чого, відпустивши майстра, і закривши своє житло на всі замки, почала чекати на Тамару, а коли та підійшла до під’їзду, Люба вибігла їй назустріч:

– Подруго, мені треба терміново виїхати. За квартирою наглядає мій знайомий.

– Якою квартирою? – не могла збагнути Тамара. – І навіщо за нею наглядати, адже в ній Льоша з Мариною живуть?

– Ні, ні, вже не живуть, – засміялася Люба. – За моєю квартирою наглядатиме Олег Павлович, та ти знаєш його, він працює в поліції.

Тамара з занепокоєнням дивилася на сусідку:
– Люба, у тебе все добре з головою?

– Так, – радісно посміхнулася їй Любов. – От у мене тепер якраз усе й добре буде! Це в тебе тепер з’явиться головний біль!

Залишивши здивовану сусідку, Люба поспішила до найближчої зупинки. Вона провела у сина цілий тиждень, познайомилася з його нареченою, і потоваришувала з майбутніми сватами. На перший погляд, усі ці люди видалися їй порядними.

Повертатися додому Любі зовсім не хотілося.

– Мамо, залишайся у мене, я все одно скоро знову у тривале відрядження, – запропонував Костянтин. – Житимеш у мене, доки мене не буде.

Але Люба похитала головою:

– Дякую, синку. Я зрозуміла, що краще жити окремо від усіх, хоч би якими теплими були стосунки. Я поїду додому.

– Можливо, виставлю свою квартиру на продаж, та шукатиму житло тут. Це чудове місто, і люди тут живуть чудові.

– Ну, як хочеш, – знизав плечима син. – А ось про зміну житла – хороша ідея. Ми з моєю Настюшею теж збираємося тут жити. Як приїду, розпишемося, та іпотеку візьмемо. Я вже накопичив гроші на початковий внесок.

Люба обійняла сина: – Будь щасливим, синку.

Вона чекала, що син заговорить про гроші від продажу квартири, але він не зажадав жодної гривні. Він допоміг матері вибрати добрий варіант житла, і навіть запропонував свою допомогу з переїздом.

Дочка із зятем і сусідка, навпаки, відвернулися від Люби, перестали з нею вітатись і ставилися, як до чужої.

Люба усвідомила, що ухвалила правильне рішення. Переїзд допоможе їй позбутися неприємної сусідки Тамари, яка мало не залишила її без житла.

А дочка з онукою… Вони обов’язково помиряться. На відстані кохання тільки міцніє…

КІНЕЦЬ.