Мій чоловік залишив мене, коли наші дочки були ще зовсім маленькими. Як це часто буває, він поїхав на заробітки і просто не повернувся. З ним не сталося нічого поганого, він не зник. Якось він просто відправив мені фотографію з молодою жінкою і повідомив, що збирається одружитися з нею.

З того часу я почала виховувати дітей одна і зіткнулася з низкою труднощів. Потрібно віддати належне моєму колишньому чоловікові — він не претендував на наше житло, тож ми з дівчатками залишилися жити у невеликій двокімнатній квартирі. Фінансово я могла розраховувати лише на себе.

Я викладала музику в школі і в дитячому садку підробляла нянькою. Так я змогла виховати і дати освіту своїм дочкам, що вимагало чималих зусиль, здоров’я та часу. Я вирішила рік тому, що нарешті можу дозволити собі трохи розслабитись і для себе пожити. Але саме в цей момент до мене підійшла старша дочка Світлана.

— Мамо, я за Колю виходжу заміж, і ти бабусею станеш скоро, — з радістю сказала вона. Але це була ще не вся розмова. — Мамо, у нас з Колею грошей немає ні на оренду, ні на купівлю квартири.

Чи можна нам якийсь час пожити у тебе? Я погодилася, і вони зайняли одну з кімнат, а молодша дочка Женя залишилася зі мною жити в іншій.

Поки Світлана була вагітна, я стикалася тільки з побутовими труднощами. Коля виявився не найакуратнішим: не прибирав за собою, не мив посуд і постійно з’їдав всі продукти, які я планувала розподілити на тиждень.

Зрештою, витрати на їжу зросли.

Чому Микола сам не купував продукти? Тому що він мало заробляв і всі його фінанси йшли на підготовку до появи дитини. Коли народився маленький Ігор, стало ще важче. Маля часто плакало, я не могла нормально виспатися після роботи. Однак все це було лише початком. Незабаром мене здивувала молодша дочка Женя.

У неї почали також налагоджуватися стосунки.

— Мамо, я з Вітею житиму, і в нас теж буде дитина, — зізналася вона.

— Але нам необхідно також тимчасово пожити в тебе, бо немає іншого варіанту.

— А де ви збираєтесь жити? — Запитала я.

— Ну, ми молоді, не на кухні ж, — відповіла Женя. Виходить, що мені потрібно було на кухні спати у своїй же квартирі. Я з цим не могла змиритися — мені хотілося хоча б у зрілому віці пожити комфортно. Тому я вирішила не мовчати.

— Слухайте, — почала я, — всім вам терміново треба вирішувати свої житлові питання. Я даю вам десять днів знайти рішення. Якщо не встигнете, я продаю квартиру, а ви йдете куди хочете.

— Але ми тут прописані, — заперечила Світлана.

— Батько квартиру залишив не лише тобі, а й нам. Я не піддалася на умовляння і залишилася при своєму.

Доньки були змушені зібрати речі та переїхати. Коли квартира звільнилася, я побачила, в якому стані вона знаходиться. Викликала клінінгову службу, щоб усе впорядкувати. За кілька годин будинок знову сяяв чистотою.

Тепер я справді розслабилася і насолоджувалася спокоєм. Я не спілкувалася з дочками, і вони також не виходили на зв’язок. У вихідні я поїхала по продукти до супермаркету і зустріла там свою сестру Інгу. Вона була явно не на моїй стороні.

— Як ти могла, Марино? — поцікавилася вона.

— Що трапилося?

— Здивувалася я.

— Дівчата мені зателефонували і розповіли, як ти обійшлася з ними. Ти маєш дозволити їм пожити в тебе і допомогти, адже вони не зможуть впоратися самі.

— Якщо тобі їх так шкода, візьми їх до себе, у тебе велика квартира, а живеш ти одна. Не хочеться? Тоді не давай мені порад. — Але ж я не їхня мати, — відповіла сестра.

— Це твій обов’язок піклуватися про них. Я нічого пояснювати не стала. Все життя я дбала про своїх дочок, і тепер, коли вони виросли, вони повинні самі долати труднощі. Зараз я живу сама та насолоджуюся цим.

Мені нікого не потрібно обслуговувати, я не бігаю довкола дочок, їхніх чоловіків та дітей.

Так, Світлана погрожувала, що я онука більше не побачу ніколи. Але я переконана, що вона ще звернеться до мене по допомогу, щоб я з ним посиділа. Вона не має інших варіантів, у чоловіка батьки живуть далеко.

І з Женею та сама історія буде. А поки що я просто можу насолоджуватися життям.

КІНЕЦЬ.