– Ти готова? – Запитав Микита, коли побачив, як його дружина поправляє макіяж біля дзеркала.

– Так, залишився останній штрих, – відповіла Аня і почала наносити на губи свою улюблену червону помаду.

– Ні, почекай. Тільки не цю помаду, – невпевнено промовив Микита.

– У чому річ?

– Аня обернулася та уважно подивилася на чоловіка.

– Мій батько вважає, що червону помаду носять тільки… ну, ти розумієш, про що я, – Микита затнувся, не знаючи, як висловити свої думки.

– Гаразд, – зітхнула Аня і нервово закрила футляр із помадою.

– І ще, я хотів попросити, щоб ти не розповідала моїм батькам скільки коштує твоя стрижка, фарбування та манікюр. Мама все одно запитає, я б не хотів, щоб вона це знала.

– Яка різниця? Я ж на свій догляд у них не беру грошей, і навіть у тебе. Сама начебто заробляю, працюю, – спокійно відповіла дівчина.

– Я розумію, – Микита відчув ніяковість через свої слова. – Зробімо так: ти просто не кажи нічого, а я сам відповім, якщо буде потрібно.

– Може мені краще залишитися вдома? – несподівано запропонувала Ганна. – Так буде найкраще для всіх.

– Ти що? – заперечив Микита. – Вони подумають, що ти не схотіла їх бачити, – додав він.

– А вони, схоже, не дуже хочуть зі мною зустрічатися.

– Заради мене! – Микита склав долоні разом, наче благав про допомогу. – Я просто дуже хочу, щоб батьки бачили, яка у мене щаслива родина.

– Розумію, проте лише одного мого бажання недостатньо, – відповіла Аня.

– Вони тебе полюблять, от побачиш! – Микита спробував підбадьорити дружину.

– За три роки так і не полюбили… – сумно промовила Аня. – Вони чудово знають, що я рано втратила батьків, і все одно… – тут вона запнулася. – Гаразд, поїхали. На цей раз я постараюся для тебе.

Але й цього разу Аня не залишилася поза увагою. Коли вони з чоловіком приходили в гості до його батьків, їй хотілося перетворитися на невидимку. Виникало відчуття, що свекруха Тетяна Вадимівна тільки й робила, що шукала недоліки у невістці.

Спочатку вона намагалася приховувати свою явну ворожість, але після весілля сина перестала соромитися. Чого Аня тільки не чула.

“Ти живеш на всьому готовому, так що слухайся мого сина і будь вдячна”, – говорила свекруха.

“Ти повинна щоразу приносити в будинок тільки домашню випічку, ми не терпимо покупних солодощів”, ​​- додавала вона.

“Дівчина має бути скромною, а ти одягнена, як не зрозумій хто”, – не соромилася критикувати Тетяна Вадимівна.

“Новий колір волосся тобі зовсім не личить. А краще зовсім перестань фарбуватися й економніше постався до сімейного бюджету”, – без сорому висловлювала свою думку свекруха.

Хоча самі свекри були не без грішка, вони вважали себе взірцем для наслідування і вселяли те саме своєму сину. Тетяна Вадимівна завжди мала свою авторитетну думку на все, з якою ти або погоджуєшся, або потрапляєш до її “чорної книжечки”.

Аня, у свою чергу, виросла під опікою бабусі Валентини Іванівни, яка прищепила їй повагу до старших. Мабуть, це виховання свекруха прийняла за безвольність та покірність, що тільки додавало розбрату у їхні стосунки.

Через рік після весілля з Микитою Аня все частіше знаходила причини, щоб уникнути зустрічей із родичами чоловіка, щоб не псувати собі настрій. Після таких посиденьок вдома неминуче спалахували скандали.

Незалежно від того, відповідала вона чи просто мовчала, Микита завжди залишався незадоволеним її поведінкою.

З кожним днем ​​ситуація ставала дедалі гіршою. Микита все більше піддавався впливу своєї матері, як свого часу його батько Леонід Іванович. Чоловік влаштовував скандали з будь-якого приводу, намагаючись переробити Аню під ідеальний образ, нав’язаний його матір’ю.

Після того, як в Ані не стало бабусі Тетяна Вадимівна вважала себе відповідальною за виховання дівчини. Хоча на той момент невістці вже виповнилося двадцять сім років.

– Не потрібно жодних своїх думок, – гаркнула вона одного разу на Аню. – Ти маєш слухатися старших і почитати нас з Леонідом Івановичем, як своїх батьків.

– Батьки одні, і їх давно немає на цьому світі, – поправила її невістка.

– Ти зовсім нахабніла? Ми з тебе перевиховаємо, будеш як шовкова!

Востаннє, коли Аня не захотіла піти разом із чоловіком до його батьків на вечерю, він повернувся додому у піднесеному настрої. Якщо раніше Микита з ходу починав скандалити, то тепер все виглядало інакше. Аня навіть насторожилася, чекаючи якоїсь каверзи.

– Ми з мамою обговорили дещо за вечерею і вирішили, що ти маєш продати бабину квартиру. На ці гроші ми купимо хорошу машину, – Микита зробив пропозицію дружині, від якої, на його думку, всі тільки виграють.

– Цікаво ти це придумав, – здивовано відповіла Аня.

– Я тобі зараз все поясню. Твоя квартирка дуже крихітна, та й район, прямо скажемо, не найкращий. Скільки ми виручимо за неї? Ось саме, що копійки. Так хоча б буде якийсь толк. Ти знаєш які зараз вигідні програми в автосалонах? Просто казка! – очі Микити засяяли від ентузіазму.

– Гаразд… А який мені від цього сенс?

– Ну як який? Чому ти така недогадлива? Доводиться пояснювати одне й те саме кілька разів!

– Чоловік почав сопіти від невдоволення. – Я скрізь тебе возитиму. Наприклад, на роботу.

– Клас! А нічого, що я працюю за дві зупинки від дому?

– Піднявши брови, уточнила Аня.

– Нехай цей час для тебе пройде з комфортом, – самовдоволено заявив Микита.

– Так, добре. А скільки ти внесеш грошей на покупку автомобіля?
– Ніскільки, – трохи засмутивши від такого нахабства, відповів чоловік. – Ти повинна бути вдячна за те, що я поділився з тобою такою прекрасною ідеєю. А ти починаєш ділити кому що! Соромно так поводитися! – зі зневагою додав Микита.

– Ти маєш рацію, я дійсно збиралася продати бабусину квартиру, але тільки для того, щоб купити нову квартиру в іншому будинку. Ти сам казав, що я нахлібниця. Так от тепер я нею не буду.

Микита здивовано глянув на дружину.
– Непогано, – він замислився. -Можна її здавати, а на отримані гроші взяти кредит мені на автомобіль.

Аня засміялася.
– Ти не пропустиш можливості збагатитися за чужий рахунок.

– Не зрозумів тебе, – чоловік насупився.

– Твоя мати тільки й твердила, що я безхатько, злиденна, без роду та племені. А як бабуся залишила мені квартиру, відразу стільки ідей з’явилося в тебе і твоїх родичів, – посміхнувшись, сказала Аня.

– Ти давай не замовляйся! – гаркнув Микита. – Моя мати ніколи такого не казала.

– Так, – кивнула дружина. – Поки ви з мамою вирішували, я теж дещо придумала. Я з тобою розлучаюся, так що доведеться тобі пішки поки ходити. Але як заробиш на лексус, обов’язково клич – покатаємось.

Микита підвівся і, важко дихаючи, почав ходити з боку в бік по кімнаті. А Аня тим часом витягла з балкона валізу, яку заздалегідь зібрала.

– Я їду. Сьогодні ж, – суворо промовила вона.

– Ти пошкодуєш! – погрозливо заявив Микита.

– Ні крапельки! – Вона знову посміхнулася.

– Краще бути однією, ніж терпіти тебе і негідну поведінку твоїх батьків. А ти залишишся і вони почнуть шукати вади в тобі, через брак інших.

Микита не зрозумів, як швидко все сталося. Адже він планував, що прийде, запропонує свою ідею, дружина поцілує його в обидві щоки та побіжить продавати квартиру. До такого повороту чоловік не був готовий.

Він вийшов надвір, щоб купити пляшечку пінного і зателефонувати матері.

– Ну що, як вона відреагувала? – Тетяна Вадимівна затараторила у слухавку.

– Ніяк, – все також у стані заціпеніння відповів син. – Аня пішла. Вона сказала, що подає на розлучення.

– От мерзота! Ну я її провчу! – зло прошипіла жінка.

Наступного вечора Тетяна Вадимівна стояла біля дверей Аніної квартири. Вона чекала на дівчину, не знаючи, що в тієї сьогодні вихідний. Свекруха в принципі не цікавилася життям невістки, їй не потрібно було нічого знати, щоби придумати нові претензії та закиди.

Аня давно змінила роботу і працювала у змінному графіку, тому зараз перебувала вдома. Будинок був старим і вона чудово чула, що хтось копошиться біля вхідних дверей.

Вона тихенько підійшла до дверей і подивилась у вічко. Аня побачила там Тетяну Вадимівну у своєму черговому пальті, призначеному для особливих випадків.

Якийсь час Аня роздумувала, чи варто їй щось робити, чи краще просто почекати, поки свекруха піде. Проте чутність у будинку була дуже гарною і, Тетяна Вадимівна, почувши, як у квартирі заграла мелодія Аніного дзвінка, почала стукати у двері.

– Ах, значить ти всередині ховаєшся, – прошипіла вона.

– Відкривай! – закричала жінка.

– Я вам не відкрию, – спокійно відповіла Аня.

– Ти повинна, чуєш? – грізно промовила свекруха.

– Що я вам винна? Не розумію вас, – здивовано відповіла дівчина.

– Я тебе кохала, як рідну дочку, і чим ти мені відплатила?

– Як рідну дочку? – Аня пирснула від сміху. – Вам би з вашим талантом грати як мінімум у театрі, а краще зніматись у кіно.

– Ти хочеш мене образити? – гаркнула Тетяна Вадимівна.

– Я хочу, щоб ви дали мені спокій, – трохи голосніше сказала Аня.

– Коли продаси свою халупу і віддаси Микиті гроші, тоді вали куди хочеш!

– Не дочекаєтеся! – різко відповіла Аня.

У цей момент вона почула, як рипнули двері, і почувся голос сусідки бабусі Тоні, яка була гарною подругою Валентини Іванівни.

– Ви навіщо тут лаку влаштували? – З обуреним виглядом вона звернулася до Тетяни Вадимівни.

Та зміряла стареньку холодним поглядом і демонстративно відвернулася.
– Я з вами розмовляю, – наполягала Антоніна Григорівна.

– Слухайте, бабусю, вам краще зайнятися своїми справами. А якщо справ немає, то поверніться у свою квартиру і не втручайтесь у чужі, – грубо відповіла Тетяна Вадимівна.

– Я то піду, але прийде наш дільничний і швидко вижене вас із нашого під’їзду. Ми тут усі одне одного знаємо і чужинців не пустимо! – Забурчала бабуся.

– Налякала, – Тетяна Вадимівна розреготалася прямо в обличчя бабусі Тоні.

Антоніна Григорівна пішла, але своє слово стримала. За пів години перед Тетяною Вадимівною стояв чоловік у формі, який вимагав пояснити ситуацію. У результаті жінці довелося залишити будинок, але після цього інциденту Аня стала отримувати сотні дзвінків із погрозами про розправу.

Зрозумівши, що настав час кардинально змінювати своє життя, Аня вирішила змінити номер телефону, щоб більше не стикатися з настирливими родичами чоловіка.

Розлучення пройшло швидко, ділити було нічого. Невдовзі Аня продала квартиру та переїхала до іншого міста. Там вона влаштувалася на нову роботу та оформила іпотеку на нове житло.

Вона чудово усвідомлювала, що попереду у неї буде довгий і важкий шлях, але не збиралася відмовлятися від своєї мрії – бути вільною та щасливою.

КІНЕЦЬ.