– А я не зрозумію, Ольга, ти що мені не рада? – узялася в боки свекруха, – А що обличчя незадоволене зробила? Я у вас поживу, доки у мене ремонт іде!

– І надовго ви до нас, Людмило Борисівно? – несміливо поцікавилася Оля.

– А це я не знаю, як піде! Може на місяць, а може, і на пів року затримаюся, якщо мені сподобається! Ремонт, сама знаєш, справа така … Поспішати з ним не треба!

Ольга дуже багато сил доклала до того, щоб переконати чоловіка жити окремо від батьків.

Перші кілька місяців після весілля Стас категорично відмовлявся з’їжджати з батьківського дому на орендовану квартиру.

– Олю, що тебе не влаштовує? Адже нормально живемо! У нас із тобою окрема кімната, ніхто до нас не лізе, не турбує. Ну, навіщо гроші зайві витрачати?

– Стас, невже тебе все влаштовує? Твоя мати, ти вже мені вибач, людина абсолютно безцеремонна!

Вона вчора вдерлася у ванну, коли я приймала душ, двері за собою випадково не зачинила, вона почала шторку смикати та кричати при цьому: “Та що я там не бачила!”

Стас засміявся:
– Ну, мама просто звикла так. Вона живе сама, за собою двері не замикає.

Ти трохи почекай, зовсім скоро угода з продажу моєї квартири відбутися повинна, клієнти просили перенести оформлення на кілька місяців. У них поки що немає повної суми. Продамо квартиру, додамо гроші, які подарували твої батьки та з’їдемо.

Ну навіщо зараз йти на оренду, щоби за 3-4 місяці знов переїжджати?

Оля терпіла. Свекруха їй справді дісталася безцеремонна – Людмила Борисівна спочатку говорила, а вже потім тільки думала про сказане.

– Тобі б, Олю, схуднути б не заважало, – щоранку вимовляла невістці Людмила Борисівна, – Боки висять в тебе! Дуже негарно.

Я, між іншим, коли заміж виходила, важила лише 45 кілограмів. Чоловік мій перший, батько Стасика, талію міг обхопити двома пальцями!

“Цікаво, що вас змусило так розжертися? – про себе думала Оля, – Ні, ну що за людина! Спеціально під шкіру лізе? Господи, скоріше б з’їхати!”

Квартиру продали, додали грошей та купили нову.

Оля з’їжджала від свекрухи зі сльозами радості на очах, вона не могла повірити, що її муки нарешті скінчилися.

Пожити спокійно вдалося недовго – Людмила Борисівна, мабуть, скучила за сином, стала регулярно напрошуватись до нього в гості:

– Стасику, будь ласка, давай хоча б ці вихідні проведемо без твоєї мами? – просила дружина Оля, – Слово честі, я не витримую її балачки! Коли вона в суботу приходить у гості, у мене вже години через три на язиці з’являється мозоль! Людмила Борисівна не може ж просто розповідати, їй обов’язково потрібен діалог. Вона мене змушує їй відповідати!

– Оль, ну як ти собі це уявляєш? Мама прийде, я їй відчиню двері та такий “ну все, побачилися, тепер до побачення!” Чи як? Вона, по-перше, образиться, а по-друге, я так вчинити з мамою не зможу. Ми одне в одного одні залишилися, родичів більше немає.

***
Коли Оля була в положені, Людмила Борисівна потроїла зусилля. Вільного часу у жінки було багато, тому вона скрізь тягалася за невісткою – і магазинами, і лікарнями, напросилася навіть на УЗД:

– Це там моя внучка! Ну, чи внучок, – гордо казала Людмила Борисівна лікареві, – А зробіть, будь ласка, дві фотографії. Я теж хочу таку на згадку!

Оля незадовго до появи дитини набралася сміливості та викликала свекруху на серйозну розмову:

– Людмило Борисівно, я розумію, що ви дуже хочете зайняти моє місце в житті сина, але, будь ласка, давайте з вами домовимося одразу – не треба мене вчити та давати поради, як правильно мені виховувати дитину! Мені дуже не хотілося б сваритися з вами з цього приводу. Відразу хочу вас попередити, що жодних порад я не зазнаю. Давайте хоча б у цьому питанні обійдемося без моралі?

Людмила Борисівна на невістку образилася, але сперечатися з нею не стала. Очевидно, зрозуміла, що Оля говорить серйозно.

Коли з’явилася Мілана, свекруха зібрала цілу купу далеких родичів і без запрошення прийшла до квартири до сина.

До приходу гостей ніхто не готувався – Стас тільки нещодавно забрав дружину та дочку з лікарні, і дорослі, і маля спали:

– Ось я так і знала, – пробурчала Людмила Борисівна, втискаючись у коридор з двома величезними пакетами, – От говорила я тобі, Зінка, що треба в магазин зайти! Не помилилася, на нас не чекали!

– Мамо, чого ти не попередила? – простогнав Стас, – Хто зараз їжу готуватиме? Нормальні люди про таке заздалегідь домовляються!

– Не треба суперечити матері, – сказала свою улюблену фразу Людмила Борисівна, – З приводу готування не переживай, ми зараз швиденько самі все зробимо і на стіл накриємо! А Ольга де?

– Відпочиває вона, мамо. У лікарні, сама знаєш, особливо не поспиш. Не шуміть, будь ласка, Міланка теж спить.

Оля за 4 роки шлюбу від свекрухи натерпілася всякого. Єдине, до чого життя її не готувала, то це до ремонту. Якось Людмила Борисівна зателефонувала синові та поставила його перед фактом:

– Стасику, треба обстановку у квартирі освіжити. Я, дивлячись на ці шпалери потьмянілі, в депресію впадаю! Допоможи мені знайти ремонтну бригаду.

– Добре, мамо, – погодився Стас,- Я попитаю у знайомих. А чого це ти вирішила ремонтом зайнятися?

– Час настав! Стільки років і так у квартирі нічого не робилося. Поки в мене буде ремонт, я у вас поживу. Ти диван, який у вас на кухні стоїть, у кімнату Міланочки перенеси, я хочу з онукою жити.

Оля, коли Стас повідомив їй про цю радісну новину, думала, що в неї серцевий напад станеться:

– Ну що це таке! Ну чому саме до нас? Давай твоїй мамі квартиру орендуємо, га? Я згодна сама, зі своїх відкладених за неї платити! Тільки, будь ласка, хай вона в нас не зупиняється! Я навіть уявити боюся, яке у мене тоді життя почнеться.

– Запропонувати мамі піти на оренду – значить, її страшенно образити. Вона потім до кінця життя мені це нагадуватиме. Нехай у нас поживе! Я поясню робітникам, що з ремонтом потрібно буде закінчити якнайшвидше. Сподіваюся, за 2-3 тижні впораємося.

З моменту переїзду Людмили Борисівни у квартиру до сина минуло вже 2 місяці.

Оля кожного божого дня питала у чоловіка, як просуваються справи з ремонтом. Стас, і сам вже стомлений від суспільства мами, дружині пояснював:

– Мама знову знайшла якісь вади. Каже, що у каталозі колір був один, а на стінах вийшов зовсім інший. Вона їх переробляти змусила!

– Знаєш, мені здається, що твоя мама робить це навмисно! А що, їй шикарно у нас живеться, як у санаторії на повному пансіоні. Вона прокидається, замовляє сніданок, саме замовляє, я готую те, що вона просить, потім по годині плескається в душі, потім сідає за телефон.

Я не розумію, про що можна розмовляти з людиною 3 години? Наговорившись, вона приходить на кухню і починає мені полоскати мізки: то картоплю я дуже дрібно ріжу, то м’ясо мало в рагу кладу, то приправа її не влаштовує!
Стас, слово честі, я скоро збожеволію, моє терпіння закінчується!

– Ну, потерпи, люба. Я й сам втомився від мами. А що вдієш? Ну не виженеш же її!

Людмила Борисівна справді нікуди з’їжджати не збиралася, жити у сина їй подобалося.

Оля мала рацію – в гостях пенсіонерка відпочивала і навмисно шукала спосіб затриматися у квартирі Стаса довше.

***
Йшов четвертий місяць спільного проживання Олі зі свекрухою.

Усі способи вижити ненависну родичку з квартири були випробувані, результату вони не принесли.

Людмила Борисівна якось мимоволі подала невістці ідею:

– Ти, Ольго, на мене молитися повинна! Я просто золота свекруха, до тебе не лізу, виховувати дитину не заважаю. Хоча деякі методи, зізнаюся, мене все ж таки не влаштовують. Ось у мене свекруха – мегера! Та ти чудово знаєш бабусю Стаса. Нестерпна жінка, я поряд з нею і двох хвилин винести не можу!

Оля раптом повеселішала: точно! Приструнити Людмилу Борисівну може лише Клавдія Семенівна! Яка управа може бути на свекруху? Тільки така ж свекруха.

Оля зателефонувала бабусі чоловіка і чесно все їй розповіла:

– Клавдія Семенівно, не можу більше! У мене таке відчуття, що Людмила Борисівна навмисне у нас оселилася. Ми вже 4 місяці щоранку яєчнею давимося.

– Стас ту яєчню терпіти не може, – здивувалася Клавдія Семенівна, – З дитинства не їсть, каже що на смак жовток дуже неприємний.

– Та я знаю. А тепер їсть, бо мама так сказала!

– Ну, я, в принципі, зрозуміла, чого ти від мене хочеш. Зараз зберуся та приїду. Сину скажу, він мене на своїй машині вмить до міста домчить. Їде важка артилерія вас із полону рятувати! – з посмішкою сказала Клавдія Семенівна.

Про підступні плани невістки Людмила Борисівна нічого не підозрювала. Вдосталь наговорившись із подругами, жінка знову вирушила на кухню і, як завжди, почала повчати невістку.

Коли у квартиру подзвонили, Людмила Борисівна спохмурніла:

– Хто це до тебе прийшов? Кого ти за відсутності чоловіка в гості запрошуєш? Ось прийде зараз Стасик із роботи, я йому все розповім! Яка ти, Ольго, безсовісна. Піду я сама відкрию, подивлюся в очі цьому гостю!

Людмила Борисівна найменше на порозі квартири сина очікувала побачити свою свекруху:

– Ба, Людко, чи ти це? Ой, як постаріла! Ось правильно мій син зробив, що від тебе пішов. Він, між іншим, твій ровесник, а виглядає набагато краще.
А я, знаєш, щойно тебе згадувала! Іду повз смітник, дивлюся, пальто біля бачка валяється. Я відразу згадала, що точно в такому ж ти в гості вперше до мене прийшла!

Людмила Борисівна змінилася в обличчі, було видно, що у жінки геть зіпсувався настрій.

– Ну, що встала, як бовдур? Пройти дай, торт візьми, я роздягнуся поки що. Іди чайник став, не тямиш зовсім! Та ти ще й набрала зайвого… На торт, отже, не розраховуй, я тобі його не дам. У твоєму віці та при такій вазі солодке їсти шкідливо!

За годину Людмила Борисівна втекла. Вона миттю зібрала свої речі у валізу, викликала таксі та, вибігаючи з квартири, крикнула:

– Буду особисто керувати ремонтом. Щось справді робітники нахабніли! Стільки місяців тягнуть, закінчити не можуть!

Ольга розсміялася:
– Ну, дякую вам, Клавдія Семенівно! Якби не ви, то невідомо, скільки б ще ця емоційна тиранія тривала!

– Так Людка завжди була такою, – махнула рукою старенька, – Якщо язиком зачепиться, то як реп’ях не відчепиться.

Гаразд, давай швиденько чаю поп’ємо і буду збиратися. Син у місто у справах приїхав, через годинку сказав, мене забере.

Людмила Борисівна одразу зрозуміла, хто влаштував їй зустріч із кошмаром усього її життя. На невістку вона образилася і досить довго не балувала сина та Ольгу своїми візитами.

Потім начебто відтанула, і звичку заздалегідь попереджати про свій прихід все ж таки набула.

Бабусі чоловіка Оля дуже була вдячна, Клавдія Семенівна буквально врятувала їхню родину.

Ставте вподобайку та залишайте коментарі, що думаєте з цього приводу?

КІНЕЦЬ.