У Валі виявилася незрозуміла рідня. І навіть цілком невинні запитання про тата-маму залишилися без відповіді.

— Ну що ви пристали! – заступився за кохану Ромка.

– Хіба мало, з якої причини Валенька не хоче про це розповідати!

Валентина сиділа, мовчки посміхаючись накачаними губами: а думайте, що хочете – мені все до одного місця!

— Ось і добре! – вирвалося в Інни Валеріївни у відповідь на слова сина, що його кинула Валька.

— Мамо, ти мене чуєш? – майже закричав Ромка. – Ти не зрозуміла: Валя від мене пішла!

— До заможного пана? – недоречно втрутилася бабуся, яка до виходу на пенсію викладала в школі українську та літературу і славилася своєю гострою мовою: сучасні дітки чого хочеш навчать…

— Ой, вибач, – мама швидко «перевзулася в повітрі».

– Задумалася просто! Так, це горе! І що ти думаєш робити?

— Як це – що? – це знову бабуся.

– Що ж тут поробиш, дорогий ти мій? Залишається тільки сумувати!

І Ромка, кинувши невидячий погляд на бабусю, почав сумувати…

Дівчина сина не сподобалася батькам одразу.

— І кого привів! – побивалася після відходу пари мама.

– Хіба мало навколо нормальних дівчат?

Таке відчуття, що синок спеціально вибрав ЦЕ, щоб нас позлити!

— Ти ще скажи, що він мститься вам за зіпсоване дитинство! – порадила бабуся Ганна Андріївна.

– І не бери в голову: вони ж усі тепер думають не головою, а тим, що набагато нижче…

Ну, а ця фурія, мабуть, показала йому деякі невідомі досі трюки: він же в нас – хлопчина не цілований… А тут, самі розумієте, що.

І Ромка, справді, просто виходив слиною, дивлячись на обраницю.

— Ну, а як інакше розцінити все це непотребство? Звісно, мститься! – мама не відступала від свого сміливого припущення.

По-перше, непотребство, хоча й доволі симпатичне, виявилося немісцевим: річкою пливе сокира з якогось Богом забутого села…

Так, периферія, а губки ж накачати встигла… Хто б сумнівався!

І в її поведінці родичі ясно побачили мету: віджати столичну квартирку!

Адже чого ще можна було взяти від непоказного Ромки, студента першого курсу, інтелігентного хлопчика з хорошої сім’ї?

Тільки столичну квартиру!

А такий варіант був: баба Аня перебралася жити до сина, а свою квартиру вирішила подарувати улюбленому онукові, коли він одружиться.

І поки ця квартира здавалася.

По-друге, у Валі виявилася незрозуміла рідня. І навіть цілком невинні запитання про тата-маму залишилися без відповіді.

— Ну що ви пристали! – заступився за кохану Ромка.

– Хіба мало, з якої причини Валенька не хоче про це розповідати!

А варіантів була сила-силенна: починаючи від хронічних шкідливих звичок і закінчуючи відбуванням терміну в місцях позбавлення волі.

Тим паче, з’ясувалося, що на весілля вони не приїдуть. Точно, щось не так… Ось тобі й спадковість …

— До єдиної доньки й не приїдуть? – поцікавився тато. – Хворіють, чи що? Чи грошей немає? Вони що, занадто далеко живуть?

Виявилося, що він майже вгадав! Та й хто б сумнівався!

— Гаразд, батьку: відчепись! – втрутилася мама. – Не приїдуть і не приїдуть!

У звичайній розмові просунута бабуся обов’язково додала б своє улюблене «і чорт з ними»! Але тут застереглася: все ж, оглядини, як-не-як…

І ще дівчина виявилася з претензіями: я таке не їм!

Це вони почули у відповідь на пропозицію скуштувати милій гості приготованих харчів!

«Оце так справи!» – з тугою подумала Ганна Андріївна, власноруч нарізавши інгредієнти для салату.

— З такими розмірами губ ти маєш їсти все, а не ковзати, як муха на склі!

А вголос ввічливо поцікавилася:

— А що ви, панночко, їсте?

Хоча їй хотілося вивалити миску з салатом просто у відкрите декольте обраниці онука.

Виявилося, що і салат вінегрет, і шпроти, і курка, і випечений з нагоди дорогої гості торт їй в їжу не годяться!

Усі трохи помовчали, поки Ромка обводив усіх урочистим поглядом: ось дивіться, яку незвичайну дівчину я вам привів!

Чи думали ви, що коли-небудь поріднитеся з таким чудом? Отож бо!

Першою знайшлася бабуся:

— Можу відірвати листок від капусти – може, хоча б, це пожуєте? А то незручно так сидіти за столом…

— Нічого, я й так можу посидіти! – зглянулася до відповіді вродлива Валя і грюкнула без «закуски» келих сухенького…

І це були практично єдині її слова за весь вечір…

Оце так: влип хлопчик…

— Ну, нічого! – підсумувала бабуся-освітянка, коли молоді пішли, повідомивши, що скоро подаватимуть заяву. – Прийде до тями і все оцінить тверезо. А поки що – нехай кохаються…

Але до тями онук не прийшов… І тоді рідня вирішила трохи схитрувати: а давайте зробимо в цій квартирі ремонт?

Так, євро! Або євразіо – як забажаєте!

У надії трохи потягнути час і відтермінувати ненависне весілля: може, вийде?

А потім квартиру, якщо Рома не схаменеться, можна оформити тільки на онука, а їй – нічогісінько з маслом.

І їхні розрахунки виявилися правильними: вродлива Валенька терміново покохала іншого. Яка несподіванка – хто б міг подумати!

І не просто полюбила, а терміново вийшла за нього заміж! І Ромка, дізнавшись про це, просто «злетів з котушок».

Навчання було закинуте, інтерес до життя зник геть: цілими днями син лежав на дивані обличчям до стіни – то була справжня клінічна депресія, коли люди вже перестають їсти й митися.

Тож, довелося вдатися до допомоги фахівця. Добре ще, що на дворі стояв липень, і була пора літніх канікул.

Приїхала спритна тітка-психіатр – їхати в клініку син навідріз відмовився – виписала кілька рецептів, докладно розписала лікування і залишила свій номер телефону для екстреного зв’язку.

А потім, затиснувши в руці жаданий конверт – для цього, власне, все й затівалося! – спішно відбула до чергового хворого…

І син почав поступово приходити до тями.

Батьки і баба Аня намагалися догодити бідному хлопчикові:

— Ну, що ти хочеш, Ромочко? Тільки скажи! Хочеш, масаж тобі зробимо? Причому, всі відразу!

Але Ромка нічого не хотів: адже в нього з життя зникла домінанта. Так, головний сенс існування молодої людини: його Валюха!

А без цього все, що відбувалося, було абсолютно незначним – безрадісним і сірим.

І навіть квартира, на той час уже повністю відремонтована, його не приваблювала:

— Один я там жити не буду – ремонт робився для Валеньки!

Валенька, весь час Валенька! Приворожила вона його, чи що? (Всі родичі женихів, яким не угодили невістки, завжди так говорять).

— Може, й так! – зітхала баба Аня, яка не вірить у всю цю екстрасенсорну нісенітницю. – Стільки часу минуло, а він – як обпоєний кінь!

Ромка, дійсно, змінився після втечі коханої: інакше це не назвеш!

Так, після втечі, брехні – точніше, замовчування – і використання пристойного хлопчика як трампліну!

Але син і онук припиняв ці розмови «на корені», не допускаючи, щоб про його кохану говорили гидоти: так, Ромка продовжував любити Валю, яка на той час уже стала столичною пані, і сподіватися.

— Синку, ну сходи ти на побачення, чи що! Дівчат навколо – повно! Що ти вперся рогом, як баран?

— Так і будеш усі вечори сидіти один? – пропонували батьки.

— Так, так і буду! А вона обов’язково повернеться!

Мама Інна навіть почала ходити до церкви і ставити свічки Чудотворцю, хоча була атеїсткою: адже допомогти в цій ситуації їм могло тільки диво – справа зайшла надто далеко…

— Ну, що – невже знову викликати психіатра? – перешіптувалася рідня. – Це вже були не жарти, а нав’язливість, чи що, або манія, як називала манію просунута бабуся.

А далі що? Продуктивна симптоматика, як називають у психіатрії марення і галюцинації? І та сама шизуха.

Хоча, може, хоч в армію з таким діагнозом не візьмуть. Хоча і на хорошу роботу теж потім не влаштуватися.

Це була печалька. Але вирішили поки почекати: може, все потихеньку владнається…

Так, само-собою.

Як там кажуть: поспішай повільно…

Так минув час навчання. І вже перед захистом диплома Ромка повернувся з вишу у надзвичайно гарному настрої.

Навіть не так: було видно, що його просто переповнює щастя! Здавалося, ось він зараз відкриє рот, і щастя вирветься назовні оглушливим радісним криком.

Мама потайки перехрестилася:

— Спасибі, Боженько – дійшла моя молитва!

Невже син позбувся чар противної Вальки? І, нарешті, «поклав око» на нормальну дівчину?

А ось і ні:

— Моя Валенька повернулася!

— Звідки? – здивувалася хором рідня.

— Звідти! – радісно прокричав Ромка.

Виявилося, що ця дівка встигла побувати заміжньою і повернутися у «вільне плавання», але вже не одна, а «з причепом».

— У неї – чарівна трирічна донька! – захлиналося від радості теля-син, – Я сьогодні ж переїжджаю до них: Валюха мене покликала!

— У село? – поцікавилася баба Ганна.

— Навіщо ж? У неї чудова двокімнатна квартира поруч із метро: отримала при розлученні!

«Ой, молодець! – подумала бабуся. – Відмінна хватка – ти тепер їй зуби не розіжмеш…»

— Одумайся, синку! – спробувала закликати Ромку до розуму мама. – Вона ж тебе сама кинула! А ти до неї біжиш за першим свистом!

— Та вона просто помилилася, матусю! А тепер зрозуміла, що весь цей час любила тільки мене!

«Як же, помилилася вона, – зло подумала Інна. – Тримай кишеню ширше! А син зовсім …дурень виявився… Ти дивись, як буває…»

Незабаром Ромка пішов. Точніше, поїхав: на той час у нього було вже власне авто.

І спочатку все було добре: син щодня дзвонив і розповідав про своє щасливе життя – він уже приступив до роботи.

Але це стало відбуватися дедалі рідше й рідше: і дзвінки, і тривалість розмов – відчувалася досвідчена рука майстра.

Так, я мщу і помста моя страшна… Ой, не пробачила Валька ту капустку. Ой, не пробачила… І ви ще мене пригадаєте, дорогі родичі…

І тепер уже батьки першими телефонували синові.

А в один із днів, на цілком безневинне запитання, коли вони збираються потішити їх своїми рідними онуками, Інна Валеріївна почула зовсім несподівану відповідь:

— Ніколи!

— А що, Валька хвора? – перелякалася жінка.

— Ні, Валя абсолютно здорова! Просто ми вирішили, що онуків вам не покажемо!

Вони вирішили… Тільки не кажи, що й ти в цьому брав якусь участь! Так, відгукнулася капустка…

Приголомшена мама помовчала, щоб оговтатися, а потім сказала:

— Ну, що – ми приймемо будь-яке ваше рішення. Значить, так тому й бути: живуть же люди і без онуків.

І відключилася, перебуваючи в цілковитій прострації: невже так можна чинити з батьками?

А Рома, уперше за довгий час відряджений зателефонувати батькам, теж не очікував такої реакції від милої і доброї мами.

Адже передбачалося, що вона почне благати і просити вибачення за скоєне.

А він би потім зглянувся і милостиво погодився допустити їх до рідного дитятка: Валька ж вже носила під серцем дитину! І, крім його рідні, допомоги їм чекати було нізвідки: і фізичної, і моральної, і матеріальної.

А тепер – що? Так, це він не туди завернув…

— Ну, що, – у кімнату увійшла Валя. – Поговорив?

— Так, тобто, ні!

— Це як?

— Поговорив, але не домовився!

— Але ти їх налякав, що онука не побачать?

— Налякав, а вони не злякалися: не побачимо – ну й добре!

— А з грошима що? У нас у кишені пусто!

— А до грошей навіть не дійшло! Доведеться брати кредит!

— А віддавати з чого?

Це було правильно: зарплата в молодого фахівця Романа Сергійовича була поки що не дуже високою. А Валя, взагалі, не працювала.

І до цікавого стану коханої на скромне життя їм вистачало. А тепер перестало: забаганки різні, туди-сюди. Та й про придане для малюка потрібно було потурбуватися.

До того ж, він припинив усяке спілкування з ріднею на вимогу дружини – так, вони вже розписалися. І ось – таке…

— Але ж ти сама наполягала на цьому!

— Так, наполягала. Але щодо грошей можна було домовитися: спілкуватися нема чого – просто нехай переведуть нам на карту!

Тебе, взагалі, за чим посилали? А ти…

— Я впорався? – непідробно здивувався Роман.

— А хто ж? – нахабно вимовила красива Валя. – Мені вже точно вони нічого не дадуть! Тому нічого валити з хворої голови на здорову!

І, грюкнувши дверима, пішла в іншу кімнату: останнє слово залишилося, як завжди, за нею.

А Рома сидів і думав: а, може, він і справді – цей самий трамплін? І батьки з бабусею мають рацію?

Думати про це не хотілося. А треба, Ромо, треба.

Тому, воруши звивинами: адже краще пізно, ніж ніколи…

КІНЕЦЬ.