– Набридло мені жити в цій комірчині! Хочу в трикімнатну твоєї матері! А що, їй одній там жирно буде.

– Ти хочеш, щоб я її вигнав?

– Я тобі сказала, а ти вже сам думай, як із нею домовитись.

Така розмова відбулася у подружжя Смирнових увечері після роботи. Останнім часом Поліна була вкрай незадоволена своїм чоловіком. А після того, як на роботі зарплату урізали, то взагалі сама не своя стала.

– Ти розумієш, що з твоєю роботою ми ніколи не накопичимо на нормальну та простору квартиру? Ти подивися, як живуть наші знайомі, а що у нас. Соромно людей навіть у гості запросити. Тут же не розвернутися!

– Припини порівнювати нас з іншими. Усі мають різні умови – спробував заспокоїти дружину Дмитро.

– Звичайно, це простіше простого так говорити. А за фактом – ти ні на що не здатний! Навіть заробити на квартиру не можеш!

– Припини, я тобі сказав! Ще трохи й все буде.

– Все, годі! Я вже котрий рік це чую. Загалом, це я тобі сказала. Це єдине тямуще рішення в цьому випадку.

Дмитро поняття не мав, як іти до матері з такою пропозицією. І головне – як їй після цього в очі дивитися?

– Знову вона тебе пиляє? – Тамара Вадимівна зрозуміла все з самого порога.

– Гірше. Моє життя починає мені нагадувати казку “Золота рибка”, в якій я той самий старий.

– Що цього разу?

Дмитро зовсім не вмів брехати матері. Тому довелося сказати все, як є, опустивши очі в підлогу.

– Тобто її не бентежить, що я сама горбатилась, щоб заробити на цю квартиру? Ні сорому, ні совісті! Я завжди знала, що твоя Поліна – меркантильна особа!

– Мамо…

– Сказати нема чого? Розумію… Так і передай, що моєї квартири їй не бачити, як власних вух!

Звичайно ж, вдома на нього чекав черговий скандал, і винесення мозку з боку дружини. Знову Поліна кричала так, щоб чули всі сусіди.

Їй завжди потрібна була показуха, щоб продемонструвати всім, яка вона тут головна.

За кілька днів Дмитро повернувся додому і побачив, що його дружина в піднесеному настрої.

– Ти такий жартівник у мене. Знаєш, а розіграш удався. Адже я справді повірила.

– Ти про що?

– Зараз про все дізнаєшся! – Поліна потерла долоні від задоволення.

– Мамо? А ти що тут робиш?

Тамара Вадимівна прийшла до молодих із несподіваним рішенням.

– Знаєш, Дмитре, а ти маєш рацію. Мені справді така велика квартира ні до чого. І самотньо буває вечорами. Місця багато, а толку від нього? От я й подумала, що вам там буде якраз.

– Мамо, ти чого?

– Не перебивай. Я зараз скажу щось важливе. Загалом, я довго думала і вирішила, що нам справді варто обмінятися квартирами.

Поліна стояла і посміхалася, а Дмитро був збентежений таким рішенням матері.

– Це жарт такий?

– Ні, я серйозно. Загалом, готуйтеся до переїзду, і я теж. Чим швидше це зробимо, то краще.

Поліна стверджувала, що нічого такого не говорила його матері, та навіть ніяк не вмовляла. За її словами, та сама прийшла сюди, та оголосила про своє рішення.

– Нічого не розумію. Вона ж була категорично проти.

– А я завжди знала, що твоя мама – розумна жінка. Чого дивишся? Давай речі збирай.

Через три дні подружжя переїхало до квартири свекрухи. Поліна ніяк не могла натішитися тим, що відбувається. Навіть попри те, що Тамара Вадимівна заборонила там щось змінювати, й тим більше робити ремонт.

– Ти знаєш, мені все одно. Я можу жити й в таких умовах, аби у трикімнатній квартирі.

Наступного дня хтось несподівано постукав у двері. Причому, робив це досить наполегливо.

– Вам кого? Адресою помилилася?

– Запитала Поліна, коли побачила перед собою незнайому літню жінку.

– Це ти помилилася, коли можеш так поводитися. Ти чого галасуєш, і мені відпочивати заважаєш? – Почала обурюватися та.

– Не зрозуміла, а ви взагалі хто?

– Це я хто? Та я тут майже з моменту заснування будинку живу, а тебе тут уперше бачу. Загалом так, припиняй тупотіти, як слон. Ще раз повториться, ми з тобою по-іншому поговоримо.

Поліна вже здогадалася, що то була сусідка знизу. Коли Дмитро повернувся з роботи, дружина розповіла йому про цей інцидент.

– Так-так, останнім часом баба Люся дуже незадоволена, і складно з нею уживатися. Але що вдієш, у багатоквартирному будинку живемо, тож доведеться пристосовуватися – сказала свекруха.

– Дивно я пам’ятаю її. Така добродушна жінка була – знизав плечима Дмитро.

– Деколи люди змінюються.

Увечері наступного дня у двері знову подзвонили. На порозі була тітка Люся, але цього разу Дмитро був вдома.

– Так, я не зрозуміла, чому миємось у пізню годину? Ваша вода мені спати заважає.

– Тітко Люся, ви чого? Це ж я, Дмитро. Син Тамари Вадимівни.

Сусідка лише зневажливо подивилася на нього і сказала:

– Та мені хоч Сосюра. Давай, припиняй зараз же шуміти, й нема чого тут свої порядки встановлювати. Твоя мати завжди режиму тиші дотримувалась, не те що ви.

Чоловік вирішив не лаятися з літньою сусідкою. Тим більше, що він знав її з дитинства. Але справді нічого не розумів, її, як підмінили.

І так було завжди. Тітку Люсю весь час щось не влаштовувало, і вона постійно робила молодим зауваження. Зрештою Поліна не витримала.

– З мене вистачить! Я більше не маю наміру жити по сусідству з цією божевільною. Усі нерви витріпала. Загалом розмовляй зі своєю матір’ю. Ми повертаємося назад – волала Поліна.

– Стривай, але ж ти хотіла жити у просторій трикімнатній квартирі.

– Так, але не з такими сусідами! Дзвони, давай. Більше я не маю наміру тут залишатися.

Тамара Вадимівна лише знизала плечима, та із задоволенням повернулася у свою квартиру.

– Ну, тьотю Люсю, ти даєш! Це ж треба так зіграти. Дякую тобі велике.

– Та було б за що. Ти знаєш, Тамара, я ж в молодості в театральний хотіла вступати. Ти, можна сказати, частково здійснила мою мрію, а я тобі допомогла. Тож ми квити. Я не сильно палицю перегнула?

Тамара Вадимівна навіть засміялася.

– Ні, якраз. Думаю. Більше невістка точно не претендуватиме на мою квартиру.

…Місяць тому.
– І що ти думаєш робити?

– Не знаю, але нерви мої на межі.

– Тоді спробуймо мій варіант. Ось побачиш, це точно спрацює. Інакше, вони так тебе і діставатимуть.

Тамара Вадимівна вирішила погодитись і жодного разу не пошкодувала. Все-таки чудово, коли є такі чудові сусіди, які допоможуть будь-якої миті.

І квартирою не поступилася, і з сином стосунки не зіпсувала. А дорослі діти нехай самі дбають про своє житло, і на чуже не зазіхають.

КІНЕЦЬ.