П’ять років тому не стало моїх батьків, і з того часу їхній будинок у селі залишався порожнім.

Як єдиний спадкоємець, я вирішив його продати, адже не мав наміру переїжджати туди. У мене була квартира в місті, а ще я планував поїхати за кордон, щоб заробити більше грошей.

Мій син уже кілька років мешкає в Австрії, де знайшов роботу та одружився, тому будинок бабусі йому теж був не потрібен.

Я довго вагався з продажем, бо пропозиції, які надходили, були невигідними. Нарешті, минулої осені, під час двотижневої відпустки, я вирішив відвідати будинок у селі.

На моє здивування, двір виглядав доглянутим: трава була акуратно підстрижена, опале листя прибране, а сам будинок залишався в чудовому стані.

Я не міг зрозуміти, хто цим займався, аж поки до мене не підійшов Андрій — далекий родич і сусідський хлопець.

Виявилося, що Андрій доглядав за будинком з того часу, як не стало моєї мами. Він навідувався, наводив порядок і підтримував усе в належному стані.

Розмовляючи з ним, я дізнався, що він збирається одружитися. Тоді я запропонував йому переїхати до цього будинку.

Андрій виявився порядною людиною, і я зрозумів, що краще, якщо хтось житиме в домі, ніж він стоятиме порожнім.

Спочатку я думав винагородити Андрія грошима — дати йому 200 євро за всі його старання. Але згодом змінив своє рішення: я вирішив подарувати йому будинок.

Мені здалося, що моя мама схвалила б цей вчинок, і я відчув спокій, знаючи, що її дім тепер у надійних руках.

КІНЕЦЬ.