– Ти що тут робиш?

– Вигукнула жінка, підходячи до під’їзду.

– Пардон пані, перепрошую! – кинув чоловік, продовжуючи копирсатися в смітнику.

– Зараз банки, пляшки заберу, і ви не побачите мене!

– Мишко? – Вигукнула Ліля.
– Чого кричиш? – крикнув чоловік. – Зараз піду!

– Мишко, це ти? – на обличчі Лілі застигла маска здивування та жаху. – Що з тобою сталося?

– Шановна, лише життя! – Відповів він і підвів голову. – А ти звідки мене знаєш?

– Це ж я, Ліля! Ти мене не впізнав?

– Ліля! – Він оглянув її з ніг до голови.

– Влаштувалася-таки? Тобі ж казали, що тебе підбере хтось!

– Взагалі-то, мене ніхто не підбирав, – гідно відповіла вона,

– Я сама! А що сталося з тобою?

– Обставини, – відповів Мишко, махнувши рукою.

– А-а, – Ліля посміхнулася, – це відпочинок для багатих, пограти у безхатченка?

– Щось подібне до цього, тільки без багатства, – засміявся Мишко.

– Не зрозуміла, – розгубилася Ліля. – Твої батьки, так і ти сам…

– А ось з того часу… ну ти пам’ятаєш! Ну, коротше, пішло все якось не так, – Мишко закашлявся і плюнув у ящик, в якому щойно копирсався. – Краще б я з тобою лишився!

– Скажімо так, – Ліля посміхнулася, – коли твої батьки вирішували нашу долю, ти не сильно чинив опір! А ще тішився, коли все за тебе вирішили!

– Молодий був, дурний, – буркнув Мишко.

– Судячи з твого вигляду, ти не сильно порозумнішав!

– Глумитися будеш? Ну, в принципі, маєш право! Але я прощення все одно просити не буду, мене життя і так покарало!

– Бачу, – Ліля зміряла чоловіка поглядом, – але прощення попросити ніколи не пізно!

– Ну, пробач! За все пробач! Можу навколішки встати, якщо тобі від цього буде легше! – посміхнувся Мишко. – Хоч щось хороше для тебе зробити!

– Все, що ти міг для мене хорошого зробити, ти вже зробив, – сказала Ліля, відступивши назад, – син наш виріс прекрасною людиною, а від твоїх пробачень мені все одно!

– Ти все-таки залишила дитину? – здивувався Мишко.

– А тобі навіть не повідомили?

– Усміхнулася Ліля.

– Але я не здивована!

***
Нареченою Ліля побула лише десять днів. А вважала, що найближчим часом стане дружиною.

А як інакше могло бути, коли вона була вже в положені від Михайла? Так і він сам казав:

– Повідомимо батьків, коли вже зберемося розписуватись! Куди вони подінуться? Це ж їхній онук!

– А мені все одно неспокійно, – казала Ліля.

– Розписатися ми будь-коли розпишемося, а якщо я на знайомство прийду вже з животом, не думаю, що вони це нормально сприймуть.

– Нормально все буде! – переконував Мишко. – Мати спить і бачить, щоб я став розсудливим і став одруженим чоловіком! А якщо ще й батьком, то вона від радості до стелі стрибатиме!

– А ти їм про мене розповідав? – Запитала Ліля.

– Ось приведу я їм свою наречену, тоді й послухають, – Мишко посміхнувся. – А так вони навіть уваги не звертали, з ким я зустрічався!

Як Ліля могла не вірити коханому чоловікові? Мало – вірила, довіряла повністю!

А коли все вийшло не так, навіть повірити спершу не могла.

– Ні, я сказала!

– Заявила мама Михайлу.

– Не буде вона твоєю дружиною!

– Мамо, але ж я кохаю її!

– А я вареники люблю, але ж я за них заміж не виходжу! – пирхнула Лариса Федорівна.

– Мамо, ну ти порівняла! – обурився Мишко.

– Яку ти привів, так я й порівняла! – відповіла Лариса Федорівна.

– А тепер перепроси, що забрав у дівчини час і проводи до виходу!

– Мамо, але вона чекає дитину! Ми вже заяву подали! – наполягав Мишко.

– Що ви зробили? – Гидливість відбилася на обличчі жінки.

– А про протизаплідні методи ви знали?

– Мам, ну, вийшло і вийшло! Радість у дім прийшла! Я батьком стану, а ви з татом – бабусею та дідусем!

Життєрадісність Михайла жодним разом не позначилася на обличчі його матері.

– Дай дівчині грошей, щоб вона свою радість вилучила! – сказала, як наказала Лариса Федорівна. – І дай спокій, спробуй влаштувати своє життя! Ми тобі давно вже підібрали наречену! Повернеться із закордону, і ви одружитесь!

– Та скільки я можу на цю Алку чекати? Мені тут пліснявою покритися треба, поки вона там відучиться? – обурився Мишко. – Та й не подобається мені та Алка! І мала вона ще!

– Їй вже вісімнадцять! – сказала Лариса Федорівна, глянувши на притихлу Лілю. – Виріши спочатку питання з цією дівчиною!

– Це ти з Алкою щось там вирішуй, а я хочу, щоб Ліля стала моєю дружиною! І мамо! У нас дитина буде!

– Нічого у вас не буде! – твердо сказала Лариса Федорівна. – Це я можу тобі гарантувати!

– Вибачте, – вперше подала голос Ліля. – Пізно вже щось робити! – Сказавши це, вона почервоніла і сховалася за спину Михайла.

Лариса Федорівна примружилася і легким рухом відсунула сина убік.

– Що ти сказала? – прокричала жінка. – Ти вирішила в такий спосіб у нашу сім’ю пролізти? Не вийде в тебе нічого! І плодом своїм можеш загрожувати будь-кому, але тільки не мені! Я у твоїх очах ясно бачу, що ти вирішила за багатого хлопчика заміж вискочити!

– Я кохаю Мишка, – пролепетала Ліля.

– Боже, який млявий голосок! – криво усміхнулася Лариса Федорівна. – Ти чув, синку? Вона тебе кохає!

– І я її кохаю! – відповів Мишко.

– З тобою я потім поговорю, – кинула Лариса Федорівна, – ми зараз із цією хитрою розбиратися будемо! Ну?

– Я нічого… – Ліля відступила на крок.

– Рух вірний! – кивнула Лариса Федорівна. – Біжи! І щоб ноги твоєї більше в моєму домі не було!

– Я – ні! Це я просто… – заїкаючись, сказала Ліля.

– Ага, тобто поки ти не біжиш? – Запитала з усмішкою Лариса Федорівна. — Ну краще було б, щоб ти втекла зараз! А то у мене кілька слів знайдеться!

– Я кохаю вашого сина, – ніби в маренні сказала Ліля, – у нас буде дитина!

А потім на Лілю полився такий потік бруду, що Ліля не розплакалася лише дивом.

Ліля була звинувачена, що вона розважлива та меркантильна, закохала в себе хлопчика, щоб дістатися грошей сім’ї. А щоб він одружився без роздумів, пред’явила дитину.

– Ти хоч насправді в положені чи тест із довідкою куплені?

– Я насправді чекаю дитину! – змогла заперечити Ліля.

А тут новий перелік звинувачень. Починався він із того, що Ліля десь нагуляла, а потім вирішила вигідно приплід прилаштувати! І до того ж таким надійним способом, вирішила чоловіка на собі одружити!

А далі Лілі погрожували викиднем, що людей наймуть, які принципів не мають. Лісом загрожували, нещасним випадком та тисячею проблем.

Перспективи були, м’яко кажучи, не радісні.

Була б Ліля старша, була б вона розумніша, була б нахабнішою, відповіла б вона Ларисі Федорівні, що погрози її – справа підсудна, а на Мишкові світло клином не зійшлося, бо аліменти призначаються після ДНК експертизи.

Але Ліля не мала таких якостей. Тому воліла втекти.

Мама у Михайла була директором центрального ринку, тато – завідував кафедрою економіки в університеті.

За бажання вони могли навіть законними способами зіпсувати життя Лілі до крайності.

А сама Ліля та її мама, робітниця з текстильної фабрики, нічого не змогли б протиставити сильним світу цього.

Щоправда, ще одна зустріч у них із Мишком була:

– У мене тут двадцять тисяч, – ніяковіючи, промовив він. – Ти там якось розберися…

– Пізно вже, – крізь сльози промовила Ліля.

– Ну, операцію собі влаштуй, викидня, ну, я не знаю, як це робиться! – Мишко ховав очі. – Ліля, Алла повернулася, ми завтра одружуємося!

У неї тато дуже високо сидить, а в моєї мами з ним справи якісь. Коротше, там не відмазатись!

А коли в Лілі з’явилася дитина, просто заради інтересу прийшла до “свекрухи”, щоб онука показати.

– Ти ще кошеня принесла б! – Розсміялася їй в обличчя Лариса Федорівна. – На нього я б ще щось дала! А на нагуляного мені навіть дивитись нецікаво!

– А як можна з Мишком зв’язатися? – Запитала Ліля. – Нехай із дитиною познайомиться!

– Ніяк ти з ним не зв’яжешся! На морі він у весільній подорожі з молодою дружиною!

– Але ж ви йому хоч передайте, що я приходила! – Попросила Ліля.

– Ти думаєш, йому буде цікаво? – сміялася Лариса Федорівна. – У нього молода дружина, нова посада заступника директора! Він про тебе вже й думати забув!

“Ну, та гаразд! Ну і хай! – подумала Ліля. – Сама впораюся! Сама сина виховаю!”

Лілі з мамою було дуже важко, але вони докладали всіх зусиль, щоб виховати Тіму, так хлопчика навали, доброю людиною.

Єдине, чого вони зробити не змогли, це відбити спрагу до грошей та багатства. Але своїм успіхом вони вважають, що Тіма, бажаючи мати багато грошей, розглядав лише один варіант: заробити їх самому.

Навчався, старався, і у двадцять років Тіма вже керував фірмою, яку сам і створив на останньому курсі технікуму. А далі лише зростання та розвиток.

Бабуся Тіми вже була на пенсії, то Тіма і маму відправив на заслужений відпочинок раніше, повністю взявши на себе утримання.

Ліля вела досить вільний спосіб життя, віддаючись активному способу життя.

І, повертаючись зі спортзалу, побачила неприємного на вигляд громадянина, який копирсався у смітнику біля дитячого майданчика.

***
– Знаєш, Ліля, – Мишко скривився, – тоді від мене взагалі мало, що залежало. Усе без мене вирішували. Одружився з Алкою за вказівкою. Батьки зажадали спадкоємця – зробили.

Мене директором фірми зробили, а власником тесть залишався. А я й не зрозумів тоді. Потім мати з батьком не стало. У батька серцевий напад, а мати слідом від туги.

А спадщину Алла сказала на неї записати, щоб податкова не причепилася, бо я директор.

А потім і тестя не стало. Ось тут і стало дуже цікаво. Фірму він Алке залишив, а в мене насправді нічого й не було. Так Алка мене виставила геть.

Ліля посміхнулася.

– Смійся! – кивнув Мишко. – Зараз сам розумію, що дурень був. Житла немає, роботи нема. Я до сина рвонув, виявилося не мій! Вони там навіть зробили експертизи. Викреслили мене зі свого життя. Ось я й існую, доки з батьками не зустрінуся.

– Так, гірко тобі прозріння дається, – Ліля похитала головою.

– Ні, не шкодуй мене! – гучно сказав Мишко. – А допомагати вирішиш, відмовлюся! Не маю права на прощення! Ні! – вигукнув він ще раз. – І синові не кажи, що мене бачила! Немає мене! Помер!

Він різко обернувся і побіг геть.

Лілі було сумно. Але доля сама розставила все і всіх по своїх місцях.

Ставте вподобайку та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?

КІНЕЦЬ.