Жінка, ви куди? Тут корпоратив написано великими літерами.
– Я бачила. У мене там чоловік. Я з ним.
– Прізвище?
– Андрій Коваль.
– Коваль тут, але… Зараз зачекайте хвилинку.
Жінка, яка стояла на вході до зали, зникла. Повернулася за кілька хвилин.

***
– Сьогодні ти вдома, – байдуже каже Андрій, одягаючи найкращий костюм.

– Не хочу з тобою ганьбитись на корпоративі.

Люда мовчки збирає чоловіка, киває.

– Таксі я викликала, – вона з щенячою відданістю дивиться на чоловіка біля порога.

– Назад сам викличеш, добре?

Ключі із замку дістану, тож не хвилюйся, нас не потурбуєш. Андрій глянув на дружину згори донизу, помахав рукою дітям і вийшов.

– Людко, ти при своєму розумі? Ти куди одного чоловіка відпустила? – Сестра приїхала погостювати на тиждень і така поведінка зятя їй не сподобалося відразу.

– На корпоратив, а що? – Люда не розуміла, у чому проблема.
– Ти не знаєш, що роблять на корпоративах?

– Та нічого такого. Він того року теж один ходив.
– Зрозуміло, – сказала Лера.

– І чи часто він один у тебе кудись ходить?

– Постійно. У нас діти, має ж із ними хтось залишатися. Він працював весь рік, має право відпочити із колегами.

– А ти на що маєш право? Вдома посидіти перед телевізором і о десятій лягти спати?

– Ну, не о десятій звичайно, – засміялася Люда.

– О десятій тільки дітей вкладаю. Потім прибирання, душ, до дванадцятої зазвичай.

– Та до чого тут це! Ти маєш ходити з ним!
– Ой, навіщо? Мені й вдома добре.
– Щоб він собі нікого не знайшов.

І взагалі, твій Андрій чудово влаштувався. Працює він з восьми до п’яти, щадить такий робочий графік. Приходить додому, а тут ти з нього порошинки здуваєш.

Лера з першого дня хотіла висловити своє ставлення, але не було приводу.

– Андрюша, тобі чай розбавити?
– Андрійко, скільки цукру?
– Андрюша, твій улюблений суп!
– Андрюша, ванна набралася, можеш йти, як ти любиш із пінкою. – передражнювала сестра. – Ти дружина чи прислуга?

– А що я зробила? Дбаю про чоловіка і це нормально. Вийдеш заміж, зрозумієш.

– Ну ні, сестричка. Я ніколи не одружусь, мені вистачило твого прикладу. І знаєш що, я вважаю, що ти теж заслуговуєш на відпочинок. Збирайся, з дітьми я посиджу.

– Андрію це може не сподобатися.
– Досить думати про нього, давай-давай, збирайся.

Люда ще сумнівалася, але Лера її підштовхувала. Дала надіти свою сукню, допомогла зробити макіяж, волосся.

– Куди їхати знаєш?
– Звичайно, я ж викликала таксі чоловікові.

– Ну ось, давай, викликай. Відпочинь там як слід,- на прощання сказала сестра і помахала рукою.

Люда під’їхала до ресторану, де був корпоратив. На вході її зупинили.

– Жінка, ви куди? Тут корпоратив написано великими літерами.
– Я бачила. У мене там чоловік. Я з ним.

– Прізвище?
– Андрій Коваль.

– Коваль тут, але… Зараз зачекайте на хвилинку.

Жінка, яка стояла на вході до зали, зникла. Повернулася за кілька хвилин.

– В Коваля не має дружини. Придумайте щось правдоподібніше.
– Як немає? Покличте його, він все сам скаже.

– Він сам нам і сказав. Жінка, не витрачайте наш час, йдіть.

Люда сумно подивилася на жінку. Та, ніби розуміючи її, знизала плечима і відвернулася, втративши будь-який інтерес.

Люди заходили та виходили, отримували браслети, які забезпечували безперешкодний вхід. А Люда так і стояла.

Соромно їй було повернутися додому і сказати сестрі, що чоловік відмовився від неї.

Жінка повільно брела дорогою. Щоб не стояти там біля входу та не привертати уваги, Люда пішла пішки додому. Так часу більше можна було вбити.

– Людко, ти чого так рано? І твереза… — сестра ще не спала, коли вона повернулася.
– Лерко, я з червоним напівсухим. Посидимо?

Сестри влаштувалися на кухні. Люда мовчки пила келих за келихом, Лера питала, в чому річ, але та мовчала.

– Людко, ти чи розповідай, чи я спати пішла.
– Що ж розповідати? – Люда опустила очі. – Не пустили мене на корпоратив.

– Як не пустили? Ти б подзвонила Андрієві, сказала б.

– Я зателефонувала, він не відповів. А тій, яка на вході стояла, він сказав, що дружини в нього немає.

Люда розплакалася. Тільки зараз вона дала волю своїм почуттям.

– Я ж завжди й все для нього старалася. А він… Мене ніколи з собою… І нікуди… А тепер виявляється, що він мене соромиться… я страшна… я товста напевно… Йому ще й жити зі мною доводиться.

Лера була приголомшена від міркувань сестри:

– Йому доводиться? Сестро, прийди до тями, коли ти такою стала? Тобі бігти від нього треба якомога далі та швидше!

Люда хотіла відповісти, не встигла. Двері в коридорі грюкнули й жінка поспішила зустріти чоловіка.

– Ти де була? — голос Андрія звучав грубо.

Лера навіть збиралася вийти теж і захистити старшу сестру, але їй стало гидко, коли вона почула голос Люди.

– Тобі не подобається, як я виглядаю? Я для тебе старалася. Втомився? Давай допоможу…

– Не чіпай. Я сам, – він відштовхнув дружину і та зникла в спальні.

Наступного дня Лера підійшла до сестри.

– Навіщо ти це терпиш? Збирай речі, йди від нього і подавай на розлучення.

– І куди я? — гірко посміхнулася Люда.

— Думала про це… Кому я потрібна з двома дітьми? Хто мене до себе на шию посадить?

– Людо, ти взагалі нормальна?

– Нормальна, уяви собі, я не маю вибору. Ти гадаєш, що я нічого не розумію?

– А навіщо тобі так принижуватись?

– Він мені грошей тоді не дасть. А я не можу без грошей, дітей треба одягати та годувати, на гуртки водити. Знаєш, як усе дорого?

– А про аліменти ти не знаєш?
– Він принесе довідку з мінімалкою і на що ми будемо жити?

– Має бути якийсь вихід…
– Вибору у мене немає, поки діти не підростуть і я не піду працювати, — підсумувала Люда.

Минуло кілька місяців. Відносини у сім’ї ставали лише гіршими.

Андрій міг узагалі додому не прийти, а міг і накричати, якщо йому щось не сподобається.

У гості знову приїхала Лера, почула лайку, розлютилася.

– Досить! – Лера стала перед сестрою.

– Думаєш, якщо вона сидить з твоїми дітьми й від цього залежна від тебе, ти маєш право кричати на неї?

– Я її забезпечую. І взагалі, ти у моїй квартирі!
– І що? Що ти зробиш? Виженеш мене?

– Легко!

— Андрій узяв Леру трохи вище ліктя і виштовхав із квартири, повернувся до Люди та гаркнув:

– Скажеш щось проти, опинишся там же!

Люда промовчала, лише виставила сумку сестри, коли той пішов у спальню і тихо сказала:

– Вибач.

Сестра пішла і більше не приходила, образилась.

– Речі мені збери, – сказав чоловік.

– Ми їдемо із колективом на природу, на кілька днів.

– Ми теж хочемо! – Люда була зла на чоловіка, тож зараз хотіла йому просто насолити.

– Що ви хочете, – невдоволено сказав він.

– Речі збирай і нічого не забудь!

Люда зрозуміла, сперечатися марно, але цього разу вирішила просто так не здаватися. Зібрала свої речі, чоловіка та дітей. Поставила все на порозі, одягла дітей.

– Ми готові, можемо їхати! – сказала вона голосно.

Чоловік вийшов у коридор і завмер.

– Ви куди?

– З тобою!

– Люда розтягла губи в посмішці.

– Ми також хочемо на природу, ми теж хочемо відпочивати!

– Я вже все сказав, роздягайтесь, я вас не беру!
– Тоді ми їдемо окремо, – сказала Люда.

– А де гроші ти візьмеш? – зареготав чоловік.

– Май на увазі, швидко тобі все перекрою, залишишся без копійки!

Буду я ще з вами ганьбитись, навіть показати вас соромно колегам.

Андрій узяв свій рюкзак і вийшов, голосно грюкнувши дверима. Люда глянула на дітей, ті стояли сумні.

– Поїдемо, – сказала вона їм.

Цього разу вони поїдуть і навіть якщо він не хоче їх брати з собою.

Люда викликала таксі, гроші в неї були. Просто вона чоловікові про них не казала. Жінка була дуже ощадливою і постійно відкладала.

На яку турбазу подався чоловік, вона теж знала.

Приїхали вони лише за тридцять хвилин. На щастя Люди, охорони тут не було, і вони змогли безперешкодно увійти на територію.

– Що ви тут робите? – Андрій був злий, коли побачив усю свою родину.

– До тебе приїхали, – голосно сказала Люда, навколо були колеги, тож чоловік не конфліктуватиме.

– Андрюхо, у тебе дружина є?
– Зачекайте, я бачила її на корпоративі…

Навколо тут же зібрався натовп і почали обговорювати. Хтось пропонував свою допомогу, хтось співчував, хтось знайомився.

Тільки Андрій стояв червоний, як помідор, і не рухався з місця.

– Андрюша, а це хто? – мила дівчина вийшла з юрби та пильно дивилася на чоловіка.
– Ми його сім’я, — Люда не мовчала.

Вона давно здогадувалась, що у чоловіка хтось є.

– Сім’я? Ти ж сказав…
– Так, ми не живемо разом, – виправдовувався Андрій.

– Живемо. І речі я тобі зібрала, – не поступалася Люда. – Хоча з цього моменту сім’ї ти не маєш.

Люда розвернулась і разом із дітьми пішла назад до виходу. Знову викликала таксі, повернулася додому.

Зібрала речі дітей та поїхала до кризового центру, який погодився її прийняти.

Андрій з’явився за тиждень, просив повернутися. З роботи його звільнили й в нього нічого, крім боргів, не залишилося.

Виявилося, що та дівчина була племінницею начальника та посприяла звільненню.

Люда відмовилася повертатися до чоловіка. У неї все буде по-іншому, їй допоможуть, і вона почне нове, нормальне життя.

А сестра, яку колись вигнав Андрій, підтримає.

Ставьте вподобайку та залишайте коментар, що думаєте з цього приводу?

КІНЕЦЬ.