Ірина, майбутня дружина мого сина, одразу не викликала у мене симпатії. Я відкрито сказала синові, що вони не підходять одне одному. Ірина була звичайною дівчиною, і мені здавалося, що її цікавлять лише гроші мого сина.

Але я розуміла, що для нього це не просто короткочасне захоплення, а щось серйозне. Весілля було неминучим, і ми з чоловіком дуже хвилювалися. Ми намагалися відмовити сина, але безрезультатно. Після весілля Ірина завагітніла.

Коли настав час зустрічати її з малюком біля пологового будинку, я побачила дитину й одразу зрозуміла: онук зовсім не схожий на нашу родину.

Він був світловолосим із блакитними очима, а наш син із дружиною – темноволосі.

Ірина, напевно, зрозуміла, що ми щось підозрюємо, і припинила з нами спілкування. Вона лише час від часу надсилала фото дитини, і кожного разу ми з чоловіком переконувалися, що хлопчик нам не рідний.

Ми вирішили діяти обережно, щоб вивести Ірину на чисту воду. Подарували молодятам путівки на море й запропонували доглянути за онуком під час їхньої поїздки.

Як тільки вони поїхали, ми взяли зразки для аналізу – слину дитини та мого чоловіка – і замовили тест на спорідненість.

Результати підтвердили наші підозри: онук не був біологічно пов’язаний із нами. Ми з гордістю показали синові результати тесту, коли він повернувся.

Але він нічого не відповів, лише забрав дитину. Через тиждень син прийшов до нас із новим тестом, який підтвердив, що він є біологічним батьком дитини.

У цю мить чоловік здивовано подивився на мене. Виникло запитання: якщо син – батько малюка, то хто ж тоді справжній батько нашого сина?

Мене охопила паніка. Я почала вигадувати щось про дешеву лабораторію, де могли наплутати з результатами. Ледве вдалося викрутитися й не видати таємницю, яку я приховую вже понад 30 років.

КІНЕЦЬ.