– Тамаро Орестівно, ваші пиріжки тут нікому не потрібні! – не витримав я, коли застав тещу на кухні 2-го січня. – Я в своїй квартирі навіть відпочити не можу, а від вас – тим більше. Думаю, час повернути ключі!

Мама дружини кліпала очима, намагаючись видавити з бе сльозу, аби я знову розтанув.

Живемо із дружиною окремо, але про всяк випадок свого часу дали ключі від своєї квартири її батькам. Тепер уже й не раді, але забрати назад якось незручно, вийде, що не довіряємо.

Та це вже настала якась межа. Коли давали ключі, то ми ж не думали, що все так обернеться, що це стане не підстрахуванням і допомогою, а цілою проблемою.

Теща Тамара Орестівна взяла звичку приїжджати до нас щодня, переробляти все по-своєму, і щоразу залишає записку, що треба зробити, що зробили не так.

Може, вона це робить і з добрими намірами, але я тепер дуже незатишно почуваюся у своїй квартирі. І це м’яко кажучи! Не розумію, навіщо перекладати речі у шафі, прати мій одяг – нехай навіть і в машині, – але мені неприємно від цього.

Вже не раз говорив дружині, щоб поговорила зі своєю матір’ю, але Оля на хоче її образити. Одного разу, правда, Оля натякнула, що не любить, коли за неї щось роблять: теща того разу зняла прання, все перегладила і склала по-своєму.

Але дружина отримала у відповідь, що вона невдячна дочка, що багато хто наймає домробітниць, а вона все безкоштовно робить, ще й винна, ще й нею не задоволені. Олі довелося вибачатися.

Сломом, добрі взаємини – річ хороша, але я більше не можу таке терпіти. Он 2 січня пішов раніше з роботи, думав, полежу, посплю, відпочину з кіношкою якоюсь.

А вдома застав тещу, яка вирішила спекти нам пиріжки. Дружина не їсть мучного зараз, дочка ще маленька – 4 роки, а мені стільки навіщо?

Я так і сказав Тамарі Орестівні, але теща вже зробила тісто і ще години три гриміла на кухні посудом, забігаючи до мене, щоб спитати, як у мене справи.

Я вже пошкодував, що приїхав додому раніше, треба було спершу зателефонувати. Сил вже немає у своєму будинку почуватися незатишно.

Думаю, може варто поговорити з тестем? Або він і сам радий, що її немає часто вдома, бо в неї характер не мед. Мене також не влаштовує спокій дружини із цього приводу.

Навіть ображається, коли говорю, що її мати заважає нам жити нормально, одразу каже:

– Ти забув, як мої батьки допомагали з маленькою донькою. Тоді мама тобі не заважала?

Ну що тут скажеш, як можна порівнювати одне з одним. Не знаю, що робити, вихід з цією ситуації лише один бачу – забрати ключі, а там хай ображаються чи ні, це їхнє діло. Благо, моя квартира, подарована моїми батьками, і господар тут я.

Але стосунки з тещою зіпсуються – це точно. Тому я і вагаюся трохи. А ви б як вчинили на моєму місці?

Джерело