Знаєте, що штовхає жінок на рішучі та не зовсім обдумані вчинки? Образа! Саме це почуття може змусити навіть саму пониклу і втратившу смак до життя жінку підбадьоритися і довести всім і, звичайно ж, собі, що вона ще ого-го! Принаймні в моєму випадку було саме так.

-Кохана, у п’ятницю ми відзначаємо ювілей компанії, підготуй мій синій костюм, будь ласка! – Попросив мене мій чоловік на початку тижня.

-Звичайно! – погодилась я.

– Як думаєш, до нього підійде моя квітчаста сукня, яку ми купували влітку?

– Маріно, я думав, ти залишишся вдома з дітьми… Слухай, там не буде нічого цікавого, просто ділова вечеря з керівництвом, не більше…

– Як скажеш… – з полегшенням видихнула я.

Не люблю галасливих заходів, я вже давно від них відвикла. Раніше я стабільно раз на тиждень могла тусуватися в рандомному барі, а зараз набагато комфортніше почуваюся в домашній обстановці. Напевно, вік все ж таки бере своє…

До середини тижня я абсолютно спокійно займалася своїми справами. Нічого не віщувало бурі, поки я випадково не почула телефонну розмову свого чоловіка:

– … Ну, звичайно, Міша! На це свято шеф виділив купу грошей! Кабаре, жива музика, купа артистів та триярусний торт… Все має пройти просто ідеально!

Далі я вже нічого не чула. Кабаре, значить…
-Надя, Він завів собі коханку! – Нила я в трубку подрузі наступного ранку.

-Це з чого ти вирішила? – Вона явно була не в захваті від почутого.
-Він не захотів, щоб я пішла з ним, сказав, що буде просто ділова вечеря.

-Знаєш, я б на його місці теж так сказала!
-Чому?

-Мати, ти на себе в дзеркало давно дивилася?
-Сьогодні вранці…

-Піди, поглянь ще раз, уважніше!

Тепер я розуміла, про що говорить Надя. Так, за п’ять років у декреті я добряче запустила себе. Неідеальна постать, втомлений погляд, мішки з картоплею під очима і неохайно зібраний пучок на потилиці стали моєю візитною карткою.

– Але! За ці п’ять років я встигла спланувати двох дітей і справлялася з ними сама. А це не так просто! Щоб хоч якось вижити в цьому колообігу, мені довелося пожертвувати собою! Мій чоловік повинен це розуміти та цінувати!

– Розуміти, може, й повинен, але він у тебе керівник відділу, він просто зобов’язаний підтримувати імідж! Ти мене пробач, звичайно, але твою квітчасту сукню я навіть на сторічний ювілей до бабусі не одягну! – Надю явно не вразили мої аргументи.

– Зате сукня зручна! – продовжувала виправдовуватися я.

– Чудово! Тоді одягни її ввечері, коли валятимешся на дивані та дивитимешся чергову серію “Хата на тата”!

– Я не хочу її дивитися!
– Тоді витри шмарклі та дій! Можу записати тебе у свій салон на п’ятницю, надвечір сяятимеш, як новенька!

Ідея Наді спочатку припала мені не до душі. Ігор вже чітко дав зрозуміти, що на цьому святкуванні мені не місце… Але, якщо враховувати, що він мені збрехав, то в принципі я можу піти на хитрість…

У п’ятницю вранці я провела чоловіка на роботу і відвезла дітей до своєї тітки. Не впевнена, що вона була рада провести з ними добу, але виходу в мене не було. У неї, виходить, також.

Об 11-й я вже була в салоні. Манікюр, педикюр, процедура холодного відновлення волосся, зачіска та макіяж у стилі “дружина мільйонера” ​​забрали у мене 7 годин життя! Потім ми з Надею поспішили додому.

З цілої купи її суконь ми обрали більш-менш пристойний варіант. Хоча, з цього приводу я могла б посперечатися, якби я мала на це час…

-Ну, ось! Панчохи та туфлі на підборах чудово доповнять твій образ! – Надя явно була задоволена результатом своєї витівки.

– Я не зможу…
– Не ний! Я викликаю таксі!

– Надя, а якщо він і справді прийде туди не один? – Злякано запитала я.
-Пам’ятаєш наш девіз у студентські роки?

– Недоумкуватість і відвага? – я у розпачі підняла очі на подругу.
– Не цей, але теж зійде! Не переживай! Якщо так, то хоч би свої рожеві окуляри протреш!

О восьмій вечора я стояла біля дверей ресторану, адресу якого мені люб’язно повідомила секретарка чоловіка. До бажаної мети мені залишалося лише кілька кроків. Від цієї думки ноги починали зрадливо підкошуватись.

– Недоумкуватість і відвага … – Навіщось я сказала це вголос і попрямувала назустріч пригодам.

Дякувати Богу, мій чоловік опинився один на цій урочистості. Помітивши його в колі чоловіків, я гордо продефілювала (як могла, звісно) у його бік.

– Коханий, вибач, я трохи затрималася! – Кокетливо посміхнулася я.

При повороті його голови в мій бік я ніби в уповільненій зйомці спостерігала, як відвисає його щелепа. Він, м’яко кажучи, здивований.

-Марина? Не чекав, що ти встигнеш… – випалив він, намагаючись тримати обличчя.

-Я дуже поспішала …

– Усміхнулася я.
-Ти маєш гарний вигляд!

– Видав він, коли ми відійшли вбік.

-Мені здається, та кольорова сукня виглядала б набагато краще …

– Усміхнулася я.

-Пробач, мені треба було тобі одразу сказати!

– Не переймайся, сьогодні ми відпочиваємо!

Вечір пройшов просто приголомшливо. Мій чоловік не зводив з мене очей ні на мить. Його колеги, до речі, також. Я вже сто років не танцювала майже півночі з таким задоволенням. Додому ми повернулися тільки під ранок. Щасливі та втомлені.

З того дня минув рік і знаєте, що я можу зараз сказати? Я дуже рада, що все сталося саме так! Ця ситуація реально відкрила мені очі на те, на кого я перетворилася у декреті. А ще вона дала мені гарного стусана.

Тепер я роблю все, щоб мій чоловік дивився на мене тим самим поглядом щодня! Наші стосунки стали зовсім іншими, а ще тепер ми часто вибираємось кудись, щоб провести вечір удвох (спасибі моїй тітці!). З того часу ми були вже на двох корпоративах, але саме той вечір і відвислу щелепу чоловіка я не забуду ніколи!

КІНЕЦЬ.