– Ніно, а ти з ким будеш цей Новий рік відзначати, з ним? Ти чого мовчиш? – подруги вже всі одна за одною ділилися, що готуватимуть, і де вони будуть на Новий рік.

Одна Ніна мовчки пила чай, і в розмові майже не брала участі.

Ще тиждень тому вона була впевнена, що відзначатиме Новий рік із Валерою. Вони вже пів року зустрічалися, Валера жив зі старенькою мамою. І казав, що мамі Ніночка дуже сподобається.

Він збирався їх познайомити, і Ніна думала, що він скоро зробить їй пропозицію, можливо, навіть прямо на Новий рік. А тиждень тому з’ясувалося, що Валерій одружений, і він не збирається розлучатися.

Дівчата з роботи знали з її розповідей, що в Ніни хтось з’явився, тому й запитали. А вона не стала говорити їм правду, почнуть розпитувати, жаліти, тільки настрій зіпсують!

– То з ним? – знову спитав хтось.

Ніна посміхнулася, – Ну, а з ким? Звичайно з ним, я вже накупила всього, нову сукню дістала, ялинку залишилося прикрасити.

– Ох щаслива ти Нінка, у тебе таке кохання, а тут тиша і гладь, чоловік хильне, і засне, а я знову посуд митиму.

– А з іншого боку – то й що, він же свій, рідний, він втомлюється на роботі, та й по дому він багато робить, одній мені було б самотньо, – і Валерія обійняла Ніну. – Так що рада я за тебе, якщо чоловік хороший, то вдвох краще.

Ніна посміхалася, а за останній тиждень все змінилося. Про святкування Ніна тепер і не думала і, звичайно, нічого не купила.

Коли Валера зізнався, що він із дружиною не в розлученні, а просто вони сильно посварилися, а тепер, заради дітей, вони з дружиною помирилися, Ніна вирішила не відзначати Новий рік.

Що тут відзначати, якщо всі надії впали? Син її одружився, і поїхав в інше місто, а вона одна з кішкою живе, настрою на свято ніякого немає. Хоч би син її Вітька був щасливий, та й то добре.

А то коли ще й у дітей життя не складається, взагалі все не в радість! Чоловіка у Ніни не було, Вітьку їй мама ростити допомагала.

Ну а тепер матуся її вже у віці, вони з сусідкою Тонею посидять пів години після опівночі, і спати ляжуть.

Мама сказала, що їй тепер страшно, коли Новий рік настає. Наче недавно тільки нове тисячоліття відзначали, а тут на тобі – чверть століття вже пролетіло.

Але тридцять першого грудня, ближче до вечора, Ніна раптом вирішила, що попри все, вона влаштує собі свято.

Вона вбрала ялинку, дістала свою найкращу ошатну сукню з вирізом. Син говорив, що в ній вона виглядає, як зірка. І вирішила піти купити щось смачненьке, не думаючи більше про фігуру.

Кішці Барсі треба теж добути ласощі, раз вони з нею вдвох відзначатимуть.

Вона купила свій улюблений торт, два види гарної риби, манго, мандарини, ананас і дорогу червону ікру у скляній баночці.

Сказали дуже смачна, ікринки були не пом’яті, через скло добре видно, ікринка до ікринки.

Ніна уявила, як вона намаже м’який багет товстим шаром кращого вершкового масла. А потім зверху – ще товстим шаром ікри, підніме келих, і загадає бажання. Барсі дасть рибки та ласощів – свято ж.

А може, покличе сусідку Нелю, вона сама виховує доньку, без чоловіка. Як колись сама Ніна Вітьку виховувала.

У Нелі вічно грошей немає на такі смаколики, вони посидять, про свою бабську долю поговорять, поїдять досхочу тортика, і вип’ють за жіноче щастя.

Донька її Ксюша – маленька ще, все одно спати вже буде, вона їм не завадить. Ніна розмріялася, вона вже до свого під’їзду підходила, і почала діставати ключі із сумочки.

І раптом послизнулася, хоч і криги майже немає, але знайшлася підступна крижинка. Ніна безглуздо махнула пакетом із продуктами, він порвався, і всі її дорогі покупки вилетіли просто на асфальт.

Але тут хтось підхопив Ніну, і вона не впала, дякувати богу. Дивно, хто ж це, на вулиці зовсім було безлюдно. Вона обернулася – їй усміхався неголений чоловік приблизно її віку.

– Ну слава Богу, а то я злякався, думаю зараз вона добре гупне, прямо на асфальт. На Новий рік понівечити руку чи ногу – прикро, кажуть, як свято проведеш, то весь рік потім так і буде. Ну я й кинувся до вас, вибачте, якщо налякав!

Обличчя його здалося Ніні знайомим, вона посміхнулася:
– Та за що вибачати, дякую, що не дали мені впасти!

– А мене Георгієм звуть, – чоловік явно зрадів. – Мої старі друзі звуть мене коротко – Жорж. Я до речі тут поряд живу, в сусідньому будинку, ось вийшов зі своїм песиком прогулятися.

Тільки зараз Ніна помітила невеликого песика, він крутився біля розкиданих на асфальті продуктів.
Ніна придивилася – ну що за невдаха!

Банка з дорогою ікрою розбилася, а песик її нюхав, і весело махав хвостиком.

– Берна, фу, не можна, йди до мене, – суворо сказав чоловік.

І тут Ніна раптом його впізнала!

Ну, звичайно, вона його багато разів бачила. Його син у дворі грав з її Віктором, коли вони були маленькими, а цей Георгій завжди сам гуляв із сином.

Вона ще думала – ось комусь пощастило з чоловіком! І з дитиною гуляє, і сумки тягне повні з магазину, і ніхто його під мухою не бачив навіть…

Георгій теж її впізнав:
– А я вас згадав, це ваш син з моїм Антоном у дитинстві грав? Вас же Ніною звуть, правда?

Вони зібрали разом продукти, крім ікри, все було ціле. Ніна зібрала зіпсований делікатес, і кинула в сміття.

Вона посміялася з себе:
– Найдорожчу ікру купила, хотіла поїсти від душі. Дякую вам, Георгію, ви йдіть пізно вже, а то вдома турбуватимуться, що вас з Берною так довго немає. До речі, що за ім’я таке – Берна?

– Та мені її віддали, бо у господині чи то алергія, чи просто дуже собачка галаслива і вертлява. Її назвали Буріто, кажуть їла все поспіль і була товста, як мексиканський коржик, в який пхають все, що в холодильнику залишилося.

– А я її кличу Берна, вона вертлява така, зате нам разом не сумно. Ми з нею удвох живемо, дружина давно з іншим одружилася, а син, останнім часом, зі мною жив, а нещодавно одружився і поїхав. Тож нас ніхто вдома не чекає.

– Треба ж, як і у мене! – Вирвалося у Ніни.

– Та ви що? Як же це чудово! – вигукнув Георгій, але тут же зніяковів. – Ні, ви не подумайте, просто я на вулицю вийшов, бо сумно одному в будинку на свято сидіти.

– А тут раптом ви, і теж одна! Може, ми з вами разом відсвяткуємо Новий рік? І до речі, у мене вдома є така сама банка червоної ікри! Купив, а одному навіть не хочеться…

– А давайте! – Приходьте до мене за годину і святкуватимемо!

– Пишіть адресу! – рішуче погодився Георгій.

Сотні думок пролетіли в неї в голові, але, врешті-решт, вона знає цього чоловіка вже років двадцять із хвостиком. Чому б і ні, якщо все так складається?

За годину у двері до Ніни подзвонили. Вона підійшла, на мить кинула погляд у дзеркало – а що, вона ще навіть нічого, і відчинила двері.

Георгій теж змінився. Він був чисто поголений, у руках був пакет із гостинцями та торт, такий самий, як купила Ніна. Побачивши це, вона розсміялася – треба ж, у них і смаки сходяться.

Кішка Барся неприязно дивилася на собачку Берну, яка чинно стояла в передпокої.

Але, як тільки господар увійшов у квартиру, Берна теж весело вбігла, і почала присідати на передні лапки, і перебирати ними від захоплення, запрошуючи Барсю пограти.

Барсю ця фамільярність спершу обурила. Але коли Ніна дала їм рибки, обидві відразу почали весело пригощатися без жодних церемоній! Ніна чомусь навіть не почувала себе незручно, чи скуто.

Вони разом із Георгієм намазали бутерброди з ікрою, і поспішали встигнути накрити на стіл, начебто були знайомі вже давно. Та загалом так воно і було, вони й справді жили на виду один в одного.

– А пам’ятаєш, як твій Вітька моєму Антону піском в обличчя кинув? – дивлячись весело на Ніну, згадував він.

– Звичайно пам’ятаю, я думала ти скандал влаштуєш, а ти просто свого обтрусив і сказав, що у житті всяке буває.

– І Віктору моєму стало не зручно, хоч їм було років шість тоді. Він свою улюблену машину Антону віддав на знак примирення.

– А коли над моїм Антоном у школі сміялися, що він маленький і худий, твій Вітя за нього якось заступився, обидва додому з синцями прийшли, хоч вони наче й не дружили, – продовжив спогади Георгій. – А тепер мій Антон на голову за мене вищий!

– Та ти подивися, який мій виріс, – Ніна показала фото із сином, де вона була синові по плече.

– Не кажи, діти виросли, а ми теж ще не старі, – дивлячись їй прямо в очі сказав Георгій…

Усі святкові дні вони провели разом. Берна була від цього в захваті, і навіть Барся почала іноді піддаватися на її заклики, і вони весело бігали по квартирі.

А потім разом відпочивали на дивані на подушках, у повній впевненості, що це все для них тут влаштовано.

Ближче до Водохреща до Ніни несподівано, сюрпризом, без попередження приїхав син Віктор із дружиною Ритою,

– Мамо, ти тут напевно сумуєш?

За ними увійшов Георгій, тримаючи у руках сумку з продуктами, він ходив у магазин. А поряд стояв його син Антон із дружиною Іриною – вони теж сюрпризом приїхали.

Георгій зніяковів, побачивши Вітю, а Віктор одразу все зрозумій, на маму подивився:
– Мамо, то ви що, з дядьком Жорою тепер… разом?

– І не кажи, Вітько, я сам тільки дізнався, ось так зустріч, друже! – Відповів за батька і Ніну Антон. – Ось що наші батьки утнули, але я за них радий.

– Та я теж радий, просто якось швидко та несподівано? – здивувався Вітя.

– У нас уже такий вік, що нам щастя відкладати більше не можна. Тим більше, що ми один одного давно вже знаємо, тож хлопці звикайте, ви, виходить, тепер майже, як брати, – розрядив атмосферу Георгій…

Після свят на роботі, по задоволеному вигляду Ніни, її подруги відразу зрозуміли, що в неї все склалося чудово.

– А де каблучка? – вирішила внести ложку сумніву в діжку радісного настрою Ніни Тамара Ігорівна, із сусіднього відділу.

Але всі навперебій стали заперечувати:
– Хіба це головне?

– Та це тільки в кіно одразу дістають коробочку з каблучкою, а в житті все не так! – Головне, що Нінка щаслива, по очах же видно!

Щоправда, хтось вставив, що наче його не Георгій звали, їй, якось, інший чоловік дзвонив. Але інші одразу накинулися, чи мало хто дзвонив, типу, вистачить уже до Ніни чіплятися…

– Не знаю, що й сказати, хіба вгадаєш, я ніколи не була заміжня. Поживемо побачимо, – усміхалась Ніна.

А про себе вона думала – слава Богу, що Валерій із дружиною помирився. Валера дуже правильна і непогана людина. Але, якщо чесно, з ним Надя вирішила пов’язати своє життя, щоб не залишитися самотньою.

Їй хотілося теж говорити, як і всі:
” – А мій учора що влаштував, ви навіть не уявляєте”!

Бурчати при всіх на свого чоловіка, показуючи, як вона ним командує. Раніше Ніні це здавалося атрибутом одруженої жінки.

Тепер розповідати, як їм добре удвох, і як вона щаслива, Ніні зовсім не хотілося. Адже справжнє щастя, набагато приємніше смакувати в собі, його не хочеться виставляти для всіх….

КІНЕЦЬ.