— У відрядження на Новий рік нікого не посилали!

— Як це – не посилали? – здивувалася Лідка.

— Та дуже просто, – пояснив ввічливий дядечко.

– Усі співробітники вже другий день благополучно святкують – ми до восьмого не працюємо.

Ну, скажіть, люди добрі, ким же треба бути, яким начальником, щоб відправити підлеглого у відрядження просто перед Новим роком?

Або – якраз перед Новим роком, як кажуть сьогодні літні люди.

І, добре б, на один день – це було б зрозуміло і можна було б легко пережити: кінець року, строки горять і всяке таке.

Мовляв, поїдьте, дорогий Олексію Вікторовичу, зранку 30 грудня до біса далеко: на Вас – уся надія!

Терміново все там перевірте для запуску нашої філії, оформіть документацію і ввечері – назад!

Адже, напевно, ви захочете зустріти Новий рік удома – сімейне свято, все-таки!

Так ні ж! Виїхати потрібно було 30 вранці, а повернутися тільки 8 січня ввечері!

А це було неподобством. І що тепер робити? Куди скаржитися?

Це раніше були всілякі там охорони праці й різні комітети. А тепер – що?

Засмучена Лідочка складала речі чоловіка:

— Я так люблю, коли ти мене збираєш, люба!

У стопці лежала чиста білизна і його улюблена піжама: Олексій вважав за краще спати в піжамі.

Так, по-європейському, гарно коли вся сімʼя в піжамах.

І це дуже подобалося його дружині: по-перше, не потрібно було морочитися з подарунком – даруй піжами і все!

А, по-друге, їй було дуже приємно засинати в його обіймах, поклавши голову на гладку, натуральну тканину.

Усе акуратно перемістилося в сумку.

Ліда завжди тривожилася з приводу від’їзду чоловіка в інше місто.

— Ну, не хвилюйся ти так, Лідочко! – говорив чоловік, відкушуючи від п’ятого пиріжка: перед від’їздом потрібно було обов’язково щільно поснідати. – Що зі мною може трапитися?

— Та все, що завгодно! – відповідала любляча дружина. – Хвороба якась прив’яжеться. З’їси що-небудь не те в їдальні. Та хіба мало! І хто тебе там будитиме вранці поцілунком?

— Так, без твоїх поцілунків я буду нудьгувати!

— Олексію, ну невже нічого не можна зробити? Що за необхідність посилати людину у святкові дні у відрядження?

Адже всі нормальні люди в цей час відпочивають! До того ж, ти – менеджер середньої ланки. Яка від тебе користь?

— Як це – яка? – образився чоловік. – Менеджмент – це зараз найголовніше! А я ж дуже розумний.

І сам засміявся. Він, узагалі, був дуже дотепним, її Олексій.

Але Ліді було не до сміху: вона знову буде у свята сама. А як Новий рік зустрінеш…

І ця самотність стала траплятися в житті дівчини дедалі частіше. Адже раніше такого не було!

А тепер вона майже всі свята, щоб не стирчати самій, проводила в батьків.

От якби в них була дитина, було б не так самотньо.

Але Олексій поки що був проти: поживемо для себе, кохана моя!

— Та годі, Лідонько, – чому нам бути в печалі? – вимовив наївно Олексій. – До того ж, мені обіцяли виписати хорошу премію! І навіть, можливо, підвищити!

І доглянутий чоловік, як казала бабуся, обіцявши часто дзвонити, відбув на відповідальне завдання: готувати в іншому місті до відкриття філію фірми.

А засмучена дівчина залишилася одна.

Настрій був потворний: що робити, було не ясно – адже перспектива вимальовувалася не дуже.

Ні, варіанти звісно були, звичайно. Але зустрічати Новий рік із батьками не хотілося. А всі подружки розбрелися по своїх парах.

От якби раніше цим потурбуватися! Але чоловік сказав про відрядження тільки в останній момент.

Хоча, ні: була ж ще Маринка! Так, самотня Маринка, яка майже завжди в Новий рік працювала – дівчина очолювала агентство з організації свят.

Адже в Новий рік завжди приходить дід Мороз зі Снігуркою. Навіть у Новорічну ніч! Тож фірма функціонувала на повну потужність.

Маринка, як завжди в цей час, перебувала в хронічній метушні. До того ж, у неї там хтось захворів.

Тож, усі ці Новорічні плани перебували під загрозою зриву. Але Лідці, як завжди, зраділа: вони дружили ще зі школи.

Подруга була дівчина конкретна. І одразу запропонувала Ліді варіант: чого тобі нудьгувати самій у Новорічну ніч?

Побудь Снігуронькою – у мене одна дівчина злягла! Згадай художню самодіяльність!

— Та я не зможу! – упиралася Ліда.

— Боже мій! Ну що там могти? – умовляла подруга. – Раз, два, три – ялинонька, гори! Це ти зможеш сказати?

— Це зможу!

— Ну й усе! А решту Василь скаже – тобто, дід Мороз.

І Ліда погодилася.

По-перше, вона була в іміджі, як сказала Маринка: у симпатичної дівчини була своя розкішна світла коса.

А, по-друге, їй пообіцяли непогані гроші: тягатися по домівках у Новорічну ніч погоджувалися не всі.

А менеджер середньої ланки заробляв, чомусь, дуже мало. Тому Ліда, яка викладала біологію в школі, крутилася, як могла.

Після розмови з подругою настрій одразу покращився: добре, що в неї є Маринка!

А потім дівчина випила кави й усе-таки вирішила прикрасити ялинку. І, в процесі розмотування гірлянди, вона побачила, що тюхтій-чоловік забув папку з документами, які приготував учора!

Як же він без них? Вся робота піде нанівець! Треба було знайти вихід зі становища.

Вона відразу ж набрала чоловіка. Але він, мабуть, перебував у транспорті, і виявився недоступним.

Тоді Ліда знайшла в інтернеті телефон їхньої фірми і зателефонувала туди: мовляв, так і так, чи не можна буде переслати документи факсом? Я їх вам можу підвезти!

Трубку взяв черговий і на її гарячий речитатив спокійно відповів, що треба заспокоїтися, мила паняночко.

Бо жодних філій фірма в цьому місті не відкриває і у відрядження на Новий рік нікого не посилали!

— Як це – не посилали? – здивувалася Лідка.

— Та дуже просто, – пояснив ввічливий дядечко. – Усі співробітники вже другий день благополучно святкують – ми до восьмого не працюємо.

Тож, з Новим роком і не забивайте собі голову нісенітницею!

Ліда була дівчиною розумною, швидко склала два і два і отримала величезну дулю: було ясно, що її обдурили. І зробив це її коханий чоловік.

Нерозмотана гірлянда валялася на підлозі. Остовпіла дівчина сиділа поруч: виходило, що чоловік їй весь цей час брехав!

Лідці стало так погано, що гірше нікуди. І це – знову перед Новим роком.

Страшно навіть уявити, що на неї може чекати в майбутньому році!

Найгірше – невідомість. Тому дівчина почала набирати номер чоловіка знову і знову, але – безрезультатно.

Для початку, потрібно було заспокоїтися. Але як?

Бабуся в таких випадках мила підлогу. Лідка вимила підлогу в двокімнатній квартирі й трохи отямилася.

Потім постояла під душем, змиваючи з себе негатив, як радила та сама бабуся: коли погано – мийся, внучко! Нехай вода по хребту стікає і все погане забирає!

Після миття, справді, полегшало. І дівчина набула здатності мислити тверезо і конструктивно.

Спочатку потрібно було з’ясувати, у чому там справа. І бажано, не телефоном, а дивлячись в очі цьому прекрасному чоловікові.

Ну, не може ж він так підло і хронічно брехати! Хоча, можливо, вона зовсім не знає свого коханого Олексія.

Чоловік зателефонував увечері:

— Я дістався, рідна!

— Я вже сумую, коханий, – нещиро вимовила Ліда, яка вирішила почекати зі з’ясуванням стосунків до його повернення.

— І я!

«Ну-ну, сумуй!» – подумала дівчина. І, відключившись, почала збиратися – назавтра в неї був робочий день. І ніч, звісно, теж…

О дев’ятій вечора вони приїхали на чергове замовлення. На дзвінок у передпокій вийшла симпатична жінка і вибігли схожі на неї три дівчинки-погодки. А слідом – чоловік.

Точніше, їхній спільний чоловік: перед нею стояв Олексій. Так, чомусь у тій самій піжамі…

Обидва остовпіли. Першою прийшла до тями Ліда, яка добре орієнтується в екстрених ситуаціях. Такі люди йдуть працювати в МНС, на швидку і в пожежну службу.

Ліда викладала в школі біологію. А ця робота сьогодні могла бути зарахована до небезпечних: адже сучасні діти – такі витівники…

Тож дівчина, зробивши вигляд, що нічого не сталося, голосно вимовила:

— Здрастуй, Новий рік.

Діти загомоніли, почалося читання віршиків і роздача подарунків.

Очманілий Олексій в усі очі дивився на Снігуроньку, як дві краплі схожу на дружину:

«Вона чи не вона? Та й звідки їй взятися, Лідці? Вона ж відзначає Новий рік із батьками!

До того ж Ліда, побачивши його з іншою, обов’язково б відреагувала! Ну, у волосся, чи що, вчепилася для початку. А там – як піде!

Але яка схожість, прямо точнісінько!»

І, знайшовши момент, чоловік запитав:

— Пані, а як Вас звати?

Мама дітей здивовано на нього подивилася:

— Олексику – фу, Олексію – ти що, чіпляєшся до дівчини?

— Я – Снігуронька, хіба не видно! – холодно вимовила Ліда.

Чи, все-таки, не Ліда? Треба буде після свят сходити до окуліста, чи що…

Візит закінчився, і Мороз зі Снігуркою пішли: так, ця новорічна ніч принесла декому багато нового і не зовсім приємного.

Але, принаймні, дівчині стало зрозуміло, що слід робити. І маленька зарплата чоловіка теж одразу пояснилася.

— Ти чого так рано? – без емоцій запитала Ліда.

Хоча раніше, при повороті ключа, вже вибігала в передпокій і кидалася йому на шию. – Ти ж обіцяв повернутися 8. А сьогодні тільки 4 січня.

— Скучив! – закинув вудку Олексій, запобігливо дивлячись на дівчину: втрачати таку гарну дружину він не хотів.

— Та годі брехати! – відмахнулася Ліда.

— Я все зараз поясню! – вимовив чоловік звичайну в таких випадках фразу.

— А мені все ясно! Дівчатка твої?

— Мої!

— Ну, і що тоді ти можеш мені пояснити? Що три дочки поспіль – помилка молодості?

Що ти її не кохаєш? Або, може, вона смертельно хвора? І залишити її в такому становищі не дозволяють тобі твої високі моральні якості?

Або в тебе є свої варіанти?

Своїх варіантів у Олексія не було.

— Ну, і на що ти розраховуєш, дорогий?

— Вибач мені!

— У сенсі – вибач? – здивувалася Ліда.

— У прямому: пробач і будемо жити далі! Ми ж так добре раніше жили!

— І як же ти собі це уявляєш? Ти що – залишиш дітей без батька?

Та й я тепер, знаючи про все, просто не зможу списати їх із рахунків!

Тому, жити, як раніше, не вийде!

Олексій ображено засопів: як це – не вийде? Але спробувати ж можна! І людині потрібно дати ще один шанс!

А Ліда продовжила:

— До того ж, це не одна дитина, яку, дійсно, можна визнати помилкою молодості.

До речі, їхня мама мені дуже сподобалася! Напевно, тобі було дуже приємно помилятися?

Але тепер ти провів роботу над помилками! І, напевно, тому в нас немає дітей. Так, любий?

Дорогий мовчав: він влип по саме це саме. Ну, а що ви, власне, хотіли, Олексію Вікторовичу?

Адже таємне, милий чоловіче, майже завжди стає явним! І скільки сімей розвалилося через ці самі паралельні стосунки!

Сказати Олексієві, на відміну від дружини, було нічого. А вона все продовжувала…

— Тобі б сподобалося, якби подібне сталося зі мною?

— Думаю, ні, – чесно зізнався чоловік. – Але я, хоча б, спробував тебе зрозуміти.

— Знову брешеш! Ти б мене просто виставив за двері! Так, елементарно!

Ну, або пішов сам – квартира ж моя!

Тож, збирай речі, секретний агенте – твою явку провалено!

Олексій зажурився: провалена була не тільки явка, а й його життя. Та й Лідине теж – вона ж його любила, а він…

Напевно, потрібно було думати раніше і прибиватися до одного берега.

А не бовтатися туди-сюди, як відома всім органічна речовина в ополонці: адже всидіти на двох стільцях ще нікому не вдавалося…

Він же, як більшість чоловіків, виявився нерішучим. До того ж, Ліду він любив!

Ну, а там підтримував стосунки через дітей. Не нехтуючи, до речі, виконанням подружнього обов’язку. І, в результаті, так і не зміг визначитися.

А тендітна білява дружина виявилася справжньою Снігуронькою: Олексієві так і не вдалося розтопити її заледеніле серце…

І, врешті-решт, чоловіка виставили з «тривожною валізкою» з квартири з напуттям валити звідси подалі й починати тривожитися – тепер настала його черга!

Тому що Ліда подаватиме на розлучення: дівчині знадобилося зовсім мало часу для ухвалення єдиного правильного рішення.

Адже жінки, найчастіше, можуть знайти вихід із ситуації набагато швидше за чоловіків. Та й чоловіки нині кволі пішли, як казала бабуся.

І взагалі, про що думають чоловіки, заводячи кількох дружин і абсолютно не хвилюючись із цього приводу?

Що це? Інфантилізм? Недалекоглядність? Недбалість? Пофігізм? Чи – просто безвідповідальність?

Хто вас знає, кавалери.

А хвилюватися варто! Ох, як варто, наївні ви наші…

КІНЕЦЬ.