На вихідні ми з чоловіком Андрієм вирішили поїхати на дачу до його батьків. Свекруха Тетяна Петрівна вже давно кликала нас у гості, обіцяючи свіже повітря, смачні пироги, та затишну альтанку біля ставка.

Я не була в захваті від цієї витівки. Я знала, що на дачі завжди багато роботи, а Тетяна Петрівна любила доручати мені різні справи.

Я прополювала грядки, прибирала в хаті, мила посуд після обіду, і ніхто не зважав на те, що я весь тиждень працювала, і дуже розраховувала на відпочинок у вихідні.

Проте Андрій був радий провести час із батьками, тож мені нічого не залишалося, як погодитись.

Мені було не важко виконувати доручення матері чоловіка, проте, було одне “але”. Свекруха мала звичку в цей момент стояти у мене над душею, і роздавати праворуч і ліворуч свої схвальні, й не дуже коментарі.

Коли ми приїхали на дачу, Тетяна Петрівна зустріла нас біля воріт із задоволеною усмішкою:

– Добрий день, дорогі! Як добре, що ви нарешті приїхали!

– Привіт, мамо! Ми теж раді тебе бачити, – Андрій міцно обійняв матір.

Тетяна Петрівна чмокнула його в обидві щоки й, узявшись у боки, повернулася до мене:

– Ну що, Маріє, як дісталися? Сподіваюся, дорога тебе не надто втомила? Бо ти в нас ще та кохана панночка.

Я, намагаючись бути люб’язною, розпливлася в посмішці, й чемно відповіла свекрусі:

– Все нормально, дякую. Дісталися чудово.

– Чудово! Тоді ходімо в хату. Я приготувала смачний обід. Думаю, ви зголодніли! – запропонувала Тетяна Петрівна.

Ми пройшли в старенький будиночок, який був старший за Андрія, чи не втричі. На кухні стояв аромат свіжих пирогів та свіжозавареного трав’яного чаю. Тетяна Петрівна метушливо кинулася розставляти тарілки, та накривати на стіл.

– Сідайте, сідайте! Синку, поклич батька, він на городі порається, – попросила вона Андрія.

Обід пройшов у досить спокійній атмосфері. Усі говорили про роботу, новини, та плани на літо. Після того, як усі поїли, Тетяна Петрівна, лукаво посміхнувшись, звернулася до мене:

– А тепер, може, хтось допоможе мені помити посуд?

Я приречено зітхнула, бо чекала на це питання від свекрухи. Зазвичай, саме я брала на себе цей обов’язок, але сьогодні я відчувала втому, і хотіла відпочити.

Андрій знав, що я всю ніч поверталася з боку на бік, тому зголосився сам допомогти матері:

– Мамо, давай я помию, запропонував чоловік.

– Ні-ні, синку, ти відпочивай. Хай краще Марія допоможе мені. Вона куди швидше впорається, – Тетяна Петрівна похитала головою.

Зрозумівши, що свекруха від мене не відчепиться, я стиснула зуби, ледве стримуючи роздратування.
Я не хотіла сперечатися через Андрія, тому кивнула і, вставши з-за столу, підійшла до раковини.

Поки я мила посуд, Тетяна Петрівна стояла поряд і вказувала, які тарілки треба мити першими, а які залишити на потім.

Я намагалася зберігати спокій, але дзижчання свекрухи над вухом мене дратувало, і моє терпіння закінчувалося.

– Тетяно Петрівно, я сама впораюся, не треба стояти над душею, – тихо промовила я.

Свекруха здивовано подивилася на мене, і на її обличчі з’явилася єхидна усмішка.

– Я стою над душею? Я ж просто тобі підказую. Ти ж знаєш, що я люблю у всьому лад.

Я стрималася, щоб не зірватися, але напруження у мене в середині зростало з кожною секундою.
Коли я закінчила мити посуд, свекруха знову почала давати вказівки:

– Тепер, Марійко, винеси сміття, і приберися в кухні!

Ці слова стали останньою краплею для мене. Я різко обернулася і злісно процідила:

– Я втомилася! Чому весь час я маю робити всю цю роботу? Чому ніхто інший не допомагає вам, а лише я?

– Я просто попросила допомоги. Хіба це так складно? – похмуро промовила Тетяна Петрівна.

Я не могла більше мовчати. Моє обличчя спалахнуло від гніву:

– Звісно, ​​складно! Щоразу, коли ми приїжджаємо, ви завантажуєте мене роботою! Я хочу відпочивати, а не бігати за вашими дорученнями!

– Виходить, ти вважаєш, що я експлуатую тебе? Я думала, що ми сім’я, і ​​маємо допомагати один одному, – з образою вимовила свекруха.

– Це несправедливо! Чому я завжди маю все робити одна? Андрій також міг би допомогти! – обурено вибухнула я.

У цей момент на кухню зайшов Андрій. Він одразу відчув напружену атмосферу:

– Що трапилося? Ви лаєтеся?

– Нічого особливого. Просто твоя дружина вважає, що я її експлуатую! – Поставила руки в боки Тетяна Петрівна.

– Може, варто трохи видихнути та розслабитися, а всі розмови залишити на потім? – запропонував чоловік.

Проте я вже не могла зупинитись, бо злилася все сильніше і сильніше:

– Ні, я хочу це вирішити зараз! Я хочу отримати відповідь на запитання: чому я завжди повинна виконувати одна всю роботу?

– Гаразд, якщо ти так хочеш … Відпочивай, я сама подбаю про все, – пробурчала Тетяна Петрівна.

Я кивнула, але почуття несправедливості не покинуло мене. Я вийшла з кухні, залишивши Андрія та Тетяну Петрівну розбиратися між собою.

Наступного дня я прокинулася рано, та вирішила вийти на вулицю, щоб подихати свіжим повітрям, і зібратися з думками.

На ґанку я побачила Андрія, який сидів з філіжанкою кави, й дивився на світанок.

Чоловік помітив мене і, збентежено посміхнувшись, промовив:

– Доброго ранку. Як спалося?

– Не дуже. Мені здається, я вчинила неправильно вчора, – я присіла поряд із чоловіком.

– Ти мала право висловитись. Мама, дійсно, іноді перегинає палицю.

– Знаєш, я просто хочу, щоб мене хоч трохи поважали, й щоб мої бажання враховувалися, – розвела я руками.

– Я розумію. Ми вчора поговорили з мамою на цю тему, – поділився зі мною Андрій.

– Дякую. Я рада, що ти мене зрозумів. Я не стільки не хочу щось робити, я більше не хочу, щоб Тетяна Петрівна стояла наді мною, як конвоїр…

Ми посиділи ще трохи на ґанку, насолоджуючись тишею раннього ранку. Трохи підмерзнувши, я вирішила зайти в хату.

Тетяна Петрівна вже готувала сніданок на кухні. По будинку розходився приємний аромат млинців.

Свекруха побачила мене і, підійшовши, лагідним голосом промовила:

– Вибач мені, будь ласка. Я не хотіла тебе образити. Просто я звикла все контролювати.

– Вибачте і ви мене за різкість. Просто іноді хочеться трохи відпочинку, – зніяковіло відповіла я.

Нашим вибаченням одна перед одною ми завершили цей невеликий конфлікт. Ми зі свекрухою домовилися, що більше спілкуватимемося, і будемо враховувати бажання одна одної.

Я пишаюся нами, бо ми змогли залагодити конфлікт, та стати зі свекрухою справжніми друзями. А могло ж бути все по іншому, якби свекруха не була мудрою жінкою! Ви зі мною згодні?

КІНЕЦЬ.