Цього року зима вперто не хотіла наставати. Весь грудень тривала золота осінь, з дощами і туманами і святкового настрою не передбачалося. Але вранці 31 грудня природа піднесла справжній подарунок – місто було оповите ажурною білою ковдрою, і температура за вікном помітно знизилася.

Настала довгоочікувана зима, та, з якою багато хто асоціює Новий рік, чарівний перехід з одного року в інший, казку, диво, у яке вірять усі, але лише деякі можуть у цьому відкрито зізнатися.

Валентина милувалася великими пушинками, що граціозно кружляли в плавному танці, і посміхалася, хоч щось змогло потішити її в цей день. Валя точно знала, як відзначить Новий рік. Приготує кілька салатів, перекладе їх у маленькі вазочки – з розрахунку на одну людину, наповнить глечик соком… І дивитиметься який-небудь фільм, доки не почнуть злипатися очі.

Валі було лише тридцять років, але їй і на думку не спало піти кудись у перукарню, до манікюрниці або вирушити до крамниці – за новим вбранням. Для чого витрачати зайві гроші? Все одно вона зустріне свято на самоті, наодинці з собою.

Усі її подруги заміжні давно. Можна було, звісно, напроситися до якоїсь із них у гості, але Валя відчувала, що ніхто з приятельок особливо цьому не зрадіє. Новорічна ніч – справа така. Хтось захоче спати одразу після опівночі, а тут треба розважати гостю, в душі з нетерпінням чекаючи, коли ж вона піде.

Працювала Валентина в поліцейській дільниці, і як завжди, 31 грудня їй випало чергувати. Так відбувалося вже не перший рік. Малося на увазі, що їй поспішати нікуди. Інші ж співробітники, обтяжені сімейними узами, поспішали по магазинах, купували продукти і подарунки своїм рідним, супроводжували дітей на дитячі свята в школі. Тож ярмо нести залишилися двоє – Валя і Олександр Пилипович – шістдесяти років, який теж був самотнім, нещодавно розлучився з дружиною.

Після свят журналісти зазвичай обдзвонюють екстрені служби – швидку допомогу, поліцію, щоб дізнатися, які цікаві випадки сталися за ці дні. І треба сказати, майже завжди їхні очікування виправдовуються. У всякому разі, Валя не пам’ятала жодного Нового року без пригод.

Взяти хоча б минуле свято, коли на околиці міста щось не поділили дві маргінальні особистості, і один безхатько у пориві почуттів відкусив іншому ніс. На щастя, історія закінчилася благополучно, медики пришили страждальцю частину тіла, якої не вистачало, і чоловік став виглядати чи не краще, ніж раніше. Але «місцева сенсація» кореспондентам була забезпечена.

І цього разу без пригод не обійшлося. Зранку пролунав дзвінок – біля дитячої поліклініки на санчатах лежить немовля. Ось уже дві години до нього ніхто не підходить. Дитина плаче, поруч зібралися жалісливі матусі з дітьми, але що робити з крихіткою – незрозуміло. Схоже, до нього ніхто так і не прийде.

Ваяя та Олександр Пилипович переглянулися.

— Валентино, з’їзди ти, – запропонував Пилипович, – Я вже навіть забув, як таких маленьких на руках тримати.

Валя про себе подумала, що їй і зовсім не доводилося возитися з немовлятами, але не стала заперечувати, просто мовчки кивнула.

Під’їжджаючи до поліклініки, вона марно озиралася, намагаючись відшукати очима натовп матусь. Біля входу нікого не було. Виявилося, немовля занесли всередину – і правильно зробили, мороз посилювався, до ночі обіцяли мінус п’ятнадцять.

У кабінеті педіатра дитину роздягнули. Ним виявився гарненький хлопчик місяців чотирьох, судячи з огляду – цілком здоровий. Звичайно, йому не сподобалося кілька годин лежати нерухомо – він плакав і, схоже, був голодний.

Лікар і медсестра показали Валі, що виявили в пелюшках. Це були: записка матері (у ній вона відмовлялася від немовляти), і телефон, за яким, вочевидь, слід було зателефонувати – номер був обведений червоним чорнилом.

— І куди його, такого крихітку? – запитала літня педіатриня, – У дитячому стаціонарі, куди зазвичай відмовників возять, зараз карантин, усіх малюків розібрали по домівках, туди і їхати не варто. Будинок маляти у місті давно закритий.

— Спробую зателефонувати у відділ опіки, – Валя стала набирати номер.

Але, вочевидь, і там усі співробітники заздалегідь почали святкувати Новий рік, бо слухавку ніхто не брав.

— Гаразд, я його забираю із собою, – вирішила Валя, – Спробую з’ясувати, чий він.

У поліцейській машині немовля продовжувало заливатися плачем, і Валя попросила водія пригальмувати біля продовольчого магазину, щоб купити дитяче харчування і пляшечку з соскою. На роботі були і електрична плитка, і чайник.

Пилипович так і охнув, коли Валя передала йому немовля і почала готувати суміш. Видно було, що дитина дуже голодна – вона не задовольнилася однією пляшечкою, почала вимагати ще. Довелося готувати «добавку».

А поки Валя займалася малюком, напарник намагався додзвонитися за номером із записки, але кожна спроба залишалася марною.

— Знаєш що, Валенько, – нарешті не витримав Пилипович, коли дитина голосно розкричалася в момент дзвінка на службовий номер, – Забирай крихітку додому. Йому там буде краще, ніж тут.

— А чергування як же?

— Я зараз викличу Сергія Галицького, він тебе підмінить. Не хвилюйся, впораємося. Все одно, якщо немовля буде тут, ні ти, ні я спокійно працювати не зможемо.

Проти цього важко було що-небудь заперечити. Валя викликала таксі і за чверть години разом із хлопчиком була вже у себе вдома. Дитина спала. Зручно влаштувавши її на ліжку, обклавши подушками, Валентина «сіла на телефон», щоб спробувати з’ясувати – чиє це немовля, хто так жорстоко розпорядився його долею.

Номер, зазначений у записці, офіційно ніде не був зареєстрований, навіть в банках. А у зв’язку з передсвятковою метушнею надія, що немовля вдасться кудись влаштувати найближчими годинами – просто танула, як дим.

Схоже Валі залишалося одне – залишити його на новорічну ніч у себе.

Жінка подумки чортихнулася. Уже давно вона вирішила ні до кого не прив’язуватися, нічию долю не брати близько до серця. З того самого дня, як сама, ледь закінчивши школу, пішла до хлопчика, в якого закохалася без памʼяті. Він був дуже гарний, на все мав свою думку, товариші вважали його зарозумілим, але Валя завжди слухала Костю, відкривши рота.

Оселилися вони в його бабусі. Сім’я Валентини, глибоко ображена її вчинком, практично перервала з нею стосунки. Роби що хочеш, і сама неси за це відповідальність. А Костю виховувала мама – нервова, скандальна особа, і він із нею вкотре посварився. Пішов до старенької і Валю забрав із собою.

Костя не вчився і офіційно не працював, час від часу підробляв в інтернеті, але ці доходи були невеликі і вкрай ненадійні. Він робив на замовлення сайти, але не був професійним програмістом, та й обтяжувати себе, витрачати багато часу не любив, тому замовники найчастіше залишалися не задоволені.

Жили, в основному, на пенсію бабусі. Валя вчилася вести господарство, але все валилося з недосвідчених рук. Вона боялася витратити зайву копійку – раптом грошей не вистачить? Тому варила здебільшого рідкий суп, смажила картоплю. Коли маленька сім’я зовсім почала голодувати, Валя влаштувалася прибиральницею, мила підлогу в під’їзді. Дівчина схудла, виглядала змученою, одяг її зносився.

І якщо раніше Костя ставився до неї поблажливо й лагідно, то тепер дедалі частіше в голосі його звучала відверта зневага. Він шукав вихід із цього незручного становища, і він його знайшов.

На нього поклала око жвава весела дівчина, яка працювала в барі. Вона і Костю туди ж влаштувала.

Дівиця непогано заробляла, і Кості підказувала багато секретиків: що треба робити, щоб начальство залишилося задоволеним, як отримувати більше за інших – молодий чоловік швидко засвоював цю науку. Зрештою, він переїхав до дівчини, а Валі запропонував зібрати речі і повернутися до батьків.

Тут навіть бабуся Кості почала соромити онука. Їй до душі припала тиха Валя, яка дивилася на юнака закоханими очима, а заодно й покірно виконувала всю роботу по дому. Бабуся знала, що сім’я у дівчини сувора, і що Валі доведеться несолодко, якщо вона повернеться туди.

— Залишайся у мене, – запропонувала старенька дівчині, – І в тебе дах над головою буде, і мені веселіше з тобою.

Валя розуміла, що тепер може розраховувати тільки на саму себе. Вона працювала і вчилася, закінчила юридичний коледж, влаштувалася в поліцію. Навколо було багато чоловіків, її ровесників і старших. Симпатичній Валі готові були приділяти увагу, але дівчина, немов назавжди, закрила від усіх своє серце.

У її батьків були дві квартири. Одну з них, трикімнатну, вони розміняли на кілька однокімнатних – для Валі та її молодшої сестри. Валентині дісталася та, що гірша – у старому будинку, на першому поверсі, на околиці міста. Але дівчина була і цьому рада – іпотеку б вона не потягнула. І все ж повертатися вечорами, заходити в похмурий обшарпаний під’їзд було сумно.

Відтоді Валя більше не вірила нікому. Їй здавалося, що будь-який чоловік, до якого вона дозволить собі прив’язатися, тільки скористається її довірою. А потім знайде собі більш підходящий варіант.

Тому Валентина відразу й категорично відкидала всі спроби колег до неї позалицятися. Поступово від неї відстали, називаючи позаочі «Сніговою королевою», і життя стало напрочуд простим… Робота, де Валя намагалася якнайкраще виконати свої обов’язки, і дім, де її ніхто не чекав, навіть кішка. І вона проводила вечори за переглядом фільмів і читанням книг.

Але зараз їй щонайменше добу, найімовірніше, і більше, доведеться провести з цим крихітним створінням, а вона зовсім не вміє поводитися з дітьми! Якраз, коли Валя мучилася питанням – чи впорається вона? – задзвонив телефон. Вона глянула на екран мобільника і мало не підстрибнула. Той самий номер, зазначений у записці, що додавалася до немовляти. Валентина схопила слухавку:

— Так!

— Ви мені телефонували, – сказав незнайомий чоловічий голос.

— Вибачте…, – схаменулася Валя, – Я – співробітник поліції. Ми знайшли сьогодні біля дитячої поліклініки немовля, разом із яким було залишено записку із зазначенням вашого номера. Ви можете пояснити, хто цей малюк? Хлопчик, вік приблизно чотири – чотири з половиною місяці. Вам описати, у що він одягнений?

Валі здалося, що на тому кінці чоловік тихо охнув.

— Не треба перераховувати його одяг, – почула Валентина, – Я знаю, хто цей хлопчик. Скажіть, куди приїхати, я зараз.

Валі нічого не залишалося робити, як назвати адресу. Приблизно за півгодини у двері подзвонили. На порозі стояв високий чоловік дуже приємної зовнішності. Він був одягнений у дорогу куртку і аж ніяк не справляв враження жебрака, який спробував підкинути дитину під стіни казенної установи.

Чоловік здавався дуже схвильованим. Не чекаючи запрошення Валі, він стрімко пройшов до кімнати і нахилився над ліжком.

— Денис, – сказав він без тіні сумніву.

— І хто це? – поцікавилася Валя, – Тобто, хто він вам?

Чоловік розпрямився:

— Здогадатися неважко – це мій син. Але я все-таки сподівався, що ця історія не скінчиться таким чином.

— Можливо, ви поки що мені все розповісте? – запропонувала Валя, – Усе одно, рано чи пізно це потрібно буде зробити. І, звісно, вам доведеться відповісти за те, що сталося. Залишити малюка в безпорадному стані, у мороз…

Чоловік зам’явся:

— Але забирати у вас час у новорічний вечір… Мені ніяково. Напевно, найкраще буде, якщо я просто візьму хлопчика і піду.

Валя усміхнулася:

— Ви ж розумієте, що просто так забрати його не маєте права. Ви зараз викладете мені свою версію, я її перевірю, і якщо все сказане підтвердиться, тільки тоді, можливо, вам віддадуть дитину… І то, я не обіцяю… Органи опіки можуть втрутитися. Кинути немовля – це не жарт…

— Я не знав, що вона так вчинить, – зізнався чоловік.

Волею неволею йому довелося все розповісти.

Олег справді був забезпеченою людиною, мав свій бізнес. Десять років тому він одружився, і сім’я вважалася цілком благополучною. Дружина володіла перукарським салоном, сама завжди сяяла, її стараннями будинок виглядав одночасно елегантним і респектабельним.

Усе сталося торік, коли Наталя поїхала в Карпати – підлікуватися і розважитися. Передбачалося, що подружжя вирушить удвох, але в Олега очікувалося підписання великих контрактів, і свій бізнес залишити він не міг. У результаті Наталя поїхала одна на довгих три тижні.

Олег же з друзями в один із вечорів вирішили «відпочити». Орендували елітну лазню, замовили смаколики. Олег навіть не звернув уваги на те, що друг телефоном домовлявся щодо «дівчаток». Але коли в спекотній сауні з’явилися не менш гарячі дівиці, молодий бізнесмен не встояв. До цього він ніколи не зраджував дружині, а тут… немов біс поплутав, інакше не сказати.

Але найголовніше було те, що руденька смішна дівчина, яку звали Юлькою, йому справді сподобалася. Він узяв її телефон і незабаром зателефонував. Вони почали зустрічатися.

Зараз чоловік каявся, що поставився до цього зв’язку легковажно. Він не збирався кидати Наталю, але не бачив нічого поганого в тому, що «на стороні» у нього буде молоденька подружка.

Однак дівчина влаштувала йому сюрприз, причому досить несподіваний, заставши коханця зненацька. Одного чудового дня вона сказала, що в положенні, і не боїться жодних перевірок. Будь-який тест доведе, що Олег є батьком її дитини. Юля збиралася зустрітися з Наталею і обговорити перспективи. Чи готова законна дружина поступитися їй місцем – адже у Наталі з Олегом дітей немає. Або на утримання дитини бездітне подружжя буде гроші переказувати?

Олег не міг допустити такої зустрічі. Він почав давати Юлі чималі суми, що дають змогу втілити в життя всі забаганки жінки яка носить дитину. Юля постійно виставляла в соціальні мережах світлини вишуканих трапез і нового вбрання.

Олег скрипів зубами – не тому, що йому було не до вподоби марнотратство Юлі, просто він був упевнений, що цим справа не обмежиться, апетити пані зростуть, у майбутньому знадобиться набагато більше грошей, і як тоді приховувати великі витрати від справжньої сім’ї?

У визначений термін на світ з’явився хлопчик. Юля була, звісно, в платній клініці. Малюк був абсолютно здоровий, і навіть у такому ніжному віці виявився так схожий на Олега, що всі питання про батьківство відпали.

До цього часу Юля орендувала житло. Але тепер, звісно, ситуація змінилася. Олег придбав для коханки і сина двокімнатну квартиру в тихому районі, поруч із зеленим парком, де було б зручно гуляти з малюком.

Він був готовий і далі виплачувати гроші Юлі та Денису, а також допомагати їм у всіх інших питаннях. Але між коханцями, врешті-решт, спалахнув скандал. Юля знову зажадала, щоб Олег – або розлучився з дружиною, або ділив доходи між своїми «сім’ями» навпіл. Олег уперше зірвався і порадив молодій жінці стримати запал. Сказав, що далеко не кожен чоловік повів би себе так, як він. Інший сфабрикував би фіктивну довідку про доходи і платив синові символічні аліменти.

Юля вперше бачила оскаженілого Олега. Вона кліпала очима, зрозуміла, що навряд чи чогось ще доб’ється, і сперечатися не стала. Олег думав, що все владналося, але, очевидно, молода жінка задумала вирішити проблему таким ось «оригінальним» способом. Напевно поїхала куди-небудь відпочивати. Шукай її тепер.

— Що мені робити? – тихо запитав Олег, – Валю, я вас благаю… Мені, звичайно, доведеться все розповісти дружині, але тільки б Новий рік зустріти без скандалу. Адже якщо я зіпсую Наталі свято, все обернеться ще гірше.

Ви могли б залишити до другого січня Дениса у себе? Я заплачу за допомогу, принесу все, що потрібно для малюка… Зробіть таку добру справу, га?

Валя тільки головою похитала. Треба сказати, вся ця ситуація не викликала в неї особливого співчуття. Зрештою, навіть якщо дружина поїхала у відпустку, треба пам’ятати про те, що ти – людина одружена і не «клеїти» дівчаток у сауні. З іншого боку – Олег не відмовився допомагати Юлі, готовий був утримувати її та дитину. Та й якщо згадати, як склалася доля самої Валі – чи має вона право дорікати комусь, засуджувати? Адже сама свого часу далеко не була взірцем моральності. Побігла за хлопчиком, який поманив і кинув.

— Добре, – сказала Валя, – Розберіться зі своєю дружиною, я поки нагляну за Денисом. Але сумно думати, що дитину, яка ні в чому не винна, ваша дружина зненавидить через вашу зраду.

Олег винувато кивнув і заквапився:

— Значить, я зараз у магазин… Можливо, вам щось потрібно?

— Мені – нічого, – підкреслено холодно сказала Валя.

Олег повернувся дуже швидко. Валя навіть здивувалася, що в передсвятковий день він так миттєво відшукав усе необхідне. Памперси і дитяче харчування, брязкальця і пляшечки – словом, усе, що може знадобитися для малюка. Крім цього, він привіз фрукти, ігристе, ікру, цукерки, ковбасні та сирні нарізки і багато ще різної смакоти делікатесної.

— Це, щоб вам не нудно було зустрічати Новий рік, – пояснював він, вивантажуючи в кухні вміст важких пакетів.

— Звідки ви знаєте, як я його зустрічаю? – майже огризнулася Валя.

Але коли Олег пішов, на обличчі молодої жінки мимоволі з’явилася посмішка. Уперше за довгі роки це сімейне свято вона зустріне не одна. І вона нічого не мала проти товариства малюка. Він такий милий! Якби життя складалося інакше, можливо, у неї самої була б дитина – причому вже старша за Дениса. А тепер вона возиться з немовлям не дуже вміло, але з такою любов’ю…

Валя приготувала суміш і погодувала малюка, переодягла його, а потім узяла на руки й піднесла до вікна. Показувала йому місто, залите новорічними вогнями. Йшов сніг, летіли великі пластівці. Денис посміхався, немов щось розумів і тягнув рученята ніби назустріч сніжинкам. А Валя з ніжністю притискала до себе маленьке тепле тільце, сльози наверталися на очі.

Якби в неї був такий малюк, вона була б щаслива!

Близько десятої вечора Валентина вклала дитину спати. І вже коли Денис заснув, довго сиділа поруч із ним, тихенько наспівуючи йому колискові пісеньки. Вона згадувала своє дитинство, ту безтурботну пору, коли разом із сестрою жила в рідній домівці і майбутнє здавалося таким простим і ясним.

Спогади перервав неголосний стукіт у двері. Варю це здивувало – чому постукали, а не подзвонили? Потім, коли вона пішла відчиняти, то подумала, що так навіть краще. Гучний звук міг би розбудити хлопчика. Але хто її міг відвідати так пізно? Зазвичай до Валі заглядала тільки сусідка з якимись дрібними проханнями. Але зараз час зовсім невідповідний і тітка Галя знала, що Валентина на чергуванні має бути…

На порозі стояв Олег. Він здавався ще більш розгубленим і приголомшеним, ніж раніше.

— Можна мені увійти? – запитав він.

— Тільки тихіше, Денис уже спить, – пошепки сказала Валя.

…Вони сиділи в кухні, Валентина поставила чайник, заварила і налила чай. Але не одразу Олег зібрався з силами і почав свою невеселу розповідь.

Поїхавши від Валі, він одразу вирушив на квартиру до Юлі. Хоча припускав, що вона виїхала з міста – купила якийсь тур і вирушила зустрічати Новий рік у теплі країни. Але дійсність перевершила його очікування.

У вікнах горіло світло, а коли Олег подзвонив, двері йому відчинила незнайома пара. Видно було, що люди щойно заїхали. Виявляється, Юля продала їм квартиру і відбула в невідомому напрямку. Ясно, що вона добре постаралася «замести сліди», і тепер відшукати її буде не так просто.

Донезмоги засмучений Олег ламав голову над тим, як тепер вчинити. Він вирішив зайти в кафе, випити чашку міцної кави і, не поспішаючи, все обміркувати. До півночі він встигав би додому за будь-якого розкладу. До того ж не сумнівався, що Наталії зараз там немає – вона збиралася заїхати провідати матір. Олег знав, що вона затримається у тещі надовго, як це було завжди.

Йому хотілося побути на самоті, тому він пройшов у напівтемний куточок, зробив замовлення і сидів, занурившись у свої думки. Але раптово звернув увагу на пару, що розташувалася за столиком неподалік. Чоловіка він не знав, зазначив лише, що той шатен і одягнений у дорогий костюм. Але жінка… Він не зводив із неї очей, бо це була його Наталя.

Дружина та її супутник явно були близькими знайомими. Це відчувалося в усьому – і в тому, як вони сміялися, і як торкалися одне одного, і як невимушено розмовляли. На столику жевріли запалені свічки, а офіціант, що догідливо схилився, запитував, коли подавати гаряче.

Олег квапливо встав. Щоки його горіли. Сподіваючись, що солодка парочка не помітить його, він розплатився і пройшов до виходу.

Удома він уперше в житті відкрив ноутбук дружини. Наталя знала його педантичність, і не подбала про складний пароль. Тому він без зусиль зміг познайомитися з її листуванням. Олег читав повідомлення і не міг отямитися. Виявляється, роман у Наталі тягнувся вже понад рік.

Як зрозумів Олег, його дружина познайомилася зі своїм майбутнім коханцем у перукарському салоні. Пристрасть спалахнула відразу. Але Наталя не побажала кидати сім’ю – їй це було просто невигідно. Чоловік – відомий бізнесмен, удома вона всім забезпечена. Коханець – чиновник середньої ланки. Щоправда, він молодий, гарний собою, був в захваті від неї, але міняти забезпечене життя – на набагато скромніше, Наталка не збиралася.

Проте, вона на багато що була готова заради свого друга. Наприклад, коли вони їздили на курорти (у листах Наталя зізнавалася, що спеціально вибирала час, коли Олег не зміг би супроводжувати її), жінка брала на себе всі витрати.

Судячи з усього, парочку ситуація, що склалася, повністю влаштовувала, Наталя не сумнівалася, що їй і далі вдасться приховувати від чоловіка існування коханця.

Олегу здалося, що світ для нього звалився. Потрібно було тільки зрозуміти, що робити далі, все обміркувати. Він згадав, як познайомився з Наталею. Це не був випадковий вибір багатого чоловіка, якому сподобалася ефектна блондинка. Олег із дружиною приблизно ровесники, зустрілися на вечірці в інституті. Наталка виявилася подругою його однокурсниці.

Дівчина стала для Олега першим коханням. Він зворушливо залицявся до Наталії. Тоді він ще не міг дозволити собі подарувати коханій розкішний букет, але довго вибирав найкрасивіші квіти з тих, які були йому по кишені. А медовий місяць вони провели на турбазі, і це був прекрасний час – засмагали до чорноти на пляжі, на спір перепливали річку, вечорами співали пісні під гітару з новими друзями.

Наталя була поруч з Олегом усі ці роки, коли зростало його багатство, ставало міцним становище в суспільстві. Вона завжди супроводжувала чоловіка на заходах, і він пишався дружиною – вродлива, ефектно одягнена, тримається з великою гідністю.

Коли в житті Олега випадково з’явилася Юлька, він почувався винним перед дружиною. І, якби не Денис, давним-давно порвав би з нею. Мало того, вибравши слушну хвилину, він хотів зізнатися Наталі – розповісти їй, що сталося, попросити вибачення. І вже, звісно, він не збирався ніколи більше її зраджувати.

Дружина ж у подібній ситуації повелася зовсім інакше. Вона хотіла і далі насолоджуватися товариством свого молодого друга, і планувала тримати цей факт від чоловіка в таємниці. Ось цього Олег не міг пробачити.

І тепер він хотів одного – оформити розлучення, забрати до себе Дениса і самому виховувати його.

— Може, ще помиритеся? – обережно запитала Валя, – І дружина ваша полюбить хлопчика. Такий гарний хлопчина. Мене він просто зачарував.

Олег відволікся від невеселих думок.

— Послухайте, але ж скоро вже Новий рік, – сказав він, – Може, вип’ємо ігристого? І загадаємо, щоб наступний рік не приніс нам таких втрат і розчарувань, які вже довелося пережити.

— Давайте, – погодилася Валя, – Ви ж стільки всього принесли! Одній мені цього не з’їсти й за місяць.

Вона розклала частування по тарілках, а Олег відкрив пляшку.

— Сьогодні ви весь вечір присвятили мені, – сказав він, – Мені і моєму синові. Важко висловити, наскільки я вам вдячний. Але мені дуже хотілося б дізнатися що-небудь і про вас.

— Та мені, власне, нічого розповідати, – Валя махнула рукою, – Життя просте і не дуже складне. Як у всіх. Заздрити нічому, але й особливо скаржитися теж не доводиться.

— І все ж, розкажіть, – попросив Олег, – Ви сьогодні буквально врятували Дениса, який замерзав на вулиці, а я знаю тільки ваше ім’я…

Валя сама не помітила, як повідала Олегу всю свою історію. Як перше кохання розбило їй серце, і відтоді вона ні до кого не може відчувати сильних почуттів. Костю відтоді вона не бачила і, працюючи в поліції, навіть не намагалася навести про нього довідки.

— Яка іронія, – підсумував Олег, – Доля звела під Новий рік чоловіка і жінку з розбитими серцями. Але що ж нам залишається робити? Тільки заліковувати рани, якось намагатися знову стати на ноги.

— Ну, моя рана, напевно, вже загоїлася – адже минуло стільки років. А вам знову зібратися з силами буде не так уже й важко. Адже є заради кого – у вас такий чудовий синочок. Знаєте, він сьогодні…

Валя розповідала про те, як поводився малюк, і Олег мимоволі замилувався нею. На його погляд молода жінка була дуже красива. Але найбільше приваблювала її щирість. Коли він розповідав їй удень про себе – вона розсердилася на нього за Юльку, за всю цю історію. А зараз вона зі справжньою ніжністю говорила про його сина.

Ось так, за розмовами, вони і провели новорічну ніч. Потім Олег попросив Валю подивитися ще трохи за хлопчиком, поки він з’їздить додому і вирішить все з дружиною. На його подив, обійшлося без скандалу. Подумавши, Наталя погодилася дати йому розлучення, а він прийняв ті умови, які стосувалися розподілу майна.

Але найголовніше – тепер Олег у душі знав, хто має замінити Денису матір. І він пообіцяв собі, що доб’ється не тільки руки Валентини, а й серця.

Нехай не так просто і не дуже швидко йому це вдалося, але Олег дотримав свого слова…

КІНЕЦЬ.