Нещодавно я стала свідком дуже цікавої ситуації в супермаркеті, яка змусила мене захотіти аплодувати одній жінці стоячи.

Я зайшла в магазин за продуктами. Біля каси в черзі переді мною стояла молода мама з сином та літня жінка.

Жінка з дитиною придбала небагато: молоко, кілька яблук, йогурт, гречку та хліб. Вона склала покупки в два пакети й передала їх синові.

Хлопчик виглядав років семи-восьми. Мабуть, літня жінка вирішила, що мама дала пакети дитині лише на мить, поки сама розрахується.

Але пакети залишилися в руках хлопчика. Це викликало в літньої жінки обурення, і вона голосно висловилася:

— Як ви можете називати себе матір’ю?

Рідна мама ніколи б так не вчинила! Ви, напевно, мачуха! Самі йдете з порожніми руками, а дитині пакети тягнути! У вас совість є? Ганьба!

Мені ця сцена здалася неприємною. Я не люблю конфлікти, а тут ще й літня жінка втручається в чужі справи й починає повчати.

Адже це зовсім її не стосувалося.

І тут мама хлопчика повернулася до неї й абсолютно спокійно відповіла:

— Вибачте, але я виховую сина, який одного дня допоможе вам донести важкі пакети до будинку, проведе вас через дорогу, відкриє перед вами двері чи поступиться місцем.

Я хочу, щоб мій син виріс справжнім джентльменом. Я розумію, що такі риси зараз рідкість, але, будь ласка, не заважайте мені цього досягти.

Літня жінка замовкла, а я ледве стрималася, щоб не почати аплодувати цій мамі просто там, у черзі.

КІНЕЦЬ.