Жив собі чоловік, і була в нього дочка. Дівчина росла гарною, але до роботи не мала ні охоти, ні вміння. Якось придивився до неї один чоловік.

Дівчина йому сподобалася, тож прийшов із сином свататися. Батьки, давши гарне придане, лише журилися: «Як же наша дитина житиме на новому місці? Вона ж нічого не любить робити, та й не вміє».

Перші кілька днів у новій сім’ї невістці нічого не казали. На четвертий день її покликали на обід. Усі зайшли до хати, а батько чоловіка питає:

– Хто що сьогодні робив?

Кожен почав розповідати про свою роботу, лише невістка мовчала.

– А ти, доню, що робила? – запитав свекор.

– Лежала, – відповіла вона.

– Ну, хто працював, сідайте за стіл, – сказав господар, – а ти, доню, лежи далі.

На другий день невістка принесла води. Свекруха кличе всіх на обід, а свекор знову питає:

– Хто що робив?

Свекруха каже:

– Невістка воду принесла.

– Тоді дайте їй кухоль води, нехай п’є, – відповів свекор.

Пообідали, і всі знову взялися до роботи.

Третього дня свекруха пішла доїти корову, а невістка пішла за нею. На обід свекор знову запитує:

– Хто що сьогодні робив?

– Ой, невістка корову видоїла, – похвалила свекруха.

– Тоді дайте їй глечик молока, нехай п’є, – сказав господар.

Невістка зрозуміла, що в цій родині без роботи довго не проживеш. Почала вона питати у свекрухи, що можна зробити. А роботи в господарстві вистачало: і зварити, і поприбирати.

На четвертий день свекор знову питає:

– Хто працював, сідайте їсти.

Цього разу й невістка сіла за стіл, бо заслужила обід своєю працею.

Через кілька днів батько вирішив провідати доньку й дізнатися, як їй живеться. Прийшов і побачив, як дочка працює у дворі. Сів і здивувався. А вона нахилилася до нього й пошепки каже:

– Беріть, тату, ніж і ріжте цибулю, бо тут так заведено: хто не працює, той не їсть.

Хто не працює, той не їсть. І це справедливо.

КІНЕЦЬ.