Ми з Вадимом одружені кілька місяців. Я вважаю наш шлюб досить міцним з багатьох причин. Але найголовніше з них – це робота Вадима.

Він працює вахтовим методом і на довгі періоди виїжджає у відрядження. З цієї причини всі можливі побутові проблеми навіть не встигають виникати. Як тільки ми починаємо трохи дратувати один одного, він одразу ж виїжджає.

Але в такій роботі є й інша сторона медалі. Коли він знаходиться вдома у відпустці, йому постійно немає чого зайнятися. Я ж увесь день на роботі, взяти відпустку на кілька місяців я не можу. Тому зазвичай у перші кілька тижнів після свого приїзду він виконує всі домашні справи, а потім починає маятися.

Але на щастя в нашому місті живе його мама, моя свекруха. Тож часто вдень він їздить до неї – чимось допомагає, вони разом п’ють чай та проводять час. Моя свекруха пенсіонерка, їй теж робити особливо немає чого. Інша на моєму місці, можливо, ревнувала б. Але мені так навіть краще. У чоловіка є заняття,та й мама його завжди нагодує – мені готувати менше. При цьому я його ніколи не змушую кудись їхати, він усі рішення приймає сам.

Якось раз недавно я опинилася у свекрухи в гостях – мені потрібно було почекати сеансу у лікаря, який якраз був поруч з її домом. Ми, як зазвичай, поспілкувалися. І ось у якийсь момент вона завела тему постійних приїздів її сина до неї посеред білого дня.

– Марина, ти давай якось припини з тим, щоб постійно відправляти мого сина до мене, – раптом сказала вона.

– Анна Петрівна, це я його відправляю? Просто йому нудно вдома, поки мене немає, ось він і їздить до вас. Наскільки я знаю, він, навпаки, допомагає вам, да й розважає теж. А ви що, не хочете свого сина частіше бачити? – уточнила я.

– Хочу, звичайно, але не за таку ціну. Він мені допомагає по дрібницях, а то їсть за трьох. Я не встигаю йому тут обіди готувати, поки ти на роботі. Сама я взагалі харчуюся як пташка. А з його вічними приїздами в гості з кухні не виходжу. Тож при нагоді поговори з ним, будь ласка, – попросила вона. Я пообіцяла обговорити з чоловіком це питання, але успішно забула про це. Можливо, тому що я дійсно не бачила в цьому великої проблеми. Ну і не те щоб я ігнорувала прохання Анни Петрівни. Просто дійсно як назло вирвалося з голови.

І ось через пару тижнів уже ми з Вадимом вирушили в гості до його мами. Мило пообідали, обговорили все на світі. Це було неділя, і в кінці нашої зустрічі Вадим, як зазвичай, нагадав, що наступного дня прийде знову.

– Ну все, мам, ми поїдемо. Напевно, вже надоїли тобі. Завтра я близько дванадцяти заїду, як зазвичай, – доповів він.

– Так, синочку, буду тебе чекати. Я й кекси якраз збиралася готувати, – ласкаво відповіла Анна Петрівна. І тут я різко згадав про нашу з нею розмову. Вона так просила мене відбити сина від походів до власної матері, а тепер була готова приймати його з розпростертими обіймами. Мало ли, може щось змінилося? Так чи інакше, я вирішила підняти цю тему, не відходячи від каси, поки ми всі були разом.

– Анна Петрівна, а може, Вадим не буде вас утруднювати? Пам’ятаєте, ми з вами обговорювали, що вам і так важко постійно готувати? Дорогий, залишайся завтра вдома, я тобі якісь заняття придумаю. А мама нехай відпочине, – оголосила я.

– Маріно, ну що ти таке кажеш? Чи може мій син мені наскучити? Це ж не для чужої людини готувати, а для своєї кровинки. Приїжджай, Вадимулько, о котрій тобі зручно, – почала принизуватися до сина свекруха.

Я прям озадачилася. Адже не могло ж мені здатися. Вона сама особисто з абсолютно іншою інтонацією ще пару тижнів тому просила мене вжити щось. Тепер же виставила все таким чином, що вона рада приймати сина скільки завгодно, а я йому ніби пропоную зайвий раз не їхати до матері. Моєму внутрішньому обуренню не було меж.

– А навіщо ти хотіла мене відмовити їхати завтра до мами? Ще й обдурила, що це вона сама попросила тебе так сказати, – запитав Вадим, коли ми повернулися додому.

– Ти що, з дуба впав? Ніби мені зайнятися більше немає чого. Це у твоєї мами сім п’ятниць на тиждень. Вона правда попросила мене зробити так, щоб ти не їхав до неї так часто. Просто я забула обговорити це з тобою. А тепер у неї, бачиш, плани змінилися, – роздратовано відповіла я.

– Можна не говорити про мою маму в такому тоні? І який сенс їй плутати карти? – вже більш грубо відповів чоловік. – А, тобто, я брехати можу легко. А ось твоя мама – в будь-якому разі біла і пухнаста, так? – вигукнула я.

Вадим нічого не відповів, просто пішов в іншу кімнату, голосно хлопнувши дверима. Наш з ним конфлікт розчарував мене ще більше. А найголовніше, я все никак не могла зрозуміти: чому раптом свекруха так себе поведіла?

Раніше ж все було нормально. Або вона просто зрадила вирішила вставити свої п’ять копійок у наші стосунки і попросту розсварити нас? А може, вона помстилася мені за ігнорування?

У будь-якому випадку, більше не буду піднімати з чоловіком цю тему, щоб не зіпсувати все ще більше. А ось якщо Анна Петрівна посміє мені особисто знову щось висловити, уж тоді я скажу їй усе, що про це думаю.

КІНЕЦЬ.