Лідія Петрівна метушилася, розставляючи на столі святкові страви. Сьогодні для неї був особливий день, їй виповнилося шістдесят п’ять років.

Гостей жінка не кликала: крім дочки та зятя, у неї нікого не було. Почувши гуркіт машини, Лідія Петрівна рвонула до вікна і радісно сплеснула руками:

– Нарешті!

Жінка кинулася до передпокою і, схопивши з вішалки потерту куртку, вибігла за двері.

– Ой, дорогі мої, як я рада, що ви все-таки приїхали! – Лідія Петрівна кинулася до доньки з онуками, й стала по черзі їх обіймати.

– Вітаємо! – Ганна у відповідь усміхнулася, і вручила матері величезний букет троянд.

– Дякую, мої дорогі! – зашарілася жінка. – Проходьте, стіл уже давно накритий.

– Цікаво, що ви запрошуєте нас на нашу ж дачу, – не стримавшись, посміхнувся зять.

Теща нічого не відповіла Руслану, а вдала, що нічого не чула. Справді, щозими жінка проводила на дачі, яку подружжя купували, склавшись грошима.

Гості пішли в будинок слідом за літньою жінкою. Останнім неохоче плентався Руслан. У нього стосунки з тещею не ладналися давним-давно. Він не поважав матір своєї дружини, та вважав її простуватою.

Чоловікові було чому не любити Лідію Петрівну. Йому здавалося, що коли Ганна говорить якісь неприємні речі, вона набирається їх у тещі.

– Твоя мати – недолуга жінка, яка все життя відпрацювала прибиральницею в школі, менше її слухай, – бурчав Руслан після кожної поїздки дружини до тещі.

Тому атмосфера в їхній родині була напруженою. Ганна сердилась на чоловіка, і вимагала поваги до своєї матері.

– Руслане, намагайся тримати себе в руках. Сьогодні особливий день для мами, – тихо шепнувши, Ганна нахилилася до чоловіка.

Руслан зітхнув, намагаючись заспокоїтись. Він розумів, що повинен поводитися коректно, хоча думки про недавні конфлікти через тещу не давали йому спокою.

Лідія Петрівна, помітивши похмуре обличчя зятя, вирішила розрядити атмосферу:

– Руслане, як твої справи на роботі? Сподіваюся, начальство цінує твою старанність? Ти в нас молодець!

Він підняв роздратований погляд на тещу, намагаючись приховати невдоволення:

– Робота йде своєю чергою. Все гаразд.

Ганна, бачачи, що розмова у матері та чоловіка не клеїться, поспішила змінити тему розмови:

– Мамо, ти пам’ятаєш, як ми з тобою ходили в театр минулого тижня? Така чудова вистава!

– Звісно, ​​пам’ятаю! Як забути таку красу! – Лідія Петрівна миттєво пожвавішала.

Руслан байдуже слухав розмову жінок, але внутрішньо продовжував кипіти.

– Я тут книжок із садівництва накупила, – Лідія Петрівна почала розповідати про своє нове захоплення, та згадала про те, що планує розширити город на дачі.

– Чому ви все вирішуєте сама? Чому не питаєте нашої думки? Адже дача належить усім нам!

– Руслане, будь ласка, не починай. Мама просто ділиться своїми планами, – Ганна спробувала втрутитися, боячись, що ось-ось може вибухнути скандал.

– Так, так, я все зрозумів! Ти завжди маєш рацію, а я повинен мовчати й підкорятися! – Руслана вже було не зупинити.

– Зятю, чим я заслужила подібний тон? Я лише поділилася своїми думками, – Лідія Петрівна насупилась.

– Не сваріться! Це свято, відзначимо його спокійно. До того ж на вас дивляться діти, – розгублено попросила Ганна.

– Вибачте, але я більше не можу перебувати тут. Мені треба вийти провітритися. Якщо ти не вийдеш із дітьми за пів години, я поїду один, – Руслан різко підвівся з-за столу.

Жінці нічого не залишалося, як підкоритися вимогам чоловіка і, забравши дітей, поїхати разом із ним додому.

Всю дорогу додому він бурчав і нарікав на те, що теща на їхній дачі сама собі господиня.

– Взагалі мама теж має право там командувати, – відповіла Ганна.

Чоловік продовжував стверджувати, що Лідія Петрівна не зважає на них, і не знає жодних кордонів.

Цього дня про тещу більше не заходило. Ганна всю ніч поверталася з боку на бік, думаючи над тим, що робити, і як розв’язати питання взаємин між чоловіком та матір’ю.

Вранці Ганна застала Руслана на кухні, він збирався на роботу, та пив каву.

– Ти вже прокинувся? – спитала вона, сідаючи поряд.

Питання було риторичне, але їй треба було з чогось розпочати розмову з чоловіком. Руслан кивнув, але дивився у вікно.

– Я не можу більше терпіти це, – несподівано промовив чоловік. – Твоя мама постійно втручається у наші справи. Вона вирішує все за нас, а ми маємо просто погоджуватися…

– Що поганого мати зробила? Все твоє невдоволення через дачу? Вона просто хотіла допомогти…

– Допомогти? – обурився він. – А як щодо того, щоб спитати нашу думку?

Ганна мовчала, розуміючи, що сперечатися з чоловіком марно. Вона знала, що Руслан має рацію, але не хотіла загострювати ситуацію.

– Я не хочу, щоб ти їздила до тещі без мого дозволу! – впевнено заявив він. – Нехай вона спочатку навчиться поважати нашу думку.

– Руслане, вона моя мама! Я не можу просто відмовитись від неї, – обурилася жінка.

– Ти вибираєш між мною та нею? – спитав він, холодно дивлячись на дружину.

– Ні, Руслан, я не вибираю. Просто прошу зрозуміти, що мама для мене важлива, – Ганна опустила голову, сльози навернулися на очі.

Руслан мовчки підвівся з-за столу і пішов в іншу кімнату, залишивши жінку наодинці зі своїми думками.

Ганна задумливо дивилася в стіну, розуміючи, що тепер їй доведеться відвідувати матір тишком-нишком.

Вона розуміла, що порушує його заборону, але не могла обірвати всі зв’язки з рідною матір’ю.

– Аня, як я рада тебе бачити! Чому ти так довго не приїжджала? – Затараторила Лідія Петрівна. – Усі відмовки якісь були…

– Мамо, у мене були важливі справи, та й діти хворіли, – ухильно промовила жінка.

– Щось не так? Ти виглядаєш засмученою, – Лідія Петрівна уважно подивилася на дочку.

Ганна повільно опустилася на диван і важко зітхнула.

– Мамо, у нас з Русланом відбулася серйозна розмова. Він заборонив мені приїздити до тебе без його дозволу.

– Що? Чому він так вирішив? – оторопіла Лідія Петрівна.

Ганна стисло розповіла матері про недавній конфлікт і про те, як Руслан почувається ущемленим.

– Мамо, я не знаю, що робити. Я не хочу віддалятися від тебе, але й Руслана не хочу втратити…

– Аня, я розумію, як тобі важко! – Мати взяла дочку за руку. – Але, можливо, варто поговорити з ним ще раз? Спробувати пояснити йому, наскільки важливе для тебе наше спілкування?

– Мене він може скільки завгодно не любити, я й не прошу, але забороняти тобі зі мною спілкуватись – це вже перебір!

Ганна кивнула, хоча всередині все стискалося від страху перед майбутньою розмовою. Жінка повернулася додому пізно увечері. Чоловік чекав її у вітальні, обличчя його було похмурим.

– Де ти була? – спитав він, не зводячи погляду.

– Я їздила до мами! – Ганна зробила глибокий вдих.

– Що? Після того, що я сказав? – Руслан різко підняв голову, і зневажливо глянув на дружину.

– Слухай, я не могла залишити її одну. Вона переживала через нашу з тобою сварку…

– Ти розтоптала мою довіру, Ганно. Я просив тебе не їздити до неї без мого дозволу, – Руслан підвівся, його голос став жорстким.

– Пробач мені, але я просто не могла вчинити інакше…

Він пройшов повз дружину, прямуючи до виходу. Йому потрібен був час, щоб прийти до тями.

Після цієї розмови атмосфера в будинку сильно загострилася. Хоча Руслан та Ганна намагалися уникати конфліктів, але між ними з’явилася холодність.

Діти бачили, що батьки практично не спілкуються, і переживали з цього приводу. Якось увечері, коли Руслан повернувся з роботи, Ганна підійшла до нього із заплаканим обличчям:

– Руслане, я думаю, нам треба поговорити. Я розумію, що ти відчуваєш. Мама дійсно іноді буває нав’язливою, але вона любить нас і хоче допомогти.

– Можливо, ми зможемо знайти компроміс? Я можу їздити до мами з дітьми, тобі необов’язково приїжджати.

– Напевно, ти забула, що ця дача й моя теж?! – процідив крізь зуби чоловік.

– Ти можеш бути там зрідка…

– Я взагалі не хочу там бувати, – пробурчав він. – Слухай, я знайшов вихід: нехай твоя мати викупить у мене частку!

– Я озвучу мамі твою пропозицію, – пообіцяла жінка.

Цього ж вечора вона зателефонувала матері, та озвучила слова чоловіка. На її подив, мати погодилася.

– Я й у тебе хочу викупити, – приголомшила доньку мати.

Через два тижні Лідія Петрівна стала одноосібною власницею дачі, і зять перестав до неї їздити. А донька не могла собі цього дозволити, бо, попри все, вона її любила.

Вона з дітьми часто навідувала матір. Чоловік нервував, але ультиматумів більше не ставив. А Ганна запідозрила, що у неї чоловік заздрісний, та ще й жаба його частенько душить, чого раніше вона не помічала. Можливо, у нього тільки до тещі такі “почуття”?

КІНЕЦЬ.