– Якщо Настя не вступить на бюджет, нам доведеться затягнути пояски, Вероніко! – сказав якось увечері Ігор своїй дружині, коли вона сиділа з ноутбуком у вітальні.

– Нам? – Здивувалася вона цьому узагальненню.

– Так! Ми ж сім’я, як-не-як!

– Слухай, я все розумію, звичайно, Ігорю, але платити за її навчання я не збираюся! Я й так намагалася всіляко знайти усілякий контакт із твоєю дочкою, але якщо вона не хоче мене сприймати як матір чи бодай як твою дружину, то я тут нічого не можу вдіяти! Вона так само намагається мене всіляко дратувати своїми випадами, я це терплю, звичайно, але на терпінні все і закінчується!

– Тобто ти…

– Тобто я жодної копійки не витрачу на її освіту! – заявила Вероніка чоловіку. – Спочатку нехай навчиться поважати старших, а потім вже поговоримо про все інше!

– Але, люба, я стільки зусиль доклав, щоб ми всі стали однією сім’єю, якщо ти її ось так відштовхуватимеш, відмовишся за навчання платити, тобто додавати мені, то вона, можливо, взагалі ніколи не піде з тобою на нормальний контакт! – Заступився за свою дочку Ігор.

– Серйозно?! – уїдливо посміхнулася дружина. – А я що, купувати цей контакт маю?

– Ну… Ні! Але…

– Ось! Якщо ні, то, ні! Розмова закінчена! – Відповіла Вероніка, знову занурюючись в якесь відео на екрані ноутбука.

– Не роби так, будь ласка! – Не дав Ігор дружині продовжити перегляд.

– Як? – Знову ставлячи на паузу відео запитала вона.

– Ось так! Не уникай розмови!

– А про що ти ще хочеш поговорити, Ігорю? Продовжувати перетирати кісточки одній і тій же темі, намагаючись дійти якогось рішення? А скільки можна? Я втомилася просто!

– Почала обурюватися Вероніка.

– Я п’ять років намагаюся з твоєю дочкою порозумітися, чимось її зацікавити, а вона що? Тільки пирхає, огризається та грубить! Причому твої слова вона теж повз вуха пропускає!

– Зрозумій, вона втратила маму…

– Вона її не втрачала, не треба тут трагедію робити, її мати просто поїхала з якимось мужиком за кордон!

– А це не одне й те саме? – здивувався Ігор. – Я ось теж вважаю, що Олени просто більше немає.

– Ось ти ще поплач давай! Я ще могла б зрозуміти, якби Настя почала скидатися на цю тему, але ти комедію не влаштовуй тут! Або що, скучив за колишньою своєю? – Вероніка почала вже злитися на чоловіка за його м’якотілість стосовно теми колишньої дружини та дочки.

– Просто Насті довелося дуже нелегко, коли Олена нас покинула, і я…

– Так-так-так! Ти мені це тисячу разів розповідав, Ігорю! Але за чотири роки я вже не можу слухати про твою колишню! Я тобі це вже не раз казала, але, мабуть, до тебе не доходить!

– Вибач, Вероніко… — сумно сказав він.

Дружина тільки-но зняла відео з паузи, як Ігор знову заговорив, і їй знову довелося перервати перегляд.

– Але Насті зі вступом треба буде все одно допомогти та з оплатою, якщо знадобиться!

– Сам із цим розбирайся! – намагаючись придушити у собі всі негативні емоції, відповіла Вероніка чоловіку.

– Але ж ми сім’я… Вона так тебе ніколи мамою не визнає…

– Мамою? Що? А я хоч раз казала, що хочу бути її матір’ю? Щось я такого не пригадаю, Ігорю! Ти свої фантазії на мене не перекладай, будь ласка! У твоєї недбайливої ​​дочки є мати, і це, на щастя, не я!

– Як ти можеш бути такою безсердечною, Вероніко? – обурився він.

– Слухай, дочка твоя вже доросла, їй місяць тому виповнилося вісімнадцять років! Вона закінчила школу вже! Я не збираюся з нею сюсюкатися, як п’ять років тому! Хоча вона й тоді була не подарунком, але тоді це все можна було списати на перехідний вік, встановлення характеру тощо, а зараз це вже доросле хамло!

– Не говори про неї так! Вона гарна дівчинка! Вона…

– Дівчинка? Та ця кобила мені машину розбила рік тому! Дівчинка! – Крикнула Вероніка, тому що вже не могла стримувати в собі негативні емоції. – Ти довго її в дупу цілуватимеш? Все, чого б вона не захотіла, ти їй купуєш…

– Загалом не все! – Заперечив Ігор.

– Ах так! На новий айфон тобі грошей не вистачило, а я стала ще злішою мачухою, бо не додала! – Усміхнулася вона.

– До речі, про це…

– Та я взагалі ні про що зараз не хочу більше говорити! – перебила його дружина. – Ти не бачиш, що я зайнята? Що я працюю?

– Я бачу лише, що ти дивишся якесь відео…

– То це по роботі! Навчальне! І мені не до суперечок з приводу твоєї Насті, Ігорю! – сказала вона. – Якщо я одного разу сказала, що не дам грошей їй на навчання, то не дам! Мені за ремонт машини ніхто не повернув, то все! Тема закрита, і більше я говорити про це не маю наміру! – Поставила вона крапку в даній розмові.

Ігор ще щось хотів заперечити, але не став, бо Вероніка знову зняла з паузи відео, перемотала його на початок та продовжила перегляд, інколи конспектуючи щось у блокноті, що лежав поряд на дивані. А на чоловіка демонстративно перестала звертати хоч якусь увагу.

Ігор познайомився з Веронікою вісім років тому, коли його дружина ще не втекла із родини. Вони якийсь час просто спілкувалися по-дружньому, але Вероніці завжди подобалося спілкування з ним, він був дуже ввічливим і завжди намагався поводитися як джентльмен.

Вероніка ніколи не претендувала на ближчі стосунки з ним, бо знала, що Ігор людина сімейна. Але коли його колишня дружина Олена втекла зі своїм коханцем, Вероніка підтримувала Ігоря, як могла, і їхня дружба переросла в роман.

Він поступово розвивався, бо Ігор мав ще дочку підлітка, і вони не хотіли травмувати дівчинку ще більше. Вероніка іноді приходила до них у гості, доки батьки Олени не вигнали внучку з колишнім зятем зі своєї квартири, щоб продати її.

І тоді Вероніка запропонувала їм переїхати до неї, оскільки має трикімнатну квартиру, яка залишилася від покійного чоловіка. А вона там живе все одно сама. Та й плюс, вона подумала, що так буде простіше порозумітися з Настею, і їм з Ігорем більше не треба буде зустрічатися крадькома, щоб він не розривався між нею і дочкою. Житимуть як одна сім’я, і ​​поступово все налагодиться.

Тільки от Настя так не вважала. Вона з першого дня зненавиділа Вероніку, бо вважала, що вона хоче зайняти місце її матері. Вона всіляко пакостила в будинку, приводила друзів, коли батько і Вероніка були на роботі, щоб ті їй допомагали роздратувати господиню квартири ще більше.

Ігор намагався як міг згладжувати кути між своїми коханими жінками, але це було дуже непросто. Тим більше він все ще сумував за своєю колишньою дружиною, хоч ніколи в цьому не зізнавався.

Вероніка понад рік вже, як перестала намагатись налагодити стосунки з Настею, бо зрозуміла – це абсолютно безглуздо. Вона терпіла цю малолітню хамку у своїй квартирі лише заради чоловіка, бо бачила, що йому тяжко.

Але коли Настя вкрала у неї ключі від машини, яку Вероніка тільки купила собі, і розбила її вночі у дворі, Вероніка її хотіла викинути з дому. Їй вже було не до жалощів.

Але Ігор став на захист доньки, пообіцяв повернути гроші за ремонт і що надалі такого більше не станеться. Він як міг контролював свою дочку, і тільки завдяки цьому вона більше нічого подібного не накоїла.

А зараз він вирішив, що оскільки Настя більше нікому, на його думку, не доставляла жодних проблем, то Вероніка має допомогти з оплатою навчання дівчинки. Але тут думки батька і мачухи, кардинально розходилися.

Наступного дня після розмови у вітальні Ігор дізнався, що його дочка не вступить на бюджетне навчання, він про це й раніше здогадувався, але тепер він був упевнений у цьому повністю, бо його дочка не набрала достатньо балів на іспиті, щоб навіть брати участь у конкурсі на бюджет. Отже, треба вмовити Вероніку допомогти йому, щоб його дочка вступила до університету.

– Вероніко… — покликав він обережно, коли та приїхала додому на обід.

– Що?

– Пам’ятаєш… м-ми вчора з тобою розмовляли…

– Ігорю, що ти бурмочеш? Я не розумію! Нормально скажи, бо таке відчуття складається, що ти дитина, яка десь нашкодила і боїться тепер, що її покарають!

– Кажу… — трохи голосніше заново почав він. – Пам’ятаєш, ми з тобою вчора розмовляли про Настю?

– Пам’ятаю, і що?

– Так от, вона не набрала потрібних балів, сьогодні результати прийшли…

– І? До чого ти хилиш? – Відвернувшись від чоловіка, запитала Вероніка.

– Треба буде нам з тобою…

– Стоп! Навіть не продовжуй! Я тобі ще вчора все сказала з цього приводу! – перервала вона його.

– Але, Вероніко …

– Я сказала “ні”! Я жодної копійки не дам на її навчання! І крапка тут! Якщо не вступить, нехай іде і працює! Нема чого сидіти на нашій шиї! Ти, звичайно, дивися сам, але я її утримувати більше не збираюся! – Упевнено висловилася Вероніка.

– Вона ж моя дочка! Як я можу…

– А мені вона не дочка! І я можу! Можу її не утримувати, не годувати, не одягати! А ти, коли так трясешся за неї, треба було думати раніше про це! І пояснити дочці, що не можна кусати руку, яка її годує! Але ти сюсюкався з нею, ось тепер сам і розбирайся!

– Вероніко, ми маємо її вивчити, щоб вона знайшла хорошу роботу, щоб у неї було потім нормальне життя! Невже тобі так начхати на нашу дівчинку? – здивувався Ігор словам дружини.

– Нашу? Дівчинку? – засміялася вона в голос. – Ти знову за своє? Скільки ти ще бачитимеш у ній дитину? Бідолашну нещасну крихту, яку кинула мати? А? Скільки? Поки вона не принесе тобі онука, залетівши від одного зі своїх приятелів? Так я здивована, що вона цього ще не зробила!

– Не смій так про неї говорити! Настя не така, і не порівнюй її із собою! – Прикрикнув Ігор, розлютившись.

– Ти обережніше слова підбирай, любий мій, інакше разом зі своєю донечкою жебракувати підеш! – Обернувшись до чоловіка, сказала Вероніка.

– Серйозно?! – здивувався Ігор. — Це так ти нас з Настею любиш, виходить? У тебе теж все у квартиру упирається, як і у моїх тестя з тещею? Так?

– Ні, але у своїй квартирі я не дозволю нікому мене ображати! Ти усвідомив? Ще хоч слово про мене погане скажеш, і загроза, що тільки-но прозвучала, перетвориться на реальність!

– Отже, мою Настю ти можеш по-різному обзивати, а я тебе ні? У тебе якісь подвійні стандарти, люба!

– Твоя донечка мене й не так називала, і не таке про мене говорила, просто ти цього не чув, а коли я тобі про це говорила, ти й пальцем не поворушив, щоб пояснити їй, що не можна так робити, ти мені просто не вірив! Звичайно, вона ж бідолашна нещасна маленька дівчинка, яку кинула матуся!

– Передражнила вона чоловіка в останній фразі.

– Її треба тільки пестити та плекати, а ще цмокати в дупу! Правда? А те, що з неї виросла хамка, яка нічого не вміє робити, абсолютно не пристосована до життя, ти не подумав! А все тому, що вона тобі завжди тільки на жалість давила!

– Моя Настя чудова дівчина і стане, коли виросте, ще краще, ніж її мати, і вже тим краще, ніж ти! – закричав Ігор.

– Пішов геть звідси! – рівним голосом, сповненим ненависті, сказала Вероніка чоловіку.

– Що?
– Що чув! Пішов звідси геть! – повторила вона.

– Вероніка, та я просто зі зла так висловився…
– Ти мене не почув?! – Злегка підвищуючи голос, запитала дружина.

– Та ти мене не так зрозуміла, люба! Вибач! Правда…
– Зібрав дрібнички свої та своєї доньки й провалюйте обидва!
– Але ж як…

– А раніше треба було думати! Мені тут не треба цього всього! Хочеш далі цілувати свою принцесу в одне місце, то роби це не при мені! Я вас обох бачити більше не бажаю! Якщо я тобі навіть гірше, ніж твоя затаскана дружина колишня…

– А до чого тут Олена? – здивувався Ігор.

– А ти не чув, що сам сказав тільки що? – тихо спитала його Вероніка. – Геть звідси, я сказала!

Вероніка більше не слухала буркотіння чоловіка, вона підозрювала, що він її ніколи не покохає так, як колишню дружину, але це був вже перебір. Такого вона терпіти та пробачити не могла. Вона й так надто довго терпіла вибрики його доньки.

Вона одразу ж зателефонувала на роботу, сказала, що з обіду не вийде за сімейними обставинами, і почала викидати з шаф весь одяг чоловіка та його дочки. Насті в цей час не було вдома, вона мала приїхати лише завтра надвечір, бо поїхала з друзями на природу з ночівлею, щоб відзначити результати іспитів.

А Вероніка позапихала всі їхні речі у величезні мішки для сміття, які залишилися від робітників на роботі, і повикидала в під’їзд. Весь цей час Ігор кружляв навколо дружини, як настирлива муха, дзижчав своїми вибаченнями, казав, що такого більше не повториться, що він її любить і Настя теж. Але Вероніка була непохитна.

Коли вона викинула все, що вважала за непотрібне у своїй квартирі, там залишився тільки Ігор із цієї категорії, з ним було складніше…

Вона погрожувала йому, що викличе поліцію, якщо він зараз же не покине її квартиру і він тут же взувся і випарувався. Тільки ось мішки з речами так і залишились у під’їзді.

За ними він з дочкою приїхали наступного вечора, коли він зустрів її з природи біля будинку її хлопця. І разом з усім цим скарбом вони попрямували жити в село до його тітки, яка була тільки рада безкоштовній робочій силі на своєму городі та по господарству.

Ігор ще якийсь час надзвонював Вероніці, щоб помиритися, але врешті-решт, після того, як їх остаточно розлучили, вона закинула і його номер телефону, і його дочки в “чорний список”, щоб забути життя з цими невдячними нахлібниками, як страшний сон.

КІНЕЦЬ.