– У вас син, вітаємо! Хлопчик міцний, здоровий. Можете привітати і батька! – сказав лікар.

Я дивилася на немовля і не знала, як йому повідомити, що батька у нього немає. Мій чоловік пішов від мене коли я була на 8-му місяці.

Лікар лише співчутливо подивився на мене, а я розплакалася. Та я розуміла, що тепер я маю бути сильною якщо не заради себе, то заради цієї крихітки, яку тримала на руках.

Тоді я не переставала повторювати собі слова своєї бабусі: “Бог добрий”, і вірила, що і у мене якось все налагодиться

Після того, як мене залишив чоловік, мені уже не було нічого страшно. Ми з Олексієм познайомилися на весіллі. Я видавала заміж свою найкращу подругу, а Олексій був найкращим другом нареченого.

Симпатія між нами виникла відразу, і Олексій, прямо при всіх заявив, що наступним буде наше весілля. Я тоді не сприйняла його слова всерйоз, адже ми були знайомі всього кілька годин. До того ж, я була студенткою, вчилася в університеті і про заміжжя я не думала зовсім.

Проте, Олексій не жартував. Ми зустрічалися всього три місяці, і він зробив мені пропозицію. Я погодилася, адже дуже сильно в нього закохалася.

Але головні сюрпризи лише починалися. Мама Олексія була проти нашого весілля, вона вважала, що її син вартий кращої долі. Перед самим весіллям вона прийшла до моїх батьків і заявила, що вона проти, щоб ми шлюб у церкві брали.

Коли мої батьки спробували їй пояснити, що весілля вже завтра, і за один день пізно щось відміняти, то вона заявила, що буде або так, або ніяк.

Олексій мовчав, і від цього мені було особливо прикро. В підсумку, ми просто розписалися. Про моє весілля в селі ще довго говорили, але я на пересуди не зважала, хоча батькам моїм було прикро і неприємно.

Стали ми жити у Олексія. Свекруха не приховувала своєї неприязні до мене, вона була переконана, що наш шлюб не надовго, тому і не хотіла, щоб ми давали обітниці в церкві.

Мені було дуже важко в домі свекрухи, але я згадувала слова своєї мудрої бабусі: “Бог добрий”, і намагалася не загострювати ситуацію, а навпаки, старалася здобути прихильність свекрухи.

Мама Олексія була дуже хорошою господинею, вона вміла пекти. Її випічці не було рівних. Вона пекла торти і пляцки на замовлення, і робила це неперевершено, а я коли їй допомагала, вчилася від неї.

У неї було кілька коронних рецептів, які я теж навчилася пекти. Мені ця справа, на диво, теж дуже сподобалася.

Одного разу чоловік прийшов додому без настрою, і сказав, що він більше не хоче зі мною жити. І що права була його мама, коли говорила, що я йому не пара і він вартий кращої долі.

– А як же наша дитина? – запитала я його з очима, повними сліз.

– Дитину я запишу на себе. Але потім ми розлучимося, тому розраховуй сама на себе, – без будь-якої нотки жалю повідомив мені Олексій.

Так я стала матір’ю-одиначкою. З дитиною я повернулася до своїх батьків. Я сама виховувала сина, бо чоловік згодом таки офіційно розлучився зі мною. Крім мізерних аліментів, дитині він більше нічим не допомагав.

Університет я вже закінчувала заочно. Була змушена працювати на двох роботах, щоб забезпечити себе і сина. А випічка стала моїм хоббі.

Спочатку я лише для себе пекла, потім стала брати замовлення і мати з того додатковий прибуток. Та я навіть уявити не могла, що справа, якої мене навчила колишня свекруха, ще принесе мені не лише гроші, але й особисте щастя.

Минули роки. Одного разу на Різдво до мене приїхала моя двоюрідна сестра з чоловіком. А з ними був і рідний брат її чоловіка, Сергій. Він якраз переживав непрості часи після розлучення, і вони взяли з собою Сергія, щоб він міг трохи розвіятися.

Неочікувано для всіх, а найбільше для нас обох, між нами з Сергієм виникла симпатія. Ми стали зустрічатися. Сергій мені зізнався, що закохався в мене з першого погляду, хоча вважав, що так не буває. Я йому сподобалась, але найбільше йому сподобався мій коронний сирник, Сергій каже, що добрішого ще не їв.

Я мимоволі згадала свою свекруху, адже пекла я за її рецептами. Права була моя бабуся, коли казала, що Бог добрий, і нема такого зле, щоб в підсумку на добре вийшло.

Коли я вийшла заміж за Сергія, в моєму житті знову з’явився колишній чоловік. Олексій дізнався, що наш 25-річний син зараз дуже успішний, будує для мене будинок, і заявив, що він теж має право на частку в цьому будинку, адже він його батько.

До того ж, Олексію не сподобалося те, що у мене зараз все добре, адже його особисте життя не склалося.

Я відповіла, що нічого йому не винна. А якщо він хоче будинку, то нехай з сином про це говорить. Та позицію сина я знаю, він давно сказав, що батька у нього немає, а чужим людям він не збирається допомагати. І я його в цьому підтримую.

Кожен отримав те, на що заслужив, а Бог добрий, і справді не буває такого зле, щоб в підсумку не вийшло на добре.

Джерело