– Як же так, синку?

Федір сів навпроти сина, поки його дружина Олена подавала Сашкові тарілку з їжею. На вечерю вона приготувала пюре з котлетами та, як знала, наліпила трохи більше.

Федір ще спитав у дружини, куди стільки. Не з’їмо ж. А за пів години пролунав дзвінок у двері, а на порозі був їхній син із валізою в руці.

– А ось так, – з набитим ротом, промовив він. – Янка вигнала мене. Набрид я їй, бачите! Я і працював, і з дитиною завжди допомагав. А вона? Вічно вдома безлад, завжди зла. А я, як бачите, поганий.

Федір та Олена переглянулись. Не чекали вони такого.

Яна, дружина Сашка, їм дуже подобалася. Мила і привітна дівчина. А коли вже в них з’явилася донечка, бабуся і дідусь були на сьомому небі від щастя. Та й онуку вони шалено любили.

Олені та Федору здавалося, що у сина в сім’ї все добре. Принаймні він нічого й ніколи не розповідав. Самі батьки Сашка були одружені вже двадцять вісім років.

І за цей час жодного разу в жодного з них не виникло думки вигнати іншого. Або зібрати валізу та піти. Звичайно, були сварки та розбіжності, але вони завжди дорожили один одним.

– Що так і сказала, що ти їй набрид? – Похитавши головою, запитала Олена.

– Так! Так і сказала!
– Давай я Яні подзвоню, поговорю з нею, — запропонувала мати Сашка.

– Ні, – похитав він головою, – не треба. Янка неадекватна зараз. Сам розберуся.

Але чи то Сашко не поспішав розбиратися, чи це й справді був кінець їхнім стосункам, але факт залишається фактом: через два місяці подружжя розлучилося.

Якось мама Сашка, не послухавши сина, все ж таки зателефонувала невістці.

– Яночко, ну що ж ти? Доньку без батька залишаєш. Чому ти Сашка вигнала?

– Він сам винен, – відрізала Яна.

– Та в чому він винен? Ти мені скажи!

– Поговоріть із сином, — промовила невістка, а потім, попрощавшись, повісила слухавку. І більше Олена не лізла в цю ситуацію. І справді, хай самі розбираються, бо ще крайньою залишиться.

Після розлучення Олена та Федя почали говорити Сашку, щоб привів до них онучку, скучили вони сильно. Він усе обіцяв, але так і не взяв жодного разу дочку.

Тоді не витримав Федір.

– Ти ж батько! Те, що у вас з Яною нічого не вийшло, не означає, що про свою дитину треба забути!

– А ти гадаєш, я забув? – огризнувся Сашко. – Яна не дає мені доньку! Я хотів! Але вона дозволяє бачитися з нею лише у її присутності. А до вас не відпускає!

– Як же так? – розгублено спитав батько. – Ми ж до Яни, як до рідної доньки ставилися. За що вона так з нами?

– Тату, вона не така, як вам здавалося. Зараз у Яни мета – більше з мене аліментів отримати! Працювати не хоче, хоча Аня вже пішла до садка, а натомість мене шантажує. Мовляв, не платитимеш грошей, я тобі з дитиною бачитися не дам.

Увечері, коли Сашко спав, Олена і Федя обговорювали ситуацію, що склалася.

– Не думав я, що Яна так зробить, — сумно промовив чоловік. – Ми ж не винні в їхньому розладі! І вона чудово знає, як ми любимо Аню.

– А знаєш, що? А давай ми з нею поговоримо? Скажімо, що ми не лізтимемо до їхніх справ, і попросимо, щоб вона дозволяла нам з Анею бачитися, — запропонувала дружина. — Та й не річ, що вона батьку дозволяє Аню відвідувати тільки вечорами, при ній.

– Думаєш, вона послухає нас? – похитав головою Федір.

– Можна хоча б спробувати, – знизала плечима Олена. – Тільки Сашку нічого не говоритимемо, він і так через все це переживає.

На тому й вирішили. І наступного дня, коли син пішов на роботу, Федя та Олена зібралися і поїхали до колишньої невістки. Дорогою заїхали до магазину, купили внучці новий одяг, іграшки, фрукти.

Дуже вони сподівалися, що Яна прийме подарунки та не вижене їх. Вони сильно скучили за Анею, і навіть одна лише думка про те, що вони більше не зможуть бачитися з онукою, їх сильною поранила.

Яна відчинила двері відразу. Бліда, з синцями під очима.

– Привіт, Яночко, — тихо промовила колишня свекруха, притискаючи до себе пакет із дитячого магазину. – Ти вже вибач, що ми без попередження, боялися, що ти нам не дозволиш приїхати.

Яна спохмурніла, а потім відсторонилася.

– Бабуся, дідусю! – Вискочила Аня до них на зустріч.

– Ой, золотце наше! А ти не в садочку? А ми тобі подарунки привезли!

– А я захворіла, — весело відповіла онука.

– Ви не переживайте, — заговорила Яна, — вона вже одужує, не повинна вас заразити. Я зараз чайник поставлю.

Поки Яна робила чай, Олена та Федя гралися з онукою. Вони не бачили її вже понад три місяці, і їм здавалося, що вона дуже підросла за цей час.

– Ходімо пити чай, — покликала їх Яна. – А ти поки що пограй.

Вони сіли за стіл. Олені та Феді було дуже ніяково. Вони думали, що колишня невістка їх і на поріг не пустить, а вона навіть чаєм їх пригощає.

– Яночко, – почала говорити колишня свекруха, – нам шкода, що з Сашком у вас не склалося. Але ти знаєш, що ми до тебе завжди добре ставилися, і Аню ми дуже любимо. Дозволь нам з нею бачитися, хоч іноді! Якщо боїшся нам її давати, то ми можемо при тобі з нею гуляти.

Олена глянула на чоловіка, ніби шукаючи в ньому підтримку. І той одразу кивнув, підтверджуючи всі слова дружини.

– Олено Василівно, Федоре Сергійовичу, я ніколи не була проти того, щоб ви бачилися з онукою. І щоб ви брали її до себе, — здивовано промовила Яна.

– Ну, як же… — розгубилася колишня свекруха. – Сашко нам сказав…

– Ах, Сашко, – зітхнула Яна.

Усі замовкли. Федір та Олена намагалися усвідомити почуте, а Яна як могла справлялася з роздратуванням.

– А Сашко сказав вам, чому я його вигнала? – несподівано спитала Яна.

– Ну, він сказав, що він тобі набрид, — промимрив Федір, починаючи підозрювати, що справа зовсім не в цьому.

— Він мені зрадив, — гірко посміхнулася Яна. – Я ночами не спала, поки Аня з температурою була. Вона ж у садок пішла, і дуже часто тепер хворіє. Я просила його повертатися з роботи раніше, допомагати мені, а він казав, що має багато справ. А потім я довідалася, що в нього за справи! А зараз я навіть на роботу не можу вийти, бо Анька так і хворіє постійно. Ось взяла підробіток із дому, щоб було на що жити. Сашко платить аліменти, які йому присудили, та ось тільки у нього зарплата офіційна маленька, і копійчані аліменти виходять.

– А з Анею він бачиться? – З надією в голосі, запитала Олена.

– Після розлучення бачився двічі. Хоча я просила його посидіти з нею, коли вона знову захворіла, щоб я могла попрацювати. Але він зайнятий, має нові стосунки.

Олена та Федір знову переглянулись.

– Пробач нам, Яна, — промовив чоловік, — що сина не змогли гідно виховати.

– Ви тут ні до чого, — усміхнулася вона. – Ви ж знаєте, що до вас я дуже добре ставлюся. І буду рада, якщо в житті Ані бабуся та дідусь братимуть участь.

– Так, – старанно стримуючи сльози, промовила колишня свекруха, – давай, виходь на роботу. Я вдома сиджу, тому, коли Аня хворітиме, я з нею залишатимуся. Та й взагалі, коли тобі буде потрібно, дзвони, не соромся, я відразу приїду і допоможу.

– Дякую вам, — усміхнулася Яна.

Увечері Олена та Федір чекали на свого сина. Він повернувся пізно, і знову почав розповідати казки про те, що ледве вмовив колишню дружину побачитись із донькою.

– Ти забрав її з садка? – Запитала Олена, як наче нічого не знає.

– Ага, – кивнув Сашко. І одразу отримав потиличника від свого батька. – Гей, за що?

– Ти зовсім нахабнів?! Твоя донька вже тиждень на лікарняному! Але звідки тобі знати, якщо ти її навіть не відвідуєш? Ще й нам із матір’ю локшини на вуха навісив! Отже, так, — видихнув Федір, — доїдай, збирай свої речі та вирушай до тієї, на кого сім’ю проміняв.

– Ви з Яною розмовляли? – розгубився Сашко. – Звісно, ​​вона мене монстром виставила…

– А тебе не треба виставляти, ти сам все для цього зробив.

Сашко з’їхав від батьків через тиждень, вмовив батьків пожити доти, доки не винайме квартиру. Він так і платив мізерні аліменти та з дочкою бачився рідко.

Зате бабуся та дідусь допомагали Яні, як могли. І з онукою сиділи, і навіть грошей іноді підкидали, хоч Яна й не хотіла їх брати.

Сашко ж ображався. Мовляв, я ваш син, ви маєте бути на моєму боці. Та ось тільки батько й мати на це не велися.

Потрібно бути гідною людиною, щоб інші прийняли твою сторону. А якщо поводишся так погано, будь готовий, що й батьки від тебе відвернуться.

КІНЕЦЬ.