– Данику, що це???  – я здивовано обернула ся до чоловіка,  кий чухав потилицю, дивлячись на накритий кухонний стіл.

Сьогодні о 5 ранку я прокинулась від дивних запахів. Мені на думку не спало, що вони народилися в нашій квартирі. Я думала, це комусь із сусідів настільки не спиться, що хтось щось запікає або смажить.

Але коли я пішла у ванну, я зрозуміла, що на кухні вже хазяйнує мама чоловіка. І коли ми з Богданом зайшли на кухню привітатися і випити кави та помчати потім на роботу, ми побачили оце.

Це був наш сніданок. Запечена курка. І це був тільки початок приготованих свекрухою страв. Вона каже, що так треба снідати, обідати з супом і не вечеряти зовсім, крім скляночки молочка.

І що вона, поки буде у нас оце два тижні в гостях, навчить нас правильно харчуватися для здоров’я і довголіття.

— Добрий ранок, дітки! — свекруха Ніна Данилівна радісно обернулася до нас, тримаючи в одній руці лопатку, а в іншій якусь тарілку з чимось зеленим і незрозумілим.

— А ось і курочка! Ще гаряча, щойно з духовки!

Богдан зупинився на порозі й мовчки дивився на стіл. На ньому вже стояла не тільки курка, а й миска з вівсянкою, варені яйця, домашній хліб, який свекруха, схоже, теж встигла спекти вночі, і компот. Так, о 7 ранку.

— Мамо,— Даник трохи закашлявся, намагаючись підібрати слова. — Ми, взагалі, кавою снідаємо, ну, і бутербродами.

— Що?! — обурилася свекруха, наче почула, що ми їмо скляні кульки. — Кавою?! Це ж дуже не корисно! А бутерброди — це не їжа, а шлях в нікуди! Ви ж хочете здорових онуків, правда? От і починайте з себе.

— Але ж курка на сніданок – це трохи занадто, — я спробувала якось пом’якшити ситуацію.

— А що не так із куркою? Це білок! Це енергія! Ви будете цілий день як ті коні працювати.

У цей момент на кухню зайшов наш кіт Семен і миттєво прикипів поглядом до курки. Він зробив обережний стрибок на стілець і вже збирався атакувати, але свекруха помітила це.

— СЕМЕНЕ! ГЕТЬ ВІД КУРКИ! — закричала вона так, що я підскочила, Даник ледве не впустив телефон, а Семен із переляком полетів назад на підлогу, перекинувши тарілку з вівсянкою.

— Та що ж це за порядки у вас, діти! — свекруха схопила ганчірку, але не для того, щоб витерти, а щоб помахати нею перед носом кота. — Навчу і вас, і його, як жити!

— Ого, у нас двотижневий майстер-клас, — прошепотів Даник, схилившись до мене.

— Щось мені здається, що ми ці два тижні будемо або голодні, або нервові, — відповіла я, пригадуючи, як свекруха вчила нас «правильно» витирати пил під час її минулого візиту.

Після цього Богдан якось примудрився вирватися на роботу, а я залишилась вдома працювати дистанційно. Але не встигла я сісти за ноутбук, як до кімнати зайшла Ніна Данилівна з термосом:

— Ну що, попрацювала трохи, а тепер чайочок із чебрецем і медом. Чай треба пити кожні дві години. Це добре для всього організму.

Дві години по тому вона принесла свіжовижатий морквяний сік і настояла, щоб я випила його до краплі, хоча я моркву не дуже люблю.

Але найцікавіший момент трапився ввечері, коли я зайшла на кухню і побачила, як свекруха намагається вимити наші банани з милом.

— Мамо, що ви робите? — запитала я, намагаючись приховати свій щирий подив.

— Хіба ви не знаєте, скільки на них усілякого бруду?! — відповіла вона. — От вимию, і будете їсти сміливо.

Два тижні обіцяють бути довгими й насиченими. От як це витримати? Як би себе поводили на моєму місці?

Джерело