Я випадково підслухала розмову свого чоловіка з якоюсь дівчиною, яку він називав кошеням. Коли я несподівано зайшла в кімнату, він швидко завершив дзвінок.

– З ким ти розмовляв?

– З колегою. А що?

– Я подумала, ти до притулку для тварин дзвонив. Все про якихось кошенят говорив…

– Тобі здалося.

Він мовчки вийшов із кімнати. Я розгублено дивилася йому услід. Що робити? У нього з’явилася інша жінка, це очевидно.

Але як же наш шлюб? У нас же все було так добре. Ми були одружені лише два роки. Я завжди намагалася бути ідеальною дружиною: струнка, доглянута, з довгим красивим волоссям. Чоловіки на вулиці проводжали мене захопленими поглядами. Чого йому не вистачає?

Колега, значить… Швидше за все, дурить. Хоча, може, й справді колега. Він наче згадував, що нещодавно до них прийшла нова співробітниця. Потрібно з’ясувати, хто вона така.

– Алло, Надя, привіт! Як справи? Слухай, у вас там новенька в колективі з’явилася? Мій сказав, у неї якісь неймовірні парфуми.

– Ти з нею спілкувалася? Чи можеш дізнатися, якими вона користується? Тільки не говори про мене! – Зателефонувала я колезі чоловіка, з якою була знайома.

– Привіт, Маринко. Так, у нас тут зірка з’явилася – Лілія Мельник. Красуня, звичайно, вся така із себе. Струнка, як тростинка.

– Наші дівчата відразу її не злюбили – надто гордовита. Спілкується рідко, носа тримає до гори. Тож про парфуми не знаю. А як у тебе справи?

– Все, як завжди. Вона одружена?

– Так, одружена. Декілька разів бачила її чоловіка, він забирав її з роботи. Симпатичний чоловік.

– Зрозуміла. Дякую, Надя! Бувай.

«Красуня, значить, Лілія. Треба пошукати її у соцмережах», – подумала я.

Я швидко знайшла сторінку Лілії за ім’ям, прізвиськом, та місцем роботи. У профілі було багато фотографій, і на деяких вона була з чоловіком. Взяла номер телефону її чоловіка з його сторінки, та зробила скриншот. Про всяк випадок!

За кілька днів я вмовила чоловіка сходити в кіно. Збираючись, я почула, як він з кимсь розмовляє телефоном у ванній.

– Лілю, я не можу сьогодні. Обіцяв дружині сходити у кіно. Кошеня, не ображайся, я потім все «відпрацюю».

Я застигла. Мене захлеснули біль, злість та образа. «Значить, “відпрацюєш”, негідник! Цікаво, а чоловік цієї Лілії в курсі її пригод?» Мені були потрібні докази.

– Віталіку, мені треба поїхати до сестри на три дні. Допоможу їй з ремонтом, – сказала я чоловікові наступного дня.

– І правильно! Сестрі треба допомагати! – охоче погодився він, очі його радісно блиснули.

– Завтра вранці виїжджаю. Пішли в кіно, бо запізнимося.

Увечері Віталік був занадто люб’язним. Я насилу стримувала зневагу: аж надто він тішився моїм від’їздом.

На ранок я попрощалася, завантажила сумку в машину, і поїхала на роботу. Після роботи вирушила до мами, пояснивши їй, що посварилася з чоловіком.

Потім я повернулася у свій двір, залишила машину неподалік, і попрямувала в будинок. У вікні моєї квартири горіло світло. На балкон вийшла Лілія. Я одразу зробила фото, та зняла відео – «компромат» зібраний.

Я дістала телефон, знайшла номер чоловіка Лілії, та зателефонувала.

– Алло?

– Добрий вечір, Ігорю. Ми не знайомі, але мій чоловік дуже добре знає вашу дружину Лілію. Нині вони у моїй квартирі.

– Адреса? – сухо запитав чоловік.

За десять хвилин Ігор уже був на місці.

– Пропоную піднятися, та застати їх на місці злочину. У мене є ключі, – запропонувала я.

Ми тихо піднялися на третій поверх. Я відчинила двері своєї квартири. Все було тихо. Я підійшла до спальні, й різко відчинила двері.

– Ну що, кошенята, відпрацьовуєте трюки? – голосно спитала я.

Віталік та Лілія сиділи на ліжку, явно захоплені зненацька.

– Марино, ти що тут робиш? – почав мимрити чоловік.

– Загалом, це моя квартира. А ось ти зі своїм кошеням збирайте речі, і на вихід!

Лілія, загорнувшись у простирадло, кинулася до чоловіка.

– Ігорю, я не знаю, що на мене найшло, вибач!

– Збирай свої речі, Лілю, і забирайся, – сухо сказав він.

На кухні ми з Ігорем налили собі по келиху ігристого.

– Що робитимеш? – Запитав Ігор.

– Буду розлучатись. Квартира моя, хай забирає тільки свої речі та машину. А ти?

– Теж подам на розлучення. Навіщо мені така дружина?

Процес розлучення пройшов швидко. Віталік мовчки забрав свої речі, а Лілія поїхала до батьків.

Через три місяці я вечеряла з Ігорем. З нашої останньої зустрічі ми стали близькими друзями, і тепер все частіше проводили час разом.

Задзвонив дверний дзвінок. На порозі стояв Віталік.

– Марино, я не можу без тебе. Спробуймо знову! Вибач мені…

– Віталіку, ти вже минуле. А ось з Ігорем ми щасливі. Дякую за урок. До побачення! – Зачинила я перед ним двері.

– Хто там був? – Запитав Ігор, вийшовши з кухні.

– Помилились адресою. Нумо вечеряти!

Так я знайшла не лише правду, а й нове життя! Іноді доля відчиняє нам таємні двері, зачиняючи старі. І це того варто! Ви зі мною згодні?

Я слушно вчинила, викривши зрадників?

КІНЕЦЬ.