– Знову прийшла без попередження — обурюється дочка, яка живе у квартирі матері

Знаєте, давно вказала б своїй дочці на двері, якби не внучка. 5 років дитині, але вона у нас як ходила в сад погано, так і продовжує.

Хворіє постійно, Таня з нею раз у раз на лікарняних сидить.

Якщо зараз на двері вкажу, куди вони підуть, на що будуть жити? Хоча така її поведінка мене дуже ображає.

Моя донька розлучилася два роки тому, щойно внучці виповнилося 3 роки й Тетяна змогла вийти на роботу. Тані 31 рік, з чоловіком пожила 5 років, не вжилася.

У сім’ї доньки завжди були скандали, сварки через гроші, підрахунок того, хто більше часу провів з дитиною, хто більше вкладається у ведення домашнього господарства.

Радила їй деякі речі не звертати уваги, але треба знати Таню, вона й на мене голос підвищувала: “Не лізь у моє життя, мамо”. Ну і дожили до логічного фіналу, добре ще, що не повбивали один одного.

Квартира, де жила дочка у своєму заміжньому житті належала колишньому зятю, але якраз перед розлученням доньки я отримала у спадок однокімнатну квартиру своєї мами.

Я ще працюю, але мріяла однокімнатну здавати, хоч щось накопичити собі на старість. Здати не встигла, пролунав крах шлюбу Тетяни.

Жити мені з дочкою було б дуже важко в одному просторі, ми й раніше важко уживалися. І мир в будинку був лише тому, що я багато на що заплющувала очі.

Тому Тетяні я запропонувала однокімнатну, куди вона й переїхала. Навіть не сказавши “дякую”.

До речі, частки Тані у квартирі моєї мами не було і немає. І ось Таня почала жити самостійно. Здавалося б, що ділити, але… допомогу дочка приймала охоче: посидіти з онукою, якщо їй кудись треба, прийняти онуку у себе на вихідні.

Але приймалася ця допомога як належне. Ще за життя мами я звикла в обід забігати до неї: квартира розташована дуже близько до моєї роботи. Забігала і тоді, коли мами вже не було: перевірити порожню квартиру, чи мало що може статися.

І потім заходити стала, коли Таня туди переїхала. Внучка часто вдома, провідати хотілося. Щось смачне купувала, несла гостинці чи шматок м’яса дочці. А мені з порога:

– Ну що ти знову без дзвінка? Виховані люди дзвонять, якщо мають намір зайти в гості.

Я людина не конфліктна. Я дочці нічого не говорила, не дорікала. Так, іноді порадити щось могла. Наприклад, Таня не фанат прибирання, а я собі придбала незадовго до цього робот-пилосос, от і дочці одного разу запропонувала, давай я на день народження і сюди такий же куплю? А Таня несподівано розлютилася.

-А давай ти не натякатимеш мені, що я засранка і запустила квартиру. Як мені зручно, так я живу. І не треба мені пилососів, краще нічого не даруй, ніж подарунком тикати мене в ніс, що я прибираюся рідко.

І що не скажеш, все в багнети. Порадиш внучку гартувати, у відповідь — вона сама знає, порад не потребує. Скажеш, що по акції зараз продається в магазині біля будинку те й те, а у відповідь — не рахуй мої гроші, я сама вирішу.

Але найбільше, звісно, ​​її обурює ситуація з моїми приходами у перерву.

– Знову прийшла сунути носа в мої справи, а раптом я тут з коханцем? А чом би й ні, — із викликом може сказати мені Таня. —

Скільки разів я просила тебе дзвонити чи писати перед візитом? Ти постійно прагнеш мене чогось вчити та моє життя контролювати, мамо, ти так не вважаєш? Годі вже, га!

Але добила мене недавня ситуація. Знаючи, що внучка хворіє, я вирішила заскочити в обідню перерву, дочці дзвонила, не бажаючи чергового скандалу, але Таня слухавку не взяла.

Пішла на свій страх і ризик, дорогою думала, що, можливо, дочка з онукою вийшли до поліклініки. Але я вже накупила фруктів онучці, вирішила занести. Тим більше, що ключі у мене від маминої квартири завжди із собою — на одній зв’язці.

Яким же було моє здивування, коли я виявила, що ключ не підходить! Замок виявився іншим. Подзвонила у двері, чула, як онука смикала Таню:

– Мамо, дзвонять, відкрий, напевно, бабуся прийшла!

А Таня у відповідь на дочку грубо гаркнула і двері мені ніхто не відчинив. Увечері, вже з дому зателефонувала дочці, та слухавку взяла, а на претензії відповіла спокійно:

– Тому і не відкрила, і трубку не підняла, що не налаштована була тебе бачити. Маю повне право не хотіти, мамо, як ти цього не зрозумієш. І замок змінила з цією ж метою. Є періоди, коли я просто не хочу нікого бачити. Ти подзвонила, я не відповіла, отже, не треба було й приходити. Наступного разу, сподіваюся, ти не повториш такого.

Мене моя подруга повчає, що надто м’яко я поводжуся:

– Тобто, вона тебе ще й перевиховати вирішила? – обурюється подруга. — От як хочеш, Зоя, але летіла б у мене Таня твоя з чужої квартири стрімголов. Напиши їй, щоб у двотижневий термін звільнила твою квартиру. Навіть адресу нехай нову тобі не залишає, сидітиме одна, раз ніхто її не потрібний.

– Тоді я онуку не побачу – жаліюся подрузі.

– Ой, годі, онуку ти не побачиш, побачиш, ще і як. Тані твоїй допомога знадобиться, сама прибіжить. Я б на твоєму місці ще й свої двері їй відчиняти не поспішала.

А як би ви вчинили?

КІНЕЦЬ.