Ми з Олексієм прожили у шлюбі близько двох років. Як це не банально звучить, але ми познайомились у барі.

Олексій тоді працював звичайним співробітником середньої руки у великій фірмі, а я – менеджером у стільниковій компанії.

Балакучість і чарівність чоловіка засліпили мене, і мій мозок відключився настільки, що через кілька місяців зустрічей я погодилася вийти за нього заміж.

Через місяць після одруження Олексій раптово втратив роботу. Справжньої причини він мені не називав, і я зробила висновок, що чоловіка звільнили не заслужено.

Я навіть спробувала допомогти Олексію, та прилаштувала його до себе в компанію, однак і звідти він вилетів, як корок.

Приводом став конфлікт між чоловіком і начальником відділу, в який я його влаштувала.

– Чому ти дозволила мене звільнити? – З докором кинув мені в обличчя Олексій. – Чому не заступилася?

– Як? – роздратовано зітхнула я, і розвела руками. – Це вже не в моїй владі…

Я хоч і зобразила розчарування, але в глибині душі була задоволена тим, що звільнили Олексія. Він поводився негідно, і постійно привертав до мене увагу колег, хвалячись тим, що я його дружина.

Після звільнення, Олексій цілими днями сидів удома, склавши руки, й не висловлював бажання шукати роботу. Я терпіла місяць, два, три, пів року, а потім мій терпець таки урвався, і я не витримала.

Прийшовши додому після важкого трудового дня, і ледь не впавши в порозі через навалене взуття, я обурилася:

– Коли це все скінчиться? Можливо, вже час знайти роботу, а не просиджувати штани?

– Не розумію, я тебе об’їв, чи що? – Огризнувся Олексій, вражений моїм зауваженням. – Я шукаю роботу!

– Погано шукаєш, – зауважила я, відкривши холодильник. – Принаймні, міг би приготувати вечерю. Знаєш, що я пізно повернуся!

– А ти мені на що? Я просто так з тобою одружився, чи що? – Запитав Олексій, хрускаючи чипсами. – Могла б і сама приготувати.

– А я навіщо за тебе вийшла, якщо тільки я працюю! – різко відповіла я. – Як у тебе тільки язик посмів повернутися? Май хоча б трохи совісті!

– Я хіба схожий на твого особистого кухаря? Наймай мене, та оплачуй працю, як усі це роблять, – уїдливо промовив Олексій, і почав крутити в руках рушник.

– А морда в тебе не трісне? Ти живеш моїм коштом! – миттю скипіла я.

Олексій закотив очі й, продовжуючи жувати чипси, пішов у кімнату дивитись телевізор. Я зрозуміла, що на нього сподіватися не варто, тож, стомлена та розгнівана, стала до плити.

Саме в цей момент я з гіркотою усвідомила, що дарма вискочила заміж за Олексія, не впізнавши його до пуття.

– Мріяла знайти надійне плече, а отримала вантаж на шию, – зітхнула я. – Якби можна було повернути час назад…

Ці сумні думки супроводжували мене весь наступний день. Увечері, повернувшись додому, я несподівано виявила, що Олексій займався приготуванням.

Голодна, я втягла ніздрями смачний запах смаженого м’яса, і мимоволі облизнулась. Мені навіть спало на думку, що я поспішила з висновками, й дарма стала думати про розлучення.

Увійшовши на кухню, я побачила, що Олексій справді смажив відбивні зі свинячого м’яса.

– Як же смачно пахне! Чим ти мене годуватимеш? – Запитала я, заглянувши Олексію через плече.

– Незабаром дізнаєшся, – коротко відповів Олексій, все ще скривджений на мене.

– Який ти в мене молодець! – Я пригорнулася до плеча чоловіка.

– Дякую, але не думай, що вечеря дістанеться тобі на халяву. З тебе чотириста гривень, – холодно сказав Олексій.

На моєму обличчі з’явилася дурна усмішка, бо я не розуміла, жартує він, чи серйозно говорить. Я заглянула чоловікові у вічі, й з гіркотою зрозуміла, що Олексій жартувати не збирався.

– Добре, – коротко відповіла я, і пішла до передпокою.

Олексій задоволено усміхнувся, усвідомивши, що йому таки вдасться заробити на мені. Я принесла гроші, та роздратовано кинула їх на стіл перед чоловіком, а сама сіла їсти.

Чоловік схопив чотириста гривень зі столу, і засунув у кишеню халата. Він натішитися не міг на те, що знайшов спосіб заробіток прямо у себе вдома.

Робота була не важка, а прибуток хороший. Наступного дня Олексій не лише приготував їжу, а й навів у квартирі порядок навів.

За свої маніпуляції чоловік теж зажадав із мене гроші. Найцікавіше, що тарифи в Олексія постійно змінювалися, суттєво збільшуючись.

Наприкінці місяця, прийшовши з роботи, я поїла, поклала чоловікові на стіл п’ятсот гривень, і попросила про розмову.

– Місяць добіг кінця, настав час оплати, – стримано промовила я.

– Яка ще оплата? – сердито насупився Олексій, і спідлоба глянув на мене. – Ти ж за все платиш…

– А за комунальні послуги хто платитиме? – з глузуванням спитала я. – Чи ти думаєш, що за електрику, за воду, та газ платитиму тільки я? Ні, ти будеш оплачувати дві третини, а я – одну третину, тому що ти сидиш удома, а мене практично немає.

Обличчя Олексія спотворилося від злості. Він часто заморгав очима, і мало не розплакався, що викликало у мене сміх.

– Смішно тобі, так?! Бач, ірже вона! Взагалі-то я не думав, що ти можеш бути такою жадібною та меркантильною, – задихаючись від гніву, прошепотів Олексій.

– Не можу повірити в те, що колись зв’язав із тобою своє життя! Яка ж це була помилка!

– Цікаво, і в який момент ти це зрозумів? Коли почав брати з мене гроші за домашні справи, чи зараз? – єхидно поцікавилася я у чоловіка.

Олексій закрив обличчя руками й пішов геть. Поки я мила посуд, він знову повернувся на кухню.

– Добре, так і бути – твоя взяла! Я шукатиму роботу, – пробурчав чоловік.

Було видно, що це рішення далося Олексію далеко не просто. Через два тижні він повідомив мені про те, що його взяли кур’єром в банк, для розвезення банківських карток.

Чесно кажучи, у мене була запланована розмова, про доцільність нашого розлучення. Бо на щасливу родину це неподобство якось вже не тягне!

Але, після потуг чоловіка змінитися на краще, я вирішила дати йому ще один шанс! Може й справді зміниться людина? А ви як вважаєте, я слушно вчинила? Чи діла не буде?

КІНЕЦЬ.