Карина нервово смикала ґудзик на сорочці. Розмова з матір’ю мала відбутися будь-що-будь. Але бажано без участі батька.

Валерій, батько Карини, був чоловіком старого гарту і не схвалював «безладних» зв’язків до шлюбу. Тому, коли Карина привела додому Тимура, батько кілька хвилин мовчав, не бажаючи вдавати, що дуже радий знайомству з хлопцем своєї доньки.

Після того вечора Карина вирішила, що не приводитиме додому друзів, а стосунки триматиме в таємниці від батьків, щоб не зіпсувати нічого.

Тимур дуже подобався Карині, але він був надто вже нетерплячим у всіх відношеннях… крім одного. Одружитися він планував років до сорока, про що неодноразово говорив друзям, висміюючи їхні ранні плани на весілля. Проте Карина вважала, що стосунки з Тимуром дуже серйозні. Адже на знайомстві з батьками наполіг саме він, а отримавши вельми холодний прийом, страшенно розлютився.

— Квартирка у тебе непогана… Але чому твій батько такий… Сухар? Я ж прийшов з подарунками!

— Ну… Напевно, занадто рано. І взагалі, ти ж прийшов на правах мого друга. А поводився, немов ми чоловік і дружина. Обіймав мене при ньому, – у Карини ще довго «горіли» вуха після тієї сімейної вечері. А ввечері батько розповідав Карині про те, до чого призводить позашлюбний зв’язок.

Карина червоніла, але не могла сказати батькові ні слова. Мовчки кивала і за першої ж нагоди втекла до себе. Вона не розуміла, чому батько вважав її легковажною дівчиною, адже у свої 18 років Карина була чиста.

Хоч би як хотів поквапити події Тимур, нічого зайвого йому не дозволялося. Тому, коли до дівчини дійшли чутки, що його помітили з Алісою – блондинкою з паралельної групи, Карина дуже захвилювалася.

— Казала я тобі, не можна стільки часу хлопця «маринувати», – радила подруга. – Ви з ним уже півроку гуляєте за ручку, а він мужик, йому треба більшого.

— Хіба мало що йому треба? – червоніла Карина. Вона ненавиділа ці розмови, вважала їх дуже особистими і уникала подібних тем. Але подруги дуже любили ділитися своїми пригодами. От тільки проблема була у всіх одна: відсутність житлоплощі для зустрічей із друзями та кавалерами.

Тимур і більшість студентів жили в гуртожитку. Карині ж пощастило: вона була корінною столичною жителькою, до того ж зʼявилася на світ в доволі заможній родині. Дві бабусині квартири і простора трикімнатна були далеко не всім майном майбутньої спадкоємиці. Таким приданим мало хто зі студенток-подружок міг похвалитися.

Можливо, тому чим ближче справа була до Нового року, тим більше нових «друзів і подружок» ставало у Карини.

— Дівчата, нам треба вирішити, де будемо святкувати! – наполягала одногрупниця. – Я не хочу їхати в область.

— Я повністю підтримую. Але тільки квартири дорогі. Особливо в центрі. Не потягнемо оренду на новорічну ніч.

— Треба до кого-небудь завалитися на свята. Є ідеї?

— У Карини квартира велика. Так? – дівчатка втупилися на подружку. Та навіть відклала конспект.

— Що?

— Батьки в тебе де Новий рік зустрічають?

— Не знаю… Напевно, до родичів підуть у гості.

— Ось і добре. Значить, вирішено.

— Що вирішено? – Карина не розуміла, що від неї хочуть подруги.

— Квартиру на Новий рік займаємо ми. Скажи предкам, щоб до 3 січня додому не ногою! Гулятиме весь район! – дівчатка почали ділитися ідеями свята. А от Карині було не до веселощів. Вона чудово розуміла, що батько ніколи не схвалить таке збіговисько під дахом свого будинку.

— А якщо мені не дозволять? – тихо запитала вона.

— Ти що? Тобі 18 років! Як можуть не дозволити? Ти доросла, самостійна. І у квартирі є твоя частка. Тож навіть не питай.

— Так, я спальню бронюю! – одна з подруг уже розподілила хто, де і з ким спить після вечірки.

— Зачекайте, дівчатка! Мені треба порадитися з батьками. Не можу нічого обіцяти.

— Ось так і Тимур про тебе говорить! – видала одна з дівчат, подружка Аліси. – Обіцянками годуєш його вже півроку. Дивись, він уже на Алісу око поклав, а вона не така скромниця, як ти.

— Але Тимур – мій хлопець, – Карина ще сильніше зніяковіла.

— Твій – це коли ви з ним по-дорослому. А так… Дитячий садок якийсь. Наважся, Карино. Досить у дівчатках ходити. Доведи собі і нам, що ти сучасна дівчина, а не квашня з минулого.

Дівчата почали сміятися над принципами подруги, а та мовчки проковтувала їхні коментарі та їдкі слова. Можливо, вона б і не стала думати про це, якби не зустріч того ж вечора.

Карина трохи затрималася, здаючи завдання викладачеві. У зимову пору йти по темряві їй не хотілося, тому вона попросила Тимура її провести.

— Вибач, мала. Я не можу. Сестричка попросила допомогти. Я на іншому кінці міста, зайнятий. Попроси татуся, нехай він тебе зустріне, він же такий діловий…

— Гаразд, я зрозуміла. Вибач, – сказала Карина. Вона вирішила викликати таксі, щоб не турбувати батька, який збирався у відрядження.

От тільки машина приїхала не туди: довелося прогулятися до другого корпусу. Там, де була місцева точка зльоту студентів і закоханих парочок. Можливо, Карина пробігла б і не помітила пару, що обіймалася за рогом. Але в очі кинувся яскравий шарф, який був дуже схожий на шарф Тимура. Саме Карина подарувала йому цей шарф на день народження.

Зараз шарф був намотаний на шию Аліси. А сам Тимур тримав її за талію, і вони про щось захоплено базікали.

— Привіт, Тимуре! – Карина зніяковіла. – Ти сказав, що не можеш мене проводити… Тепер зрозуміло чому.

— Карино? Я… Ще не поїхав. Зустрів Алісу і вирішили разом поїхати. Вона живе в тому районі.

— І шарф ти їй свій віддав…

— Я шапку загубила, а сьогодні морозно, що такого? – Алісу забавляла ця ситуація.

— Що ж… Я піду. У мене таксі. – Кинула Карина.

— Давай, – Аліса помахала рукою, а Тимур пішов за Кариною.

— Гей, не злись. Між нами нічого немає. Ти ж знаєш. – Він стиснув її руки у своїх і підніс долоні до губ, зігріваючи їх диханням. – Я просто не міг дивитися, як вона мерзне. Ну хочеш, я відберу в неї шарф? Ти віриш мені? Я тебе кохаю.

— Звичайно, Тимуре. Я тобі довіряю. Ти чесний чоловік. Не станеш обманювати мене, – викарбувала Карина і сіла в авто.

Інша на її місці влаштувала б скандал, а вона… Вона весь вечір думала про те, що мають рацію дівчатка: Тимуру потрібні повноцінні стосунки, а не привіт-бувай. І Аліса може йому дати їх. А Карина… Їй не вистачало сміливості. Але якщо на кону стоять стосунки з коханим хлопцем, то доведеться трохи змінити своїм принципам і спробувати жити так, як усі.

А отже, треба вмовити маму, щоб дозволила запросити друзів на Новий рік.

— Мамо… А тато вдома? – обережно запитала Карина, заходячи у квартиру.

— Ні. Він уже поїхав. А що? – мати бачила, як донька хвилюється. – Щось сталося?

— Ні… Просто… Я…

— Щодо Тимура? У вас із ним проблеми? – жінка злякалася небажаних наслідків, про які Валерій усі вуха прожужжав Карині.

— Мамо! У мене немає жодних проблем, але будуть, якщо я продовжу бути білою вороною, – Карина закрила обличчя руками.

— Про що ти?

— Дівчатка сміються наді мною. Тимур каже, що кохає, але гуляє з Аліскою. А все тому, що вона може йому запропонувати все, що він хоче.

— А до чого такий хлопець, який хоче все, але йому неважливо, від кого отримати це?

Карина задумалася. Мати мала рацію. І все ж Карина була закохана в Тимура.

— Одногрупники хочуть зустрічати Новий рік у нас. Дай мені ключі від квартири бабусі. Тільки татові не говори.

— Карино, ти впевнена, що готова до всього, що може статися?

— Я не збираюся напиватися і втрачати голову, якщо ти про це. І взагалі, я не впевнена, що в наших стосунках щось зміниться. Я просто не хочу більше здаватися друзям сніговою королевою, яка боїться чогось більшого. Хочу показати, що доросла, незалежна… Сучасна дівчина.

— Це можна довести і показати зовсім не тим, що носиш короткі спідниці і п’єш міцні напої, сидячи на колінах у першого-ліпшого хлопця! – не витримала мати. Незважаючи на те що Карина була хорошою дівчинкою, в таких сім’ях часто перегинають з опікою.

Ймовірно, тому Карина вирішила-таки показати свій характер, який так довго дрімав, чекаючи зручного моменту.

— Мені 18! Хочеш ти цього чи ні, але я святкуватиму з друзями! Ми знайдемо, де… Тільки чи буде тобі спокійніше, якщо ми підемо до невідомого хлопця на орендовану квартиру? – випалила Карина і пішла у свою кімнату.

Мати поставила чайник на плиту, навіть не подивившись, що він порожній. Настільки її вразили слова доньки.

Цього разу Карина знайшла вразливе місце.

— Я дам тобі ключі, якщо ти цього хочеш. Але з умовою, що батько не дізнається, сусіди не скаржитимуться, а квартира буде чистою! І без незаконних речей, зрозуміло? Інакше я не подивлюся, що тобі 18! Покараю як нерозумну трирічну дитину і посаджу під домашній арешт.

— Так, мамо. Я все зрозуміла! – Карина зраділа. Того ж вечора вона повідомила друзям, що Новий рік зустрічатимуть у неї.

Зрозуміло, всі друзі були раді. Набралося досить багато охочих, але Карині було все одно. Головне – Тимур буде з нею. Він побачить її іншою: жіночною, у гарній сукні, із зачіскою і, можливо, вона навіть дозволить йому трохи більше…

Думки про це не давали спокою дівчині. Вона навіть не помічала, що Тимур змінився щодо неї.

Проте новину про свято він сприйняв дуже позитивно.

— Не можу повірити, що твій татусь…

— Ні слова про нього! – Карина приклала палець до губ, і вони розсміялися.

Напередодні свята частина друзів домовилися привезти напої та прикраси у квартиру. Серед них був і Тимур.

Карина не встигала вчасно, тому передала запасний ключ своїй найближчій подрузі. Але в останній момент її плани змінилися. Вона приїхала за адресою і увійшла в будинок. Навіть без свята там уже було брудно: однокурсники натоптали, залишаючи сліди по всій квартирі. Навалили якісь пакети в купу і не спромоглися розібрати сумки. Але це було нісенітницею порівняно з тим, що почула Карина.

— Ти впевнений, що це нормальна ідея? – голос Аліси, яка, мабуть, потрапила до квартири Карини разом з іншими, було напрочуд дивно чути. Карина прислухалася: знайома вийшла на балкон, щоб подиміти і не чула повернення господині.

— Звісно. Я вже домовився, що диван на кухні наш, – відповів Алісі голос Тимура.

— Із Кариною домовився? – Аліса ахнула.

— Не тупи, Алісо! Карина нічого не знатиме. Думаєш, їй сподобається, якщо я з тобою… На її дивані.

Почувся вибух дівочого реготу.

— Ну а як ми це провернемо? Вона ж нам не дасть усамітнитися.

— Якщо треба буде, я її на цьому балконі замкну. Або випадково відправлю в магазин за чимось дуже важливим. І двері зачиню. Або вона в ліфті застрягне. А може, в туалеті замкнеться і не зможе вийти! Хіба мало варіантів.

— А можна їй щось підсипати. Тоді її і замикати не доведеться в туалеті. Вона сама там засяде! – У відповідь пролунав новий напад реготу. Крім Аліси й Тимура на балконі було ще чоловік п’ять, і всі обговорювали Карину.

— Точно. Загалом, головне, що є квартирка. А вже цю вівцю ми знайдемо куди подіти, щоб не заважала нам розважатися.

— Точно, нехай тільки стіл для нас накриють ще. У неї предки багаті, не збідніють! Попроси в неї делікатесів, Тимуре. Вона тебе обожнює, на все готова…

— Добре, Алісо. Для тебе що завгодно попрошу. Навіть ванну з ігристим.

— О так!

Карина почула, як Тимур поцілував Алісу. Можливо, вони не стали б чекати Нового року і випробували б диван на кухні раніше, ніж планувалося. Але Карина голосно грюкнула дверима і крикнула.

— Є хто?!

— Повернулася. Згадай ….., ось і воно, – процідив хтось із друзів.

— Люба, а ми на тебе чекаємо. Ось обговорюємо, куди ялинку ставити.

— Ялинку? – пробурмотіла Карина. – Та неважливо. Слухайте, давайте ключі. Я сама все вирішу. І з ялинкою, і з закусками. Мама обіцяла приготувати на всіх.

— Ти – найкраща, Каріша. – Тимур обійняв дівчину, але та вислизнула з обіймів.

— Потерпи. У Новий рік усе станеться. Те, про що ти так давно мріяв, – прошепотіла вона і випровадила хлопця з Алісою і приятелями за поріг.

У Новорічний вечір, в обумовлений час, друзі прийшли до під’їзду. Ось тільки домофон не працював, а двері їм ніхто не поспішав відчинити.

— А що ні в кого запасних ключів немає? – друзі почали шукати крайнього.

— Ні… Де Тимур?

— Вони з Алісою в таксі. Їдуть.

— Почекаємо.

— А Карина? Вона мала накривати стіл. Щось я не бачу у вікнах світла.

— Пішла в магазин?

— Почекаємо.

Друзі чекали, дзвонили… Приїхали Тимур з Алісою, з нетерпінням чекаючи, що затишний диван прийме солодку парочку у свої обійми, поки дурна Карина сидітиме в туалеті й звинувачуватиме зіпсований салат. Але Карина не планувала їсти салати. Вона взагалі була далеко від квартири бабусі й завбачливо вимкнула телефон.

— Мамо, ми переграли. – Сказала вона напередодні. – Нового року у квартирі бабусі не буде.

— А чому?

— Тому що в мене немає друзів, яких я хочу покликати. Виявилося, що ці люди не ті, за кого себе видають. Лицемірні й підлі.

— Ну… Так буває, донечко. Утім, які твої роки? Ще зустрінеш хороших людей. Просто треба почекати і не робити необачних вчинків.

— Ти маєш рацію. Добре, що я не стала поспішати і побачила Тимура справжнім «до», а не «після».

— Це вже точно… – пробурмотіла мати.

На свята сім’я разом із Кариною вирушила до рідні. Карині, звісно, було гірко, але в душі вона тихо раділа, що ті, хто її зрадив, залишилися без свята. Були кілька людей, кого вона попередила, але тих, хто її обговорював і принижував, вона вирішила провчити.

Тимур надзвонював їй ще довго, надсилав повідомлення і поширював брудні чутки. А потім, бачачи, що Карина не відповідає та ігнорує його, просто забув про неї. Немов у них і не було жодних стосунків. З Алісою в нього теж нічого не вийшло. Вона виявилася занадто доступною: знайшла інший, затишніший диван і перспективнішого хлопчину.

Карина ж, за успішністю перевелася на інший факультет і майже не зустрічалася з “друзями” з минулої групи. А вчинок студентки згодом став справжньою легендою, що блукає з вуст у вуста по курсу. І, як не дивно, після цього вчинку до Карини стали ставитися з великою повагою.

А через деякий час вона зустріла хлопця, більш чесного, ніж Тимур. Він був готовий чекати і поважав принципи своєї дівчини, яка після захисту диплома стала його дружиною. І на подив інших, більш досвідчених дівчат-подружок, нічого не втратила, зберігаючи невинність і чистоту до весілля. Навпаки, Карина здобула набагато цінніший досвід у стосунках, ніж безладні зв’язки до шлюбу.

КІНЕЦЬ.