– Якщо вже чоловік ставить мене перед вибором – працювати, як навіженій, або втратити чоловіка … Що ж, я виберу другий варіант! Взяли моду, звалювати проблеми на тендітні жіночі плечі! Досить – гарненького потроху

– Тебе завжди немає вдома! – обурено висловлював мені Максим. – Брудної білизни вже ціла гора, у холодильнику порожньо! Пил скрізь у палець завтовшки! Тобі самій не соромно? Ти ж жінка!

– Тобі показати, як пральну машину запускати? Або подарувати ганчірку для протирання того самого пилу? – Я теж не могла сидіти на місці спокійно. Це що за претензії?

– Я не розумію, чого ти зараз обурюєшся? Ти сам засунув мене працювати до свого батька! Йому, бачите, дуже потрібний грамотний фахівець! Я була змушена піти з досить перспективної фірми й куди? Куди, я тебе питаю?

– А чим тобі не подобається наша фірма? – Трохи невпевнено поцікавився чоловік. – Зарплата в тебе вельми непогана, ненабагато нижча за ту, що була раніше.

– Та гаразд? – сплеснула я руками. – Ти серйозно не розумієш? Я отримую у півтора раза менше, при цьому працюю вдвічі більше!

– Та я, буває, до дванадцятої години в офісі сиджу! Усі вже додому пішли, у тому числі й твій любий батько, а я голову від комп’ютера підняти не можу!

– Що ти до дрібниць чіпляєшся? Ну можливо, довелося затриматися кілька разів…

– Кілька разів? А п’ять днів на тиждень не хочеш! У мене часу ні на що не лишається, розумієш? Я приходжу додому і від утоми просто падаю! А ти до мене з претензіями! Не перу, не готую, пил не протираю…

Я навіть схлипнула від образи. Мені й так було дуже важко працювати на родича! Нічого гіршого за це на світі немає! Я ні пообідати нормально не можу, ні у відпустку сходити! Про відгул і думати не доводиться! Та мене часто й у вихідні працювати смикають!

А що найприкріше – стосунки з колегами у мене не склалися, від слова зовсім. Свекор прислужив, перед усіма співробітниками про наші родинні зв’язки розповів.

Ще й з натяком додав, мовляв, тепер точно знатиме, хто працює, а хто від неробства мається. Чи потрібно пояснювати, яке відношення з боку колег до мене було?

– Загалом, сам зі своїм батьком домовляйся, а я йду у відпустку. Щонайменше на тиждень! І відпочивати поїду в санаторій!

– Ти не можеш! У вас купа звітів на носі!

– А хай твій батько, в якомусь столітті, сам попрацює!

На цьому я порахувала розмову закінченою, і вийшла з кімнати. Я пішла збирати речі, бо була серйозно налаштована на невелику відпустку, і мені було начхати на все.

Зрештою, я будь-якої миті можу звільнитися. Роботу для мене знайти не проблема, і навіть на колишньому місці мені будуть раді.

– Так, мабуть, я так і вчиню. Досить сидіти на моїй шиї!

Вранці я поїхала. Я розуміла, що чоловік не сприйняв мої слова серйозно, але, відверто кажучи, мені було начхати. Я не повинна тягнути все на собі!

Якби свекор поводився по-людськи, якби у мене був нормований робочий день, якби мені платили за наднормову працю. Якби, якби, якби…

Щойно я встигла заселитися в номер, як мій телефон просто атакували дзвінками. Дзвонили й колеги, і начальник, і чоловік. Потім посипалися повідомлення. Невдоволені були всі!

Колеги скаржилися, що тепер їм доведеться заповнювати документи, отже, вони не зможуть піти додому вчасно.

Свекор просто надсилав голосові з дикими криками, слів було практично не розібрати. Начебто він погрожував звільнити мене за статтею, якщо я негайно не прибуду на робоче місце.

А чоловік… Чоловік слав нескінченні простирадла повідомлень, зміст яких зводився до одного – я вчинила вкрай непорядно, підставивши свого родича.

Я відповіла елегантно – перерахувала свої посадові обов’язки, в яких не було більш ніж половини того, чим я займалася на роботі.

А заразом розписала, з яким задоволенням свекор цькував мене з колегами, скільки разів змушував переробляти правильно складені документи, і врешті-решт приймався перший варіант!

А ще я нагадала чоловікові, скільки разів на сімейних урочистостях моя робота оцінювалася принизливими висловлюваннями.

– Тож, мій любий, доведеться тобі робити вибір, – я набрала останнє слово і задумалася, як би зрозуміліше висловитися.

– Або я звільняюся і знаходжу нормальну роботу, або ми розлучаємося. Я тебе люблю, але існувати в таких умовах не можу.

Відповіді я не отримала. В принципі, я на неї й не чекала, розуміючи, що чоловікові доведеться дуже добре подумати.

Повернулася я відпочивша, і повна сил. Я вже встигла списатись із колишнім керівництвом і тепер усе, що мені залишалося зробити – прийти, та написати заяву на звільнення.

– З’явилася, – невдоволено чмихнув Максим і демонстративно відвернувся до телевізора. Щоправда, довго він не протримався, і вже секунд через тридцять випалив:

– У батька на фірмі величезні проблеми! А все через тебе! Відпочити тобі захотілося! Не могла кілька місяців почекати?

– Та яка різниця? – Здивовано підняла я брову. – На вашій фірмі завжди купа проблем. Ось тільки твій батько звик, що всю цю гору я розгрібаю, а тут довелося самому працювати.

– Ми сім’я! У майбутньому бізнес дістався б мені! А тепер, – чоловік махнув рукою і похмуро промовив: – все захопить Лідка з чоловіком. А я? Я стільки років…

– Ти? – перебила я чоловіка. – Що ти?Ти до сімейного бізнесу не торкався! Все на мене звалив! Я не хотіла йти до вас працювати, знала ж, що мене експлуатуватимуть! Але ти наполіг!

– Я дбав про наше майбутнє! Батько не молодшає, скоро йому б стало важко дбати про справи та…

– І нічого! Я й так за нього майже всю роботу робила! Підписати папірці й дурень зможе!

– Ти повернешся, перепросиш і зробиш усе, щоб зменшити шкоду! – гаркнув Максим, ударяючи кулаком по столу. – Так і бути, домашню роботу я згадувати більше не буду. Зараз підеш, чуєш! Ще не все втрачено.

– А як не піду, що ти зробиш? Га?

– На розлучення подам! Якщо про сім’ю піклуватися не хочеш!

– Ой, налякав…

Я дуже спокійно поставилася до слів чоловіка. За минулий тиждень я дуже багато думала, і дійшла дуже невтішних висновків. У мене виникло питання – а чи кохав мене колись Максим, чи він одружився виключно через фірму?

Адже я так і не дочекалася відповіді на своє останнє повідомлення, а це багато про що говорило. І якщо вже чоловік ставить мене перед вибором – працювати, як навіженій, або втратити чоловіка …

Що ж, я виберу другий варіант. Квартира в мене є, поки там, щоправда, квартиранти живуть, але це не страшно, за тиждень з’їдуть.

Зароблятиму я дуже пристойно, вистачить і на ремонт, і на відпустку за кордоном. Але я буду жити, а не існувати!

А то, взяли моду, звалювати проблеми на тендітні жіночі плечі! Досить – гарненького потроху! Я слушно міркую, як ви вважаєте?

КІНЕЦЬ.