— Гаразд, гаразд, постараюся приїхати.

– Таня скривила губи і відключила виклик.

— Хто дзвонив?

– Поцікавився Гриша, виходячи з кухні й відхлюпуючи гарячий чай.

— Ритка. У гості кличе.

– Губи Тетяни так і не розпрямилися.

— Здорово. З’їзди, звісно. Давно не бачилися.

– Гриша посміхнувся і всім виглядом показав, що він не проти залишитися п’ятничним вечором один із сином.

— З’їзди. – Передражнила Таня. – Вже й не пам’ятаю, коли я востаннє вибиралася кудись. Вас з Мишком одних не залишиш. Нічого без мене не можеш.

— Це ти Тетянко даремно. – Гриша підбадьорливо обійняв Тетяну за плечі. – Адже я тобі завжди кажу, що ми з Михасем чудово впораємося. Ну що я погуляти, нагодувати не зможу? Казку на ніч почитати? Збирайся.

— Збирайся. – Знову передражнила Таня. – У мене й одягти нічого. У Ритки ввесь одяг як із показу мод, а в мене одна сукня на вихід.

— Знову ця пісня. Щоразу, коли я тобі кажу – давай купимо тобі що-небудь, ти сама ж знаходиш купу причин не купити, а потім мене ж пиляєш, що носити нічого.

— На що ці вбрання купувати? Всі гроші йдуть на іпотеку, та на Михайлика.

— Вже на нову сукню я хоч заробив, і не на одну! – Спокій чоловіка добігав кінця. Таня це зрозуміла і змінила тон.

— Гаразд, поїду. – Таня почала збиратися, попутно видаючи чоловікові інструкції, що стосуються їхнього чотирирічного сина. Гриша слухняно кивав, підморгуючи при цьому Мишкові. Мовляв, дивись, яка в нас ділова і всезнаюча мама.

— Як я? – Тетяна критично дивилася на себе в дзеркало.

— Красуня! – Похвалив Гриша.

—Так вже. – Таня знову скривила губи. Спробувала втягнути живіт. Насупилася, але думки з приводу своєї зовнішності залишила при собі. Таня й сама не помітила, як стала тією самою жінкою, про яких раніше говорила: «Ось думають, заміж вийшли і все, можна в бігудях і халаті по дому ходити. А потім дивуються, що мужики від них йдуть». А зараз, дивлячись на себе і згадуючи Риту, раптом усвідомила. Покосилася на чоловіка. Гриша підморгнув, мовляв, іди, все буде добре. Таня пішла

— Пійло це – кислятина прямо. – Прокоментувала Таня, коли вони з Ритою пригубили за зустріч.

— Французьке. З останньої поїздки привезла. Ми там якраз на дегустацію заїжджали. Як на мене, в самий раз. – Рита знизала плечима й усміхнулася. – Може, якесь інше дістати?

— Я у цих елітних напоях не розбираюся. А вже тим більше у французьких. – Таня заглянула в келих і спробувала червоне ще раз.

— Є міцніше. – Запропонувала Рита. – Вже й не пам’ятаю, хтось із партнерів подарував.

— Неси. – Погодилася Таня, поглядаючи на апетитні закуски.

Рита і Таня подружилися в інституті. Спортсменки, активістки, відмінниці, красуні – весь потік на них рівнявся. Дівчата злегка заздрили, а хлопці млосно дивилися вслід. Серед них був і Гриша, нинішній чоловік Тетяни. Тільки Григорій тоді так і не наважився до Тані підійти, а написав їй через три роки, після закінчення інституту.

І дуже навіть вчасно, Таню якраз кинув молодий чоловік, і дівчина в помсту пішла з Гришею на побачення. А через рік, якраз коли кандидатуру Тетяни на підвищення відхилили вкотре, Гриша зробив їй пропозицію.

«Хм. Чому б і ні. З кар’єрою не йде, стану прекрасною дружиною і матір’ю» – розсудила Таня і погодилася. Матір’ю, щоправда, не виходило стати кілька років, але з роботи Таня звільнилася, знайшла простішу. Платили менше, але зате робота не клопітка, і взагалі, Гриша – глава сім’ї, нехай забезпечує.

У Рити ж особисте життя не складалося. Вона й сама не розуміла чому. Чоловіки, як і в інституті, закохувалися в неї натовпами, але одні не припадали їй до душі, а інші щоразу розбивали їй серце – кидали її, причому, через дуже короткий проміжок часу.

— Не тьохнуло. – Передражнювала і вичитувала Таня. – Копаєшся. Он скільки добротних мужиків за тобою увивається. Яке кохання в нашому віці? Бери що пристойніше і все.

— Такі жінки, як ти, чоловіків притягують, але в душі вони таких бояться, не тягнуть. – Пояснювала Риті мама. – Ти б простіше була чи що, а то так мені онуків не дочекатися.

Рита не хотіла погоджуватися ні з подругою, ні з мамою. Стосунків вона хотіла по взаємній любові. І свій бойовий характер ховати теж не збиралася. Завдяки йому Рита заснувала й успішно керувала власною компанією. І могла собі дозволити не тільки «одяг, як з показу мод», як висловилася Таня, а й добротний будинок за містом, машину, можливість подорожувати кілька разів на рік та інше.

— Зустрічаєшся з ким-небудь? – Запитала Таня, коли чергові новини було обговорено.

— Ні. Все якось не клеїться. – Зітхнувши, відповіла Рита.

— Ось і правильно. – Таня вже захмеліла, але налила собі ще зігріваючого душу напою. – Живеш у своє задоволення. По закордонах роз’їжджаєш. Та й виглядаєш, ніби ми не разом інститут закінчували. Дівчинка зовсім. А я що? Погладшала, зблякла, світу білого не бачу – готування, та прання. Ось воно що сімейне життя робить.

— Сімейне життя? Чи ми самі? – Рита, примруживши очі, подивилася на подругу.

дитина зʼявилася – он воно що. – Таня, захмелівши ще більше, вщипнула себе за складку на животі.

— Масштаби лиха не такі великі. І цілком поправні. – Посміхнулася Рита.

— Ніколи мені на фітнес ходити. З роботи додому, готування, Мишко. – Відмахнулася Таня.

— Хіба Гриша не посидить кілька годин із сином?

— Ще більше бардак розведуть тільки, потім мені ж прибирати. У тебе то, мабуть, приходить прибиральниця? – Таня вклала в інтонацію навіть більше уїдливості, ніж хотіла, і потягнулася за келихом.

— Не приховую, іноді користуюся послугами клінінгу. Але не думаю, що Гриша не допоміг би тобі з прибиранням.

— Грошима краще б допоміг. – Фиркнула Таня.

— Ви ж обидва працюєте. Невже, грошей зовсім не вистачає. – Рита здивовано підняла брови.

— Іпотека в нас. А на Мишка, знаєш, скільки грошей іде? На відпустку третій рік відкладаю. У мене зарплата – копійки. На Гришину теж не пошикуєш. Це ти в нас по три рази на рік у відпустку їздиш, ще на життя скаржишся. – Таня поморщилася, після чергового ковтка.

— Я не скаржуся. – Ритин тон став холоднішим, але Таня не помітила. – І всього цього я в житті домоглася сама. Але хіба ти справді думаєш, що дорогі речі і прибиральниці замінять тепло сім’ї, почуття, коли тебе чекають і люблять удома? Так, діти влаштовують безлад, але ж навіть цей безлад свій, рідний, затишний. І пити, тобі, напевно, вистачить сьогодні.

— Пожила б моїм життям, по-іншому б заговорила. – Образилася Таня, але келих не відпустила.

— Що ж, давай махнемося? Тобі мої гроші, а мені твоя сім’я. На місяць, а там сама приймеш рішення, може, й назавжди. Скільки грошей тобі потрібно? – Рита випробовувально подивилася на Таню.

Таня прокинулася. Голова гуділа. Дуже хотілося пити. Відкривши очі, вона зрозуміла, що вдома. Було незвично тихо.

— Гришо, Гришо. – Пошепки покликала Таня. Чоловік не відгукнувся.

Таня потягнулася за телефоном. Сумка стояла поруч із ліжком. Таня пошукала в ній і прокинулася остаточно, коли рука намацала пачку грошей, перехоплених гумкою. Таня все згадала і зіскочила з ліжка. Гриші та Мишка вдома не було. Таню кинуло в жар, потім у холод, з очей потекли сльози. А наступної миті Таня почула звук дверей, що відчиняються. Кинулася в коридор.

— А ось і мама прокинулася. – Гриша поставив на підлогу пакет із продуктами.

— Мамо! – Мишко, не роззуваючись, поспішив обійматися.

— Михасю, роззувайся. – Нагадав батько.

— Нічого, нічого. – Таня обійняла сина, витираючи сльози.

— А ми гуляти ходили. У магазин зайшли, млинців вирішили спекти. А тобі мінералочки взяли. – Гриша підморгнув дружині і тільки тут помітив сльози. – Тань, ти чого? – Захвилювався він.

— Нічого, нічого. – Таня обійняла чоловіка. – Зараз, зроблю млинців.

— Самі ми зробимо. Правда, Михайлику. А ти лежи, відпочивай. Голова, мабуть, після вчорашнього болить. – Пошепки додав Гриша. – І правильно, добре посиділи, значить. – Розсміявся він і повів сина на кухню.

Таня, до кінця не розуміючи, що відбувається, повернулася до сумки. Гроші, дійсно, були. Таня відшукала телефон.

«Тепер на відпустку, напевно, вистачить. Гарненько відпочиньте. Бережи і цінуй своє щастя. Люблю тебе, подруго». – Світилося на екрані повідомлення від Рити.

«Дякую, за подарунок і за урок. Люблю тебе, подруго». – Відповіла Таня і поспішила на кухню, допомагати своїм чоловікам.

***

— Весілля? Не сміши. – Рита поставила на стіл чайні чашки. – Хто в нашому віці влаштовує весілля. Розпишемося й одразу у відпустку.

— Шкода. Сукня нареченої тобі б дуже пасувала. – Таня посміхнулася, дивлячись на подругу. – Ти така гарна, а зараз просто світишся до того ж.

— Ти теж. – Відповіла Рита такою ж посмішкою.

Таня й сама знала, що вона змінилася. Але за подругу була рада більше. Минув рік після того божевільного ранку. І ось сьогодні, Рита повідомила, що виходить заміж.

— Ну, за ваше сімейне гніздечко. – Виголосила тост Таня, згадуючи і про свою сім’ю, і подруги цокнулися чаєм. – Знайшла-таки.

— Знайшла… – Відповіла Рита й усміхнулася мрійливо.

КІНЕЦЬ.