Провідниця заявила:

– З Вами поїде супутниця. Ви ж не проти? Тут все купе вільне.

Провідниця без дозволу привела до Ірини якусь жінку та ще й з дитиною. Вперше зіткнулася з таким нахабством.

– Звичайно, вона не проти, так? Давай рухайся. Нам терміново треба до Києва.
Вперше Ірина зіткнулася з таким нахабством.

Справа в тому, що вона завжди віддавала перевагу комфорту і готова була за нього переплатити. Якщо летіти літаком, то лише бізнес-класом.

Якщо пересуватися містом, то автомобілем. Якщо він у ремонті, значить на таксі. Навіть якщо коштуватиме поїздка буде нечуваних грошей.

Ірина за жодних обставин не готова була собі відмовляти у зручностях. Це стосувалося всього – від житла до транспорту. Так склалися обставини, що їй потрібно було приїхати до подруги до Києва найближчим часом. Оскільки на комфортабельний бус квитків вже не було, довелося їхати потягом.

Не роздумуючи вона викупила відразу все купе ще в режимі онлайн. Тому що по-людськи хотіла доїхати. Так би мовити, спокійно та без пригод.

Вона терпіти не могла поряд із собою сторонніх людей та цінувала свій особистий простір. Ірину дуже напружували нав’язливі розмови з незнайомцями, сумнівні розмови та просто супутники, з якими доводилося перебувати у замкнутому просторі тривалий час.

Тому коли вона викупила все купе, то була впевнена в тому, що доїде з комфортом. Але не тут було. Дівчина слухала музику в навушниках, як раптом побачила, що на порозі стоїть провідниця і поряд з нею якась жінка з валізою. Вже тільки потім вона розглянула, що та була ще з дитиною.

– У чому річ? – поцікавилася Ірина у провідниці.
– З Вами поїде супутниця. Ви ж не проти? Тут усе купе вільне.

Провідниця без дозволу привела до Ірини якусь жінку та ще й з дитиною.
– Звичайно, вона не проти, так? Давай рухайся. Нам терміново треба до Києва.

Вперше Ірина зіткнулася з таким нахабством.

– Чого це раптом? Ви забули, але я викупила все купе.

– Я в курсі, але місць більше немає, а людину посадити на поїзд треба – зарозуміло сказала провідниця на ім’я Галина.

Тут Ірина схопилася з полиці, а та жінка вже увійшла до неї в купе і разом із дитиною сіла на нижню полицю.
– Ви не зрозуміли, ці місця зайняті, – суворо сказала Ірина.

У відповідь жінка лише закотила очі:
– А я бачу, що вони вільні. Тож ми поїдемо тут.

– Стривайте. Ось мої квитки. Ще раз повторюю, що я викупила все купе. Повністю. Тож сюди не можна. Негайно виходьте!

Ірина була шокована від виявленого нахабства в її бік. Тобто вона заплатила пристойну суму і явно не для того, щоби їхати з попутниками.
Тим більше що дівчина була з маленькою дитиною. А Ірина, за своєю натурою, дітей не любила і явно не мала наміру терпіти їх поруч із собою. Тим більше, за свій же рахунок. Так само, як і цю тітку.

– Слухайте, ну місць реально немає і їхати їм ніде – почала виправдовуватися провідниця.
– І що тепер? Це не мої проблеми. Нехай чекають на інший поїзд.

– Мені терміново в Столицю треба, я ж сказала – заволала та жінка.

Однак Ірина не збиралася поступатися цій зухвалій особі.
– Я сказала ні, виходьте!

Тут у розмову знову втрутилася провідниця. А провідниця теж гарна! Пообіцяла і не погодила цей момент, так би мовити, із “господаркою купе” на цю добу.

– Так, добре давати обіцянки за чужий рахунок. Я сказала виходьте!
– Нікуди я не піду. Я втомилася, дитина теж. І взагалі, увійдіть Ви нарешті в наше становище. Нам терміново виїхати треба.

– Я тут до чого? Усі місця я купила для себе.
– Але ж Ви все одно не все займаєте. Та я куплю у вас одне місце. Якщо совість дозволяє брати гроші з матері.

– Заберайтеся зараз! Не потрібні мені ваші гроші. Мені потрібний комфорт.

Тут знову до розмови підключилася провідниця. Обидві нахабні тітки. Таке відчуття, що вони знайшли одна одну.

– Ой, народ пішов. Зажерлися вже зовсім! Викупили всі купе і з людьми знатися не хочуть. Ну невже поступитися так складно?

Ірина була вже готова силою їх звідти виштовхнути, але чудово розуміла, що це не приведе ні до чого доброго, а лише до негативних наслідків.
– Так, складно. А якщо не припинете нахабніти, то я взагалі піду до начальника поїзда скаржитися. Подивимося, як потім заспіваєте.
У відповідь провідниця лише розреготалася:

– Ну, йдіть. Він у нас людина адекватна і явно увійде до становища. На відміну від вас, йому б і на думку не спало висаджувати жінку з дитиною.

Ха, наївна. Думала, що Ірина так швидко здасться. Але вона виявилася дуже підкованою у таких питаннях.– Добре, тоді я подзвоню зараз на гарячу лінію Укрзалізниці і залишу на Вас скаргу. Як вас там? Ага, Єгорова Галина.

Провідниця зрозуміла, що дівчина говорить цілком серйозно.
– Не треба нікуди дзвонити.

– А ще я вам негативний відгук напишу на всіх інтернет-майданчиках і в соціальних мережах.

Ці слова остаточно вивели Галину із себе.
– Я ж сказала, не потрібно – почала вона практично переходити на крик.

– Не треба тут кричати, вриватися в моє купе і приводити незрозуміло. Ідіть зараз. Інакше зроблю те, що обіцяла. У результаті провідниця і та жінка з дитиною покинули купе.

Та жінка ще довго кричала лайки вслід Ірині. Обіцяла, що така поведінка та ставлення до людей їй ще відгукнеться в житті. Але вона вже не слухала їх і знову одягла навушники.

Їй хотілося якнайшвидше насолодитися приємною музикою і викинути з голови цю неприємну ситуацію. Цікаво все-таки влаштовано наше суспільство. Чомусь прийнято вважати, що люди повинні допомагати іншим навіть проти свого бажання.

Подумати лишень. Дівчина заробляла гроші, витратила їх на викуп всього купе, а зараз чомусь із широкого плеча має розщедритися. Або, точніше сказати, розжалітися і пустити туди зовсім незнайомих людей.

Можливо, хтось і звинуватив би Ірину в егоїзмі. Але хто сказав, що особистий комфорт це погано? Тим більше, якщо ти заплатив за нього чималу суму.

Всю решту поїздки Ірину більше ніхто не турбував, і лише коли вона виходила з поїзда, провідниця ще довго косилася їй услід. Однак це були її особисті проблеми, які Ірину ніяк не хвилювали.

Вона йшла і посміхалася, бо була щиро рада, що втерла носа цим нахабним особам. А як би ви вчинили на місці Ірини?

КІНЕЦЬ.