– Танечко, доню, твій дідусь залишив тобі у спадок будинок у селі, – сказала мені мама.

– Який дідусь? Який будинок?! Чому ти ніколи не казала, що у мене є дідусь? – здивовано і трохи ображено запитала я.

– Я була на нього ображена за те, що він залишив нас із тобою самих. Тому не хотіла мати з ним нічого спільного, – відповіла мама.

До села, де жив дідусь, їхати було близько півгодини. Коли я приїхала, переді мною постала стара хата з напівзруйнованим парканом.

Було зрозуміло, що тут потрібен не ремонт, а повне будівництво нового будинку. Але всередині я побачила щось, що зачепило мене до глибини душі. На стінах висіли мої фотографії: з дитинства, з випускного, навіть з моментів, коли я вже була мамою й тримала на руках свою дитину. Він знав про мене, знав, що став прадідом.

У ящику старого серванта я знайшла лист із підписом: **«Моїй улюбленій онучці Танечці».**

**«Танечко, дорога онучко! На жаль, ми з тобою так і не познайомилися. У цьому винен лише я сам. У нас із твоєю бабусею не склалося життя через нашу молодість і дурні помилки.

Не ображайся на маму, вона дуже тебе любить і завжди хотіла для тебе найкращого. Хоча ми ніколи не бачилися, ти завжди була в моєму серці. Ти стала сенсом мого життя.

Я побудував для тебе будинок, щоб залишити тобі щось на згадку. Це будинок із зеленим дахом, він відразу вирізняється серед сусідніх. Прийми цей подарунок від свого дідуся. Я дуже тебе люблю. Прощавай, Танечко. Твій дід Андрій».**

Разом із листом був ключ і вказана адреса. Коли я знайшла цей будинок, то була приголомшена. Це був двоповерховий дім із великими вітражними вікнами на першому поверсі.

Спереду знаходилася простора веранда, а позаду – справжній дитячий майданчик. Де дідусь узяв гроші на все це, я не знаю, але було очевидно, що він дуже старався заради мене та мого сина.

Після церемонії прощання з дідусем я залишилася в селі. Довго оглядала його речі, не стримуючи сліз, і жаліла, що не мала змоги познайомитися з ним за життя.

Згодом ми з сином переїхали жити в цей будинок. Щодня я дякую дідусеві за цей неймовірний подарунок і відчуваю, що його любов залишилася зі мною назавжди. Тепер я розумію, як багато я втратила, не знаючи його.

КІНЕЦЬ.