Свекруха у мене ще молода, активна, розлучена. Має купу подруг, друзів і займається питанням влаштування свого особистого жіночого щастя. От звідси і всі мої проблеми.

— Максиме, ну знаєш, я вже не знаю, як твоїй мамі пояснити, але я не хочу таких свят, які у нас вийдуть через твою маму. У нас знову буде повен дім її кавалерів чи друзів. Мене це вже дуже втомлює. І я не хочу її тут бачити з її друзями і женихами.

Чоловік підняв голову від ноутбука й подивився на мене здивовано:

— Ти ж знаєш, яка вона. Мама завжди така була. Ну що тут поробиш?

— Максиме, це не “завжди”. Це щоразу гірше! Ось скоро новорічні свята, а я вже знаю, що на нас чекає. Твоя мама приведе когось нового — чи то кавалера, чи то подругу, чи то взагалі цілу компанію.

І що мені з цим робити? Адже мені їх годувати і обслуговувати!

Чоловік знизав плечима:

— Ну, вона ж не на постійній основі це робить. Тільки на свята.

— Але це свята для нас, а не для неї й її гостей! Я втомилася. У мене вже немає сил готувати на цілий натовп. А на стіл піде не тільки моя робота, а й наш бюджет.

Пам’ятаєш, як минулого року в нас були святкування? Два її кавалери за два дні, та ще й з якимись її друзями. І кожного разу — нові обличчя.

Чоловік трохи помовчав, а потім спробував заспокоїти мене:

— Ну вона ж завжди допомагає. То з дітьми посидить, то грошима виручить.

— Я це розумію. Але це не означає, що вона має перетворювати наш дім на клуб для своїх знайомств.

Я взяла паузу, щоб заспокоїтися, і спробувала пояснити більш спокійно.

— Послухай, я поважаю твою маму, але це ж наш дім. І я більше не хочу, щоб тут були незнайомі люди, яких вона приводить. Ти сам подумай: вона навіть не завжди попереджає! А коли попереджає, ми вже не можемо їй відмовити. Ну як ти їй скажеш “ні”?

Максим знову спробував захищати свекруху:

— Мама просто хоче, щоб усім було добре. Вона ж не з якихось капосних міркувань.

— Але в результаті добре тільки їй, Максиме! — перервала його я. — І її кавалерам. Вони їдять, п’ють, сміються, а я все це організовую, готую, прибираю.

Минулого року після одного з таких “свят” я до другої ночі мила посуд, бо мама чоловіка навіть не подумала допомогти.

Я відчула, як всередині мене закипає обурення, і додала:

— І ще: чому ці свята повинні обходитись нам у три рази дорожче, ніж ми планували? Я не хочу витрачати весь наш бюджет на людей, яких навіть не знаю.

Чоловік зрозумів, що я налаштована серйозно, і спробував знайти компроміс:

— Добре, я поговорю з нею. Може, цього разу вона прийде сама.

Я зітхнула:

— Сподіваюся. Але, Максиме, будь ласка, зроби так, щоб ми цього року справді святкували для себе, а не для твоєї мами й її чергових гостей. Я більше цього просто не витримаю.

Максим пообіцяв поговорити зі свекрухою, але я вже знаю, як це зазвичай закінчується: або “мама ображається”, або вона приходить усе одно, як завжди, з новим кавалером чи парою подруг.

І що мені робити? Заперечувати? Ризикувати зіпсувати стосунки? Чи знову змиритися, приймати гостей і мовчки витрачати свої сили й час? Я сиджу на кухні, думаю про це, і в мене лише одна думка: ну коли ж ці свята вже закінчаться?

Джерело