У нас у сім’ї завжди було прийнято дарувати один одному якісь милі дрібниці. Тобто не те, що тобі потрібно, а речі, які ти хотів би отримати, але сам точно не купиш.

Батько балував маму всякими незвичайними прикрасами та колекційними книжками. Мама нишпорила антикварними лавками, щоб добути для батька кумедні старовинні штуки – дуже вже він таке любить.

Ми з сестрою взагалі намагалися робити подарунки своїми руками. Так, виходило не завжди ідеально, зате відразу було зрозуміло, що презент не вибрано за 5 хвилин. На нього витрачено і сили, і час. А це – про любов і увагу.

З майбутнім чоловіком ми спочатку теж обмінювалися милими дрібницями. Досі пам’ятаю, як стрибала від радості, коли він вручив мені вигадливу книжкову закладку.

Вона була металева, а тому не дуже зручна, зате тішила очі і душу Значить, мій коханий помітив, що я люблю читати, і знайшов потрібний і оригінальний подарунок.

Перші тривожні дзвіночки пролунали невдовзі після весілля. Дмитро перетворився на справжнього дбайливого годувальника родини, і милі презенти змінилися незмінно корисними штуками.

У нашій сім’ї якось сама по собі зародилася традиція дарувати мені на дні народження мобільні телефони. І не сказати, що цей звичай мені дуже подобався.

По-перше, я абсолютно байдужа до гаджетів, головне, щоб мобільник справно працював. По-друге, необхідність щорічно переносити інформацію з одного телефону на інший, незмінно щось втрачаючи, мене трохи дратувала.

А чоловік ще постійно потім бухтів, чому я всіма можливостями цього божественного устрою не користуюся, та й особливої ​​радості при отриманні подарунка не висловлюю.

Я, звичайно, знала, що у них у сім’ї прийнято дарувати корисні речі. Досі пам’ятаю, як свекруха гордо вручила мені на день народження соковижималку зі словами: «Щось синочок зовсім бліденький, корисного йому явно не вистачає!»

Мало того, що ця бандура півстолу зайняла, то її після кожного використання півгодини мити ще треба було. Коли дізналася, що я нею не користуюся, влаштувала сцену.

Сердито шипіла: «Ну й навіщо я тобі тоді дарувала?!» На що я їй чесно відповіла, що гадки не маю.

Мій батько включає цю пісню в кінці літа, коли яблука з дерев падають. Як на мене, сік не годиться, мабуть, тато згоден і весь інший час соковижималка ховається в шафі.

Ну, гаразд, ще свекруха, хай що хоче, те й дарує — антресолі у нас місткі. Але коли талант  “корисних у господарстві подарунків” благополучно передався Дімі, мені стало вже не до сміху. Виявилося, що нескінченні мобільники це ще квіточки.

Спочатку на новий рік я отримала від благовірного здоровенну чавунну сковорідку. Мовляв, ідеальний посуд для приготування стейків.

На мої мляві заперечення про те, що я стейки в житті не смажила, чоловік радісно видав: «Ну ось і навчишся». А якщо не хочу? Я взагалі готувати не люблю.

Я вважаю, що будь-які побутові прилади та інші господарські речі не варто дарувати. Охоче ​​вірю, що в середині XX століття будь-яка панянка зраділа б такій екзотиці, як пральна машинка. Але зараз це скоріше необхідна в побуті річ, а не розкіш.

І добре би я ще мріяла про кар’єру шеф-кухаря. Тоді, напевно, подарований комбайн чи блендер викликав би у мене сльози розчулення на очах. А так у кожному новому подібному презенті я підозріло вбачала натяк, що проводжу замало часу на кухні.

Пам’ятаю, заблукав у нас блендер. Начебто і працює, але з перебоями, і я, замішуючи тісто для млинців, ганяла впертий прилад дарма.

На носі були новорічні свята, чоловік якось повертається додому з надзвичайно таємничим виглядом. Каже: “Такий тобі подарунок купив – захитаєшся!”

Я прямо звелася від цікавості, перерила весь будинок. У результаті знайшла у шафі маленьку ювелірну коробочку. У мене аж душа від захвату затьохкала. Відкриваю, а там старі запонки чоловіка лежать. Махнула рукою та вирішила новорічної ночі дочекатися.

І ось прийшов заповітний день, я потираю руки в передчутті, а чоловік, задоволений до неможливості, вручає мені коробку. Розпакую і бачу дорогий блендер з купою насадок.

Тут я вже не стерпіла – виклала коханому все, що назбиралося. Чоловік міцно надувся. Він же хотів показати, який він уважний.

Почув, що я бухчу, і купив таку чудову річ. А я надзвичайно невдячне створення, і взагалі, у мене сім п’ятниць на тижні: то блендер потрібен, то блендер не потрібен.

Спробувала пояснити, що блендер був потрібен ще кілька тижнів тому, і це не космічний пристрій, а звичайнісінький. І я сама його збиралася купити на новорічних канікулах після отримання премії.

А якщо йому дуже хотілося спростити моє життя і показати свою турботу, міг би цей безглуздий блендер і наступного дня принести. От пощастило мені, що він у грудні зламався, а так би півроку тісто вінчиком збивала.

Вирішила, що наочний приклад подіє краще, ніж промови. У нас на носі була річниця весілля, і я як виняток вирішила ощасливити благовірного корисним подарунком.

Зазвичай я намагалася купити щось у найближчому рибальському магазині: набір викруток, нову котушку, спінінг. Чоловіка хлібом не годуй, дай за щукою полювати.

Але оскільки Діма у мене не професійний рибалка, корисними всі ці речі можна було б назвати з натяжкою. Навіщо тоді витрачати гроші?

Кілька разів казала чоловікові, що всяке побутове мені не треба дарувати. І ось настає святковий день, і благовірний, сяючи від гордості, вручає мені керамічну каструлю. Ну, окей.

Потім із радісним виглядом розгортає свій подарунок, і в нього аж очі на лоба скачуть. Жалібно шепоче: Що це? — і дістає тремтячою рукою оберемок шкарпеток.

“Як що? – кажу. – Носочки. Дуже корисна штука. Там ще й носові хустинки є. Я тут помітила, що тобі треба все це оновити, от і подбала!» Чоловік мій порив не оцінив і ще тиждень дмухав, а на нещасні труси в шафі дивився вовком.

Нарешті, я не витримала і заявила, що подарунки взагалі потрібні, щоб порадувати близьких, а не щоб образити. Запропонувала дарувати один одному гроші в конвертах, і нехай кожен сам вирішує, чого йому хочеться найбільше.

Або давати чіткі інструкції, який подарунок хотілося б отримати. Ось прямо на папірці писати і вручати один одному! Тому вчора на Миколая я отримала нову сукенку, а Діма – нову зручну подушку.

Джерело